Тема 10. НормА права

Поняття та ознаки норм права. Співвідношення норми права з нормами моралі, корпоративними, релігійними, політичними нормами. Критерії класифікації та види норм права. Структура норми права: гіпотеза, диспозиція, санкція. Класифікація гіпотез, диспозицій, санкцій: критерії та види. Спеціалізовані норми права: природа та особливості. Способи (прийоми) викладення елементів норм права в приписах статей нормативно-правових актів. Співвідношення норми права і припису статті нормативно-правового акта.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки будь-яке державно організоване суспільство не може обійтися без норм права. Норма права – це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою (народом у ході референдуму), елементарна частина права, яка відноситься до нього як частина до цілого. Було доведено, що норма права – це і не форма, і не зміст права в цілому, а саме його частина. Вона володіє змістом та формою і в системотворчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій мірі властиві ознаки, які має право, тому їй можна дати визначення схоже за своїм значенням із визначенням права.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має аналіз конкретних ознак норми права, визначення чим обумовлена провідна роль норми права в механізмі соціального регулювання, висвітлення так званої «класичної структури норми права», що складається з гіпотези, диспозиції та санкції, дати визначення кожного з цих елементів та їх класифікацію, розгляд приклади різноманітних норм права, що містять лише два, а подекуди і один елемент з трьох тощо.

Ключові слова: норма права, імперативні норми, диспозитивні норми, заохочувальні норми, рекомендаційні норми, матеріальні норми, процесуальні норми, регулятивні норми, охоронні норми, дозвільні норми, заборонні норми, норма-розпорядження, гіпотеза, абсолютно-визначена гіпотеза, відносно-визначена гіпотеза, альтернативна гіпотеза, диспозиція, абсолютно-визначена диспозиція, відносно-визначена диспозиція, альтернативна диспозиція, санкція, абсолютно-визначена санкція, відносно-визначена санкція, альтернативна санкція, проста гіпотеза, складна гіпотеза, складна диспозиція, проста диспозиція, складна санкція, проста санкція.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати поняття норма права, імперативні норми, диспозитивні норми, заохочувальні норми, рекомендаційні норми, матеріальні норми, процесуальні норми, регулятивні норми, охоронні норми, дозвільні норми, заборонні норми, норма-розпорядження, гіпотеза, абсолютно-визначена гіпотеза, відносно-визначена гіпотеза, альтернативна гіпотеза, диспозиція, абсолютно-визначена диспозиція, відносно-визначена диспозиція, альтернативна диспозиція, санкція, абсолютно-визначена санкція, відносно-визначена санкція, альтернативна санкція, проста гіпотеза, складна гіпотеза, складна диспозиція, проста диспозиція, складна санкція, проста санкція тощо;

вміти проаналізувати конкретні ознаки норми права, пояснюючи кожну з них на конкретних прикладах, також визначити чим обумовлена провідна роль норми права в механізмі соціального регулювання, висвітлити так звану «класичну структуру норми права», що складається з гіпотези, диспозиції та санкції, дати визначення кожного з цих елементів та їх класифікацію, розглянути приклади різноманітних норм права, що містять лише два, а подекуди і один елемент з трьох, визначити взаємозв’язок між структурою норми права та галуззю права, до якої вона відноситься тощо.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

Змістовий модуль 3

Система права. Правовідносини.

Правомірна поведінка.

Правопорушення і юридична відповідальність.

Тема 11. Система права І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Система права: поняття, ознаки та її структурні елементи. Публічне і приватне право. Загальна характеристика галузей та інститутів права. Система законодавства: поняття, ознаки та структура. Співвідношення системи права і системи законодавства. Співвідношення норм міжнародного і національного права.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки поняттям «система» в будь-якій галузі пізнання визначається певна реально існуюча структурована цілісна сукупність елементів, поєднаних між собою внутрішніми зв'язками. Саме ці зв'язки здатні надавати внутрішньої організованості усім елементам будь-якої системи, перетворюючи її на диференційовану цілісність. Не є винятком у цьому сенсі і таке соціальне утворення, як право (для якого системність є однією з головних ознак), а також інші правові явища – «система законодавства», «правова система» тощо. Поняття «система права» слід відрізняти від поняття «правова система», яке є більш широким за своїм змістом. Крім системи права, правова система охоплює правосвідомість, правові відносини, правові форми діяльності держави та інші правові явища.

Категорія «система законодавства» є однією з найпоширеніших у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важливе місце вона посідає і в теорії права. Особливістю цього поняття (категорії) є його використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формою і рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, які приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядними організаціями. В одних випадках мають на увазі тільки сукупність законів; в інших – закони, укази Президента України і урядові постанови (саме так витлумачив термін «законодавство» Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р., додавши до них «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України...»), в третіх – і це майже стало традиційним – усю чинну в межах країни (держави) сукупність нормативно-правових актів. В останньому випадку це поняття іноді неточно використовується як синонім поняття «право», бо система законодавства – це передусім форма права, тобто засіб існування, виразу і організації його норм у цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Саме завдяки законодавству стають можливими виокремлення правових норм із інших систем нормативного регулювання, формування права як цілісного нормативного явища і культурної цінності суспільства.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має визначення системи права та характеристики її ознак, змісту структурних елементів системи права (норми, інституту, підгалузі і галузі), спільних та відмінних рис системи права та системи законодавства, структури системи законодавства.

Ключові слова: система права, законодавство, система законодавства, система юридичних наук, правова система, структура системи права, норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права, публічне право, приватне право, базова галузь права, профілюючі галузі права, спеціальні галузі права, міжнародне право.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як система права, законодавство, система законодавства, система юридичних наук, правова система, структура системи права, норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права, публічне право, приватне право, базова галузь права, профілюючі галузі права, спеціальні галузі права, міжнародне право;

вміти розкрити зміст структурних елементів системи права (норми, інституту, підгалузі і галузі), розглянути поняття інституту права та його основні ознаки, дати класифікацію інститутів права за різними критеріями (за галузевою приналежністю, за функціональною роллю в правовому регулюванні, за субординацією у правовому регулюванні тощо), визначити спільні та відмінні риси системи права та системи законодавства, визначити структуру системи законодавства, надати загальну характеристику таким основним видам структурної організації законодавства як галузева (або горизонтальна), ієрархічна (вертикальна) та державно-організаційна.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

Тема 12. Правовідносини

Правовідносини: поняття, ознаки та класифікація. Структура правовідносин. Суб’єкти правовідносин: поняття та види. Правосуб’єктність: поняття, елементи та їх характеристика. Поняття і види об’єктів правовідносин. Юридичний факт: поняття, ознаки та види. Фактичний (юридичний) склад: ознаки та види.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки відносини, в яких учасники суспільних відносин виступають носіями прав і обов'язків відповідно до норм права, становлять одну з найважливіших сфер суспільного життя. Правовідносини виникають, змінюються або припиняються скрізь, де діє право. Вони супроводжують людину протягом усього її життя. Правовідносини є юридичним виразом різноманітних суспільних відносин, вони виникають на основі економічних, політичних, моральних, духовних, майнових, культурних та інших відносин за допомогою врегульовання їх правом. Так, фактичні сімейні відносини в результаті їх правового урегулювання набули виразу шлюбно-сімейних правовідносин, економічні – господарських, політичні – відносин з управління державними справами.

Правова регламентація відбувається щодо найбільш важливих відносин, які мають істотне значення для суспільства і держави (це відносини з реалізації владних повноважень органами держави, з приводу реалізації та захисту прав і свобод громадян, трудові, майнові шлюбно-сімейні відносини тощо). Проте воля держави не може принципово змінювати основоположний характер суспільних відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Коли б це було можливим, суспільство без зайвих зусиль за допомогою процесу нормотворчості позбулося б багатьох своїх проблем і вирішило всі свої невідкладні питання.

Роль права обмежується регулюванням та стабілізацією суспільних відносин. Держава за допомогою законів може або прискорювати динаміку окремих суспільних відносин, розкриваючи простір для розвитку прогресивних суспільних тенденцій, або, навпаки, стримувати, обмежувати негативні зв'язки і процеси. Наприклад, джерелом ринкових відносин в Україні є не закони, які сприяють підприємницькій діяльності, а реальні життєві процеси, що визрівають в суспільному житті.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має визначення соціальних відносин, що поділяються на матеріальні, правові, політичні, моральні та інші, показати, що правовідносини, як специфічний різновид суспільних відносин, визначаються матеріальними умовами життя даного суспільства, надати класифікацію правовідносин, яку має бути проведено за якомога більшою кількістю критеріїв (за галузевою ознакою, кількісним складом суб’єктів, функціями в механізмі правового регулювання тощо).

Ключові слова: правовідносини, політичні відносини, моральні відносини, економічні відносини, релігійні відносини, правові відносини, склад правовідносин, суб’єкт правовідносин, фізичні особи, посадові особи, соціальні організації, соціальні спільності, правосуб’єктність, правоздатність, загальна правоздатність, галузева правоздатність, спеціальна правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, об’єкт правовідносин, зміст правовідносин, юридичний зміст правовідносин, фактичний зміст правовідносин, юридичний факт, юридичні події, юридичні дії, правомірні дії, юридичні акти, поступки, неправомірні дії, злочини, проступки, правова презумпція, суб’єктивне право, юридичний обов’язок, загальнорегулятивні відносини, регулятивні відносини, охоронні відносини, абсолютні правовідносини, відносні правовідносини, активні правовідносини, пасивні правовідносини, прості правовідносини, складні правовідносини, односторонні правовідносини, двосторонні правовідносини, договірні (диспозитивні) правовідносини, імперативні правовідносини, довготривалі правовідносини, короткотривалі правовідносини.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як правовідносини, політичні відносини, моральні відносини, економічні відносини, релігійні відносини, правові відносини, склад правовідносин, суб’єкт правовідносин, фізичні особи, посадові особи, соціальні організації, соціальні спільності, правосуб’єктність, правоздатність, загальна правоздатність, галузева правоздатність, спеціальна правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, об’єкт правовідносин, зміст правовідносин, юридичний зміст правовідносин, фактичний зміст правовідносин, юридичний факт, юридичні події, юридичні дії, правомірні дії, юридичні акти, поступки, неправомірні дії, злочини, проступки, правова презумпція, суб’єктивне право, юридичний обов’язок тощо;

вміти показати, що правовідносини, як специфічний різновид суспільних відносин, визначаються матеріальними умовами життя даного суспільства, надати класифікацію правовідносин, яку має бути проведено за якомога більшою кількістю критеріїв (за галузевою ознакою, кількісним складом суб’єктів, функціями в механізмі правового регулювання тощо), необхідно показати, що правові відносини є складним явищем, що має свою внутрішню побудову і складається з таких елементів, як зміст, суб’єкти правовідносин та об’єкти правовідносин тощо.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

3. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21. — Ст. 135.

Тема 13. Правотворчість. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Поняття та ознаки правотворчості. Функції та принципи правотворчості. Види правотворчості та їх загальна характеристика. Поняття та стадії правотворчого процесу. Межі чинності нормативно-правових актів. Систематизація нормативно-правових актів: поняття, сутність та призначення. Облік, інкорпорація та консолідація. Кодифікація та створення зводу законів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки у багатоманітній і динамічній правовій сфері суспільства правотворчість посідає провідне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його. Тому є зрозумілим величезний суспільний інтерес до правотворчості.

За результатами правотворчої роботи – якістю законів та інших нормативних актів – роблять висновок про державу в цілому, ступінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такої діяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій.

Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімального рахунку неефективних нормативних актів – постійне завдання законодавця. Власне, цим пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, які пов'язані з процесом створення норм права. Закони необхідні для людей, суспільства, і не можна допускати прийняття поспішних, непродуманих нормативно-правових рішень, адже будь-яка помилка законодавця тягне невиправдані матеріальні затрати, порушення інтересів громадян. Можна привести чимало фактів із вітчизняної практики, коли наша економіка, соціальна і духовна сфери потерпали через непродумані, науково необґрунтовані нормативно-правові рішення. Наприклад, " Закон про економічну самостійність України" був радше символічною даниною часу боротьби за незалежність, ніж документом конкретної дії. Світова практика також має приклади помилок законодавчих органів. Достатньо навести факт законодавчої заборони в США виробництва і вживання алкоголю в період великої депресії, що викликало зростання контрабанди, мафії і злочинності в цілому.

Може скластися враження, що знання основ правотворчості корисні лише для тих, хто її здійснює, – депутатам парламенту, членам уряду та ін. Проте це не так, оскільки створення правових норм – один із напрямків діяльності, притаманний не тільки державним органам та органам місцевого самоврядування. А тому юристи, випускники юридичних вузів повинні до тонкощів знати теорію и практику правотворчої роботи.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність зі зведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Першим завданням систематизації нормативно-правових актів є забезпечення уніфікації національного законодавства – його приведення до єдиної системи шляхом усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів суспільних відносин.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має характеристика правотворчості як правової форми діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язаної із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм, проаналізувати ознаки правотворчості, правотворчість народу та шляхах її здійснення, характеристика методів та стадій, з яких складається правотворчий процес (зокрема видання законів в Україні), починаючи зі стадії законодавчої ініціативи; необхідно розглянути поняття, види систематизації нормативно-правових актів, яка необхідна для усунення суперечностей між нормативними актами, підвищення якості й ефективності законодавства, забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами тощо.

Ключові слова: правотворчість, законотворчість, акт правотворчості, правотворчий процес, стадія правотворчого процесу, правотворча ініціатива, передпроектна стадія правотворчого процесу, проектна стадія правотворчого процесу, засвідчувальна стадія правотворчого процесу, інформаційна стадія правотворчого процесу, безпосередня правотворчість держави, судова правотворчість, систематизація нормативно-правових актів, облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, консолідація, кодифікація, звід законів.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як правотворчість, законотворчість, акт правотворчості, правотворчий процес, правотворча ініціатива, передпроектна стадія правотворчого процесу, проектна стадія правотворчого процесу, засвідчувальна стадія правотворчого процесу, інформаційна стадія правотворчого процесу, безпосередня правотворчість держави, судова правотворчість, систематизація нормативно-правових актів, облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, консолідація, кодифікація;

вміти дати характеристику правотворчості як правової форми діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов’язаної із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм, проаналізувати ознаки правотворчості, окремо слід зупинитися на правотворчості народу та шляхах її здійснення, також необхідно дати послідовну та розгорнуту характеристику методів та стадій, з яких складається правотворчий процес (зокрема видання законів в Україні), починаючи зі стадії законодавчої ініціативи. Важливо також показати, в який термін та яким чином використовує Президент Україна своє право вето та як його може подолати Верховна Рада Україна; дати аналіз меж чинності нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб; необхідно розглянути поняття, види систематизації нормативно-правових актів, яка необхідна для усунення суперечностей між нормативними актами, підвищення якості й ефективності законодавства, забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами тощо.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента від 10 червня 1997 року (зі змінами і допов.) // Урядовий кур’єр. — 1997. — № 107-108.

Тема 14. Реалізація І ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ права

Реалізація норм права: поняття та ознаки. Форми реалізації норм права. Застосування норм права: поняття, ознаки та види. Підстави, форми і функції застосування норм права. Стадії застосування нормативних приписів. Акти правозастосування: поняття та види. Прогалини в законодавстві та способи їх подолання. Аналогія закону. Аналогія права.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми втілюються у суспільних відносинах, правомірній поведінці осіб, яким вони адресовані, тобто тоді, коли ці норми реалізуються. Реалізація норм права завершує процес правового регулювання суспільних відносин, уособлюючи тим самим його певний результат.

Реалізація правових норм завжди передбачає наявність причинного зв'язку між юридичною регламентацією певних соціальних стосунків та набуттям ними впорядкованого стану. З огляду на це реалізацію правових норм слід відрізняти від тих проявів людської поведінки, які хоча і узгоджуються з правовими приписами, але стимулюються різноманітними неюридичними чинниками (наприклад, власними переконаннями особи, релігійними настановами, чинниками біологічного порядку), що діють в одному напрямі з нормами права.

Конкретний характер реалізації тих чи інших юридичних норм залежить від функцій, які вони виконують у правовому регулюванні суспільних відносин. Зокрема, реалізація класичних правових приписів, або, як їх ще іменують, «норм-масштабів» (тобто приписів, які містять всі необхідні елементи логічної правової норми, а саме: гіпотезу, диспозицію, санкцію та в яких застосовано певний спосіб регулятивного впливу на поведінку людей: дозвіл, зобов'язання, заборона, рекомендація, заохочення), полягає в обранні особами, на яких поширюється їх дія, саме тих варіантів поведінки, що пропонуються цими нормами. В інший спосіб відбувається реалізація спеціалізованих (нетипових) юридичних приписів (норм-принципів, норм-дефініцій, норм-засад, норм-конструкцій, оперативних, колізійних норм, норм-строків, норм-презумпцій, норм-фікцій, що на відміну від класичних норм не мають логічної будови та не володіють безпосередніми регулятивними властивостями), призначенням яких є створення умов для більш ефективної та узгодженої дії класичних норм права, усунення випадків невизначеності в правовому регулюванні, підвищення його економічності тощо.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має висвітлення теоретичних аспектів питання реалізації норм права, слід дати класифікацію реалізації права в залежності від різних критеріїв (за рівнем реалізації розпоряджень, кількістю суб’єктів тощо). Кожна з форм реалізації права має одержати своє визначення та конкретні приклади, визначення актів застосування норм права як індивідуальних правових актів-волевиявлення (рішень) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.

Ключові слова: реалізація норм права, реалізація загальних установлень, додержання, виконання, використання, застосування права, стадії застосування норм права, встановлення фактичних обставин справи, встановлення юридичної основи справи, прийняття рішення та його документальне оформлення у правозастосовному акті, виконання ухваленого рішення уповноваженими органами, вимоги до застосування норм права, акт застосування норм права, правозастосовний акт, прогалини у праві, аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування норм права, правозастосовна техніка, юридичні колізії, колізії в законодавстві, темпоральна (часова) колізія, ієрархічна (субординаційна) колізія, змістовна (сутнісна) колізія.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як реалізація норм права, реалізація загальних установлень, додержання, виконання, використання, застосування права, стадії застосування норм права, встановлення фактичних обставин справи, встановлення юридичної основи справи, прийняття рішення та його документальне оформлення у правозастосовному акті, виконання ухваленого рішення уповноваженими органами, вимоги до застосування норм права, акт застосування норм права, правозастосовний акт, прогалини у праві, аналогія закону, аналогія права тощо;

вміти надати класифікацію реалізації права в залежності від різних критеріїв (за рівнем реалізації розпоряджень, кількістю суб’єктів тощо). Кожна з форм реалізації права має одержати своє визначення та конкретні приклади, усвідомити фактори, які обумовлюють існування такої специфічної форми реалізації права, як його застосування, проаналізувати об’єктивну та суб’єктивну сторони правозастосування, визначити акти застосування норм права як індивідуальних правових актів-волевиявлення (рішень) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення тощо.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

3. Кримінальний кодекс України від 4 квітня 2001 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25. — Ст. 131.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 серпня 2012 року. — 2012. — №4651-VI. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon1.rada.gov.ua.

5. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21. — Ст. 135.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.