Тема 15. Тлумачення норм права

Тлумачення норм права: поняття, ознаки. Значення тлумачення в правотворчій та правозастосувальній діяльності. Способи тлумачення норм права. Офіційне та неофіційне тлумачення. Їх різновиди та загальна характеристика. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту. Правотлумачні (інтерпретаційно-правові) акти: поняття та види.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки тлумачення права – необхідний і важливий елемент праворсалізаційного процесу, зокрема в правозастосуванні. Самостійне місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення норм права, урозуміння їх справжнього змісту. Така діяльність становить тлумачення норм права, їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення окремої галузі знань у курсі філософії права – юридичної герменевтики, тобто вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів.

Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права необхідно з'ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз'яснити. Тлумачення – це складна і багатоаспектна діяльність різних суб'єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм.

Із приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють під цим лише з'ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм складає їх роз'яснення, треті визначають тлумачення як єдність того й іншого. Переконливою, на наш погляд, є третя точка зору, оскільки впертому і другому випадку очевидний односторонній підхід.

Цей процес складається з двох частин (елементів): з'ясування змісту правових норм та роз'яснення змісту норм права.

Тобто «інтерпретатор» спочатку з'ясовує зміст правової норми для себе, а потім із метою встановлення однакового розуміння і застосування роз'яснює зміст правового припису всім зацікавленим особам.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має аналіз поняття та значення тлумачення норм права як діяльності органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямованої на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі, характеристику основних способів тлумачення норм права: мовного, систематичного, історико-політичного тощо. Аналіз окремих видів тлумачення норм права; необхідно також провести подальшу класифікацію офіційного та неофіційного тлумачення норм права. Розкрити поняття, види та загальну характеристику інтерпретаційно-правових актів.

Ключові слова: тлумачення норм права, з’ясування, роз’яснення, тлумачення актів індивідуального правового регулювання, тлумачення актів загального правового регулювання, офіційне тлумачення, нормативне тлумачення, казуальне тлумачення, аутентичне тлумачення, легальне тлумачення, відомче тлумачення, неофіційне тлумачення, доктринальне тлумачення, систематизоване тлумачення, несистематизоване, компетентне тлумачення, буденне тлумачення, тлумачення за обсягом, буквальне тлумачення, розширювальне тлумачення, обмежувальне тлумачення, граматичний спосіб тлумачення, логічний спосіб тлумачення, логічні перетворення, виведення норм із норм, висновки «a fartiori», висновки із понять, висновки за аналогією, висновки від протилежного, системний спосіб тлумачення, історико-політичний спосіб тлумачення, телеологічне тлумачення, спеціально-юридичне тлумачення, герменевтичне тлумачення, пізнавальна функція тлумачення, конкретизуючи функція тлумачення, регламентуюча функція тлумачення, право забезпечувальна функція тлумачення, сигналізаційна функція тлумачення, інтерпретаційно-правові акти.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як тлумачення норм права, з’ясування, роз’яснення, тлумачення актів індивідуального правового регулювання, тлумачення актів загального правового регулювання, офіційне тлумачення, нормативне тлумачення, казуальне тлумачення, аутентичне тлумачення, легальне тлумачення, відомче тлумачення, неофіційне тлумачення, доктринальне тлумачення, систематизоване тлумачення, несистематизоване, компетентне тлумачення, буденне тлумачення, тлумачення за обсягом, буквальне тлумачення, розширювальне тлумачення, обмежувальне тлумачення, граматичний спосіб тлумачення, логічний спосіб тлумачення тощо;

вміти проаналізувати поняття та значення тлумачення норм права як діяльності органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямованої на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі, також слід дати характеристику основних способів тлумачення норм права: мовного, систематичного, історико-політичного тощо, проаналізувати окремі види тлумачення норм права, необхідно також провести подальшу класифікацію офіційного та неофіційного тлумачення норм права; важливим теоретичним аспектом є розгляд функцій тлумачення та їх загальної характеристики; необхідним є розкриття поняття, видів та загальної характеристики інтерпретаційно-правових актів.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

3. Кримінальний кодекс України від 4 квітня 2001 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25. — Ст. 131.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 серпня 2012 року. — 2012. — №4651-VI. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon1.rada.gov.ua.

5. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21. — Ст. 135.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

Тема 16. Правомірна поведінка, правопорушення

Поняття, ознаки та види правової поведінки. Поняття та основні види, мотиви правомірної поведінки. Правопорушення: поняття, ознаки та види. Юридичний склад правопорушення.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки будь-яке суспільство має можливість існувати і зберігати життєдіяльність лише за умов його сталого розвитку, нормального функціонування. Для цього потрібні впорядковані, узгоджені вчинки людей, їх об'єднань, державних органів у всіх сферах життя, що перетворює їх на соціально значущу поведінку. Тому інтереси суспільства та мета зберігання і розвитку всіх його життєво необхідних складових завжди спрямовували суспільну волю на те, аби врегулювати значущу для нього поведінку стабілізуючими правилами, соціальними нормами: традиціями, звичаями, угодами, регламентами, правилами змагань, канонічними правилами та ін. Таким шляхом суспільство за допомогою нормування поведінки успадковує позитивний концентрований досвід впорядкування життя і забезпечує власний стабільний розвиток. Вчинки, що не мають визначального впливу на розвиток суспільства (не гальмують і не прискорюють його, не збагачують і не шкодять йому) не породжують і відповідних соціальних норм.

Категорію поведінки слід розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави. Вони мають соціальній характер (тобто залучаються до загальної системи – суспільного середовища, вступаючи у взаємодію з ним та впливаючи на нього); контролюються волею та свідомістю людини, яка вчиняє певні дії; сприймаються та оцінюються оточуючими з урахуванням соціальної значущості їх наслідків (корисності чи шкідливості).

Вважається обґрунтованим називати нормативною поведінкою вчинки людей, що виникають під впливом різних видів соціальних норм – від звичаїв до норм права. Поведінка суб'єктів може бути врегульованою юридичними нормами або знаходитися поза межами їх дії (відносини на побутовому рівні, індивідуальні звички). Так, відповідно до різних видів соціальних норм нормативна поведінка може бути звичаєвою, моральною, корпоративною, релігійною та ін.

Правопорушення – соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки; їх соціальні й юридичні ознаки протилежні. Правопорушення є різновидом антисоціальної поведінки. В соціальному розумінні це поведінка, яка суперечить інтересам суспільства. Вона спроможна завдати шкоди правам і законним інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, вона ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин.

Зрозуміло, що окремі правопорушення не є небезпечними для суспільства в цілому. Проте, взяті в сукупності, вони становлять суттєву небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має визначення правомірної поведінки як суспільно необхідної, бажаної, допустимої, усвідомленої поведінки індивідуальних та колективних суб’єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою, детальна класифікація за різними критеріями (залежно від об’єктивної сторони, від форм реалізації права, від наслідків, яких бажає досягти суб’єкт тощо), аналіз визначення правопорушення, усвідомивши його соціально-політичні ознаки: суспільна небезпека, протиправність, вина, застосування покарання, необхідно зосередити увагу на елементах, що утворюють склад правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона, давши детальну характеристику кожного з них та вказавши на них на прикладі конкретного правопорушення.

Ключові слова: правова поведінка, правомірна поведінка, зловживання правом, об’єктивно протиправна поведінка, соціально активна поведінка, пасивна поведінка, конформістська поведінка, маргінальна поведінка, звичайна поведінка, правопорушення, склад правопорушення, об’єкт правопорушення, загальний об’єкт правопорушення, родовий об’єкт правопорушення, безпосередній об’єкт правопорушення, об’єктивна сторона правопорушення, суб’єкт правопорушення, суб’єктивна сторона правопорушення, провина, умисел, необережність протиправна самовпевненість, протиправна недбалість, мотив, мета, злочин, класифікація злочинів, проступки, конституційний проступок, дисциплінарний проступок, адміністративний проступок, цивільні проступки, міжнародне правопорушення, міжнародні злочини, причини правопорушень.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як правова поведінка, правомірна поведінка, зловживання правом, об’єктивно протиправна поведінка, соціально активна поведінка, пасивна поведінка, конформістська поведінка, маргінальна поведінка, звичайна поведінка, правопорушення, склад правопорушення, об’єкт правопорушення, загальний об’єкт правопорушення, родовий об’єкт правопорушення, безпосередній об’єкт правопорушення, об’єктивна сторона правопорушення, суб’єкт правопорушення, суб’єктивна сторона правопорушення, провина, умисел, необережність протиправна самовпевненість, протиправна недбалість, мотив, мета, злочин, класифікація злочинів, проступки, конституційний проступок, дисциплінарний проступок, адміністративний проступок, цивільні проступки тощо;

вміти розкрити сутнісні ознаки правомірної поведінки, її класифікацію за різними критеріями (залежно від об’єктивної сторони, від форм реалізації права, від наслідків, яких бажає досягти суб’єкт тощо), закінчити таку класифікацію варто критерієм суб’єктивної сторони, за яких виділяють соціально-активну, законослухняну, конформістську, маргінальну та звичну поведінку, проаналізувати визначення правопорушення, усвідомивши його соціально-політичні ознаки: суспільна небезпека, протиправність, вина, застосування покарання, визначити критерій розподілу правопорушень на проступки (конституційні, цивільні, адміністративні, дисциплінарні) і злочини, зосередити увагу на елементах, що утворюють склад правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона, давши детальну характеристику кожного з них та вказавши на них на прикладі конкретного правопорушення.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

3. Кримінальний кодекс України від 4 квітня 2001 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25. — Ст. 131.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 серпня 2012 року. — 2012. — №4651-VI. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon1.rada.gov.ua.

5. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21. — Ст. 135.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

Тема 17. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Юридична відповідальність: поняття та ознаки. Принципи юридичної відповідальності. Мета і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, тобто соціальна відповідальність є родовим поняттям (загальне) відносно усіх її різновидів (особливе). Особливості соціальної відповідальності та її різновидів досліджують у філософії, соціології, етиці, політології, релігії тощо, розуміючи, що будь-яка відповідальність – це завжди певний обов'язок особи здійснити власний вибір поведінки відповідно до тих норм, що існують у будь-якій сфері суспільства і відображають його інтереси, і сприйняти при цьому необхідний обов'язок звітувати перед суспільством за свій вибір і зазнати покарання у разі недодержання вимог соціальної норми.

Специфіка юридичної відповідальності полягає в тому, що вона перш за все завжди оцінює минуле, тобто це відповідальність за дію, яка вже була вчинена. Тим самим юридична відповідальність може відрізнятися від організаційної, політичної, моральної та інших видів відповідальності, які спрямовані у майбутнє (наприклад, член політичної партії «відповідає» за проведення певного запланованого заходу, мітингу). Вона встановлюється за порушення юридичних вимог, а не за їх виконання (тому в законах мають фіксуватися, наприклад, міри відповідальності за невиконання договірних обов'язків, а не за їх виконання). Така відповідальність може встановлюватися і здійснюватися за відповідними юридичними (публічними) процедурами лише державою з притаманною їй можливістю використовувати заходи державно-владного примусу (на відміну від інших видів соціальної відповідальності).

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має визначення юридичної відповідальності, аналіз юридичної відповідальність, необхідно усвідомити, що юридична відповідальність є необхідною. Умовою впливу на правопорушники з метою недопущення вчинення правопорушень надалі як цією, так і іншими особами, слід дати визначення юридичної відповідальності, перерахувати її ознаки, аналіз підстав виникнення юридичної відповідальності та звільнення від неї, для чого доцільно використовувати, зокрема положення Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ключові слова: юридична відповідальність, принципи юридичної відповідальності, функції юридичної відповідальності, позитивна юридична відповідальність, ретроспективна юридична відповідальність, кримінальна відповідальність, адміністративна відповідальність, цивільно-правова відповідальність, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, конституційно-правова відповідальність.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як юридична відповідальність, принципи юридичної відповідальності, функції юридичної відповідальності, позитивна юридична відповідальність, ретроспективна юридична відповідальність, кримінальна відповідальність, адміністративна відповідальність, цивільно-правова відповідальність, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, конституційно-правова відповідальність;

вміти проаналізувати визначення юридичної відповідальності. Аналізуючи юридичну відповідальність, необхідно усвідомити, що юридична відповідальність є необхідною. Умовою впливу на правопорушники з метою недопущення вчинення правопорушень надалі як цією, так і іншими особами, дати визначення юридичної відповідальності, перерахувати її ознаки, після чого перейти до її класифікації за такими критеріями, як зміст санкції, форма здійснення, галузева ознака тощо, необхідним є розгляд принципів юридичної відповідальності, аналіз підстав виникнення юридичної відповідальності та звільнення від неї, для чого доцільно використовувати, зокрема положення Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 51. — Ст. 1122.

3. Кримінальний кодекс України від 4 квітня 2001 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25. — Ст. 131.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 серпня 2012 року. — 2012. — №4651-VI. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon1.rada.gov.ua.

5. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 21. — Ст. 135.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

Змістовий модуль 4

Юридичний процес. Правосвідомість та правова культура.

Законність і правопорядок.

Тема 18. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Поняття, особливості та предмет регулювання суспільних відносин. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим. Види правового регулювання. Механізм правового регулювання суспільних відносин: поняття, елементи, стадії. Ефективність правового регулювання.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні.

Юридичні засоби беруть участь у правовому регулюванні й правовому впливі. Якщо правове регулювання, зазвичай, визначають як здійснюваний усією системою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, то правовий вплив – як взятий у єдності й різноманітності весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей.

Між правовим регулюванням і правовим впливом є різниця. Правовий вплив ширший за обсягом, ніж правове регулювання. Змістом правового впливу є взятий у єдності і різноманітності весь процес впливу права на політичні, економічні та інші суспільні відносини, які безпосередньо правом не врегульовані, але на які вони впливають. За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, у якому діє не право як сукупність правових норм, а «дух», ідея права, простежується вплив права на систему суспільних відносин, на її правову свідомість і культуру.

Правовий вплив – це перш за все вплив права на свідомість людей шляхом встановлення прав та обов'язків. Коли зміст права проходить через свідомість людей він стає правосвідомістю. Тобто, виробляється певний стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередні передумови законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на поведінку людей, причому правовий вплив здійснюється не тільки правовими засобами, а й рядом неюридичних засобів – соціальних, ідеологічних, психологічних та інших. Таким чином, у правовому впливі не завжди є точна юридична міра, тоді як для правового регулювання вона обов'язкова.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має висвітлення теоретичних аспектів питання поняття та ознак правового регулювання суспільних відносин, визначення найпоширеніших підходів до правового регулювання (релігійного, класового, біхевюристського, кібернетичного тощо), класифікація правового регулювання суспільних відносин. Важливим при є питання щодо структури механізму правового регулювання, складовими елементами якого є норми права, юридичні факти, правові відносини та акти реалізації прав і обов’язків тощо.

Ключові слова: нормативне регулювання, соціальне регулювання, правове регулювання суспільних відносин, мета правового регулювання суспільних відносин, правовий вплив, предмет правового регулювання, сфера правового регулювання, межі правового регулювання, метод правового регулювання, способи правового регулювання, тип правового регулювання суспільних відносин, режим правового регулювання суспільних відносин, нормативне правове регулювання, законодавче регулювання, підзаконне регулювання, піднормативне правове регулювання, правозастосовне регулювання, договірне регулювання.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як нормативне регулювання, соціальне регулювання, правове регулювання суспільних відносин, мета правового регулювання суспільних відносин, правовий вплив, предмет правового регулювання, сфера правового регулювання, межі правового регулювання, метод правового регулювання, способи правового регулювання, тип правового регулювання суспільних відносин, режим правового регулювання суспільних відносин, нормативне правове регулювання, законодавче регулювання, підзаконне регулювання тощо;

вміти проаналізувати найпоширеніші підходи до правового регулювання (релігійного, класового, біхевюристського, кібернетичного тощо), надати класифікацію правового регулювання суспільних відносин, розглянути правовове регулювання та правовий вплив, їх загальної характеристики, розглянути об’єктивні та суб’єктивні чинники правового регулювання, до яких можна віднести рівень економічного розвитку суспільства, його соціальну структуру, рівень зрілості, стійкості суспільних відносин, рівень правової культури громадян і посадових осіб, рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання, розглянути конкретні умови, що впливають на ефективність функціонування механізму правого регулювання суспільних відносин та зробити наголос на тих, що притаманні саме для правової держави тощо.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

Тема 19. Законність та правопорядок

Законність: поняття, ознаки та структура. Зміст законності. Принципи та гарантії законності. Поняття, ознаки та функції правопорядку. Принципи та структура правопорядку. Право, законність, правопорядок: питання співвідношення та взаємодії. Законність і правопорядок.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки законність – фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах – законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей – громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характеризується поняттям «законність».

Проблема законності – одна з центральних у теорії держави і права. Актуальність її очевидна як у теоретичному, так і практичному плані.

В юридичній науці склалася традиційна концепція законності, суть якої полягає в суворому й неухильному дотриманні й виконанні чинного законодавства усіма суб'єктами права. А з точки зору функціональної ролі законність розглядається як принцип, як метод здійснення влади, як режим суспільного житія, як система вимог, які висуваються до особи.

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище – правопорядок (правовий порядок). Поняття «правопорядок» широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку – важлива функція держави. Незважаючи на це, у вітчизняній науці до цього часу не вироблено єдиного визначення цього феномена.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має висвітлення теоретичних аспектів питання еволюції уявлень про законність у процесі розвитку суспільства, аналіз сучасних визначень законності як комплексного соціально-правового явища, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах; поняття правопорядку та його основних ознак, співвідношення таких правових категорії, як право, законність та правопорядок; розгляд основних шляхів зміцнення законності і правопорядку.

Ключові слова: законність, формальна законність, правова законність, правова законність як принцип, правова законність як метод, правова законність як режим, гарантії законності, конституційна законність, принципи правової законності, вимоги правової законності, загальні умови, спеціальні засоби забезпечення законності, гарантії правової законності, юридичні гарантії, організаційні гарантії, правопорядок, зміст правового порядку, структура правового порядку, функції правового порядку, принципи правового порядку, громадський порядок, дисципліна, державна дисципліна, фінансова дисципліна, трудова дисципліна, військова дисципліна.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як законність, формальна законність, правова законність, правова законність як принцип, правова законність як метод, правова законність як режим, гарантії законності, конституційна законність, принципи правової законності, вимоги правової законності, загальні умови, спеціальні засоби забезпечення законності, гарантії правової законності, юридичні гарантії, організаційні гарантії, правопорядок, зміст правового порядку, структура правового порядку, функції правового порядку, принципи правового порядку, громадський порядок, дисципліна, державна дисципліна тощо;

вміти висвітлити теоретичні аспекти питання еволюції уявлень про законність у процесі розвитку суспільства, сучасне визначення законності як комплексного соціально-правового явища, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах, повно зрозуміти значення цієї правової категорії допоможе аналіз ознак законності, розглянути гарантії законності, що є умовами суспільного життя і заходами, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку, також необхідним є розгляд основних шляхів зміцнення законності і правопорядку.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

Тема 20. Правосвідомість та правова культура. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ

Правосвідомість: поняття, структура та функції. Види правосвідомості. Правова культура: поняття, види, функції та шляхи формування. Співвідношення правової культури з правовим нігілізмом та правовим ідеалізмом. Правове виховання: поняття, мета, завдання, принципи та функції. Механізм реалізації правового виховання.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право непотрібним і безкорисним). Люди втій чи іншій формі висловлюють своє ставлення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що пов'язано з уявленнями про право (до законів та інших нормативно-правових актів, до діяльності суду й інших правозастосовних органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права). Людина ставиться певним чином і до права, яке існувало в минулому, і до права, яке вона хотіла б бачити в майбутньому. Це ставлення може бути раціональним, розумним і емоційним, на рівні почуттів, настрою. Те чи інше ставлення до права і правових явищ у суспільстві може бути в однієї людини і у групи людей, людської спільності.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю. Правосвідомість – неминучий супутник права. Це зумовлено тим, що право – регулятор відносин між людьми, які наділені волею і свідомістю. Очевидним є те, що процес створення права (правотворчість) пов'язаний із свідомою діяльністю людей, що право є продуктом цієї діяльності. Ясно і те, що процес втілення права в життя є, як правило, усвідомлена, вольова діяльність людей.

Ілюстрацією дії свідомості як на раціональному, так і на емпіричному рівні, може служити правотворча діяльність парламенту Української держави. Прикладом роботи свідомості в процесі реалізації права є життя кожного з нас, коли ми при здійсненні юридично значимих діянь керуємося не текстом нормативних актів, а тими уявленнями про них, які склались у нашій свідомості.

Для розкриття сутності зазначеної проблеми необхідно розглянути вихідні передумови і принципи формування теорії правової культури, проаналізувати останню як об'єкт вивчення, визначити типи знань про цей об'єкт, коло досліджених питань правових культурологічних знань, зупинитися на існуючих концепціях і підходах.

Мова піде не стільки про конкретні явища правової культури, скільки про узагальнену характеристику процесу формування знань щодо правових культурних цінностей, аналіз тієї системи засобів, завдяки якій реалізуються цінності в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має визначення структури правосвідомості – це її внутрішня побудова, яка складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: знання права, ставлення до права, спонукання до виконання правових приписів. Стосовно змісту правової культури, як явища правового життя суспільства й здобуття цивілізації, необхідно з’ясувати її ціннісний характер. Це потребує аналізу правової системи суспільства в площині культурного розвитку законодавства, поступової еволюції правозастосування в сторону підвищення якісного рівня окремих його складових елементів (якість законодавства, діяльність державного апарату). Слід торкнутися й цінностей, що притаманні правовій системі України (наприклад, нормативно-правових актів, що закріплюють права людини і установ, що сприяють їх реалізації).

Ключові слова: правосвідомість, правова психологія, правова ідеологія, буденна правосвідомість, професійна правосвідомість, наукова правосвідомість, індивідуальна правосвідомість, колективна правосвідомість, групова правосвідомість, масова правосвідомість, суспільна правосвідомість, правова культура, пізнавально-реформаторська функція правової культури, праворегулятивна функція правової культури, ціннісно-нормативна функція правової культури, правосоціальна функція правової культури, комунікативна функція правової культури, прогностична функція правової культури, правове виховання, правовий всеобуч, правова агітація, самовиховання.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як правосвідомість, правова психологія, правова ідеологія, буденна правосвідомість, професійна правосвідомість, наукова правосвідомість, індивідуальна правосвідомість, колективна правосвідомість, групова правосвідомість, масова правосвідомість, суспільна правосвідомість, правова культура, пізнавально-реформаторська функція правової культури, праворегулятивна функція правової культури тощо;

вміти визначати структуру правосвідомості – це її внутрішня побудова, яка складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: знання права, ставлення до права, спонукання до виконання правових приписів. Таким чином, відповідно до традиційної позиції теоретиків, виділяються пізнавальна, оціночна і регулятивна функції правосвідомості, необхідно з’ясувати критерії чіткого розмежування цих функцій, конкретизувати їх за допомогою прикладів з практики правозастосування. Стосовно змісту правової культури, як явища правового життя суспільства й здобуття цивілізації, необхідно з’ясувати її ціннісний характер. Це потребує аналізу правової системи суспільства в площині культурного розвитку законодавства, поступової еволюції правозастосування в сторону підвищення якісного рівня окремих його складових елементів (якість законодавства, діяльність державного апарату). Слід торкнутися й цінностей, що притаманні правовій системі України (наприклад, нормативно-правових актів, що закріплюють права людини і установ, що сприяють їх реалізації). Необхідно також пояснити, що правова культура – явище інтегративне, тобто таке, що формує зв’язки між різними сферами правового та суспільного життя; системне, тобто таке, що виступає як об’єктивний результат взаємодії між своїми внутрішніми елементами; об’єктивно-суб’єктивне, тобто таке, що існує лише як матеріальний результат розумової діяльності людини.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві і утвердження здорового способу життя: Указ Президента від 15 березня 2002 року (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст. 555.

Тема 21. ЮРИДИЧНА ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС

Поняття, ознаки, функції та види юридичної практичної діяльності. Структура юридичної практичної діяльності. Юридичний процес: поняття, ознаки та принципи. Співвідношення юридичного процесу з юридичною процедурою. Форма юридичного процесу (процесуальна форма). Види юридичного процесу в Україні. Стадії юридичного процесу.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскількиюридична діяльність – це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.

З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характеризується сукупністю суспільних зв'язків і відносин, головне місце серед яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості, гарантованості, персоніфікованості правові відносини в кожному конкретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та операцій, склад їх учасників, їх права і обов'язки та інші змістовні аспекти. Співвідношення юридичної діяльності і правовідносин є таким, що останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета, і як результат діяльності уповноважених суб'єктів.

Досить часто юридична діяльність розглядається як різновид правової поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу полягає в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компетентного органу. Проте системний підхід вимагає розглядати відповідний орган як складне утворення, цілісну частину державного організму, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності звужується її суб'єктний склад, оскільки суб'єкти і учасники юридичної діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.

Норми матеріального права визначають сутність юридичних процесів, а процесуальне право закріплює відповідні ним процесуальні форми, необхідні для реалізації норм матеріального права, регулювання суспільних відносин. Закріплення і додержання процесуальних форм сприяє здійсненню норм матеріального права, подальшому зміцненню законності, правопорядку.

У літературі звертається увага на циклічний, процедурно-процесуальний характер юридичної діяльності. Цей аспект має велике теоретичне і практичне значення, оскільки відображає юридичну діяльність як систему взаємозалежних, спеціально впорядкованих, послідовних дій та операцій, що підпорядковані загальній меті і призводять до конкретного результату. Ця циклічність значно формалізована, опосередкована процесуально-правовими вимогами, які офіційно встановлюють умови, порядок і режим діяльності компетентних органів.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має висвітлення теоретичних аспектів питання юридичного процесу як встановленого нормами права порядку здійснення соціальними суб’єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, спрямованого на досягнення цими суб’єктами суспільного чи особистого результату, ознак юридичного процесу, юридичного процесу з юридичною процедурою, форм юридичного процесу (або процесуальної форми), стадій юридичного процессу, поняття та класифікація процесуальних документів тощо.

Ключові слова: юридичний процес, форма юридичного процесу (процесуальна форма), процесуальні провадження, процесуальні стадії, процесуальний режим, конституційний процес, цивільний процес, господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як юридичний процес, форма юридичного процесу (процесуальна форма), процесуальні провадження, процесуальні стадії, процесуальний режим, конституційний процес, цивільний процес, господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес;

вміти навести суттєві ознаки юридичного процессу, необхідно розглянути співвідношення юридичного процесу з юридичною процедурою, звернути увагу, що кожний юридичний процес має свою процесуальну форму, яка виступає внутрішньою формою юридичної практичної діяльності, основні ознаки процесуальної форми та її структуру, перерахувати види юридичного процесу, які можна класифікувати за різними підставами (за правовими формами діяльності держави, за предметними матеріальними нормами, за видами судовиробництва) та дати детальну характеристику кожного з них, визначити поняття та класифікацію процесуальних документів. В межах цього питання слід розглянути процесуальні правовідносини, їх поняття, ознаки і склад, приділивши особливу увагу суб’єктам.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 серпня 2012 року. — 2012. — №4651-VI. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon1.rada.gov.ua.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40. — Ст. 492.

Тема 22. Основні правові системи сучасності

Поняття та ознаки правової системи (правової сім’ї). Типи (сім’ї) правових систем світу. Загальна характеристика англосаксонської правової сім’ї. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї. Змішаний тип правових систем – скандинавська і латиноамериканська групи: поняття та характеристика. Релігійний тип (сім’я) правових систем: поняття та загальна характеристика. Традиційний тип правових систем: поняття та загальна характеристика.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки правова система виражає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємозалежних юридичних засобів і явищ держави. У цьому термині міститься узагальнююча теоретична модель (конструкція) правового змісту, яка функціонує легітимно.

Термін «правовий тип (сім’я)» – це узагальнююча теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона є результатом наукової класифікації (типології). Тип (сім’я) правових систем відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем, подібність і відмінність яких визначаються відповідно до позначених критеріїв.

«Тип правової системи» і «сім’я правових систем» уживаються як тотожні поняття. Слово «сім’я» має більш соціальне, ніж юридичне значення. Термін «тип» адекватно відображує юридичний зміст поняття, позначеного терміном «сім’я». Доцільність його введення обумовлена також необхідністю єдиного підходу до типології як держави, так і її правової системи: класифікація держав дається за типами, а не за «сім’ями».

Тип (сім’я) правової системи – сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, насамперед судової системи, подібності правових категорій і понять.

Кожний тип правової системи складається із підтипів – груп правових систем, що характеризуються великою подібністю між собою. Наявність певних рис, які відрізняють одну групу правових систем від іншої у рамках конкретного типу, дозволяє розглядати їх як відносно самостійні.

Зокрема, в межах цієї теми важливе значення має встановлення типів правової системи шляхом їх класифікації, або типології, особливості розвитку світового співтовариства, зокрема розширення стосунків, взаємодії країн світу на шляху світового прогресу, а також реалії існування різноманітних правових систем цих країн обумовлюють необхідність дослідження їх правового устрою, для забезпечення ефективної їх співпраці, поняття, особливості, завдання та значення порівняльного правознавства, виникнення та розвитку основних шкіл та ідей порівняльного правознавства, його предмет та визначити методологію. Визначившись з поняттями «правова система» та «сім’я правових систем», необхідно класифікувати основні правові системи сучасності та сім’ї правових систем, показати загальні тенденції їх розвитку.

Ключові слова: порівняльне правознавство, система права, система законодавства, принципи права, правова культура, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, інтегративна функція правової системи, регулятивна функція правової системи, комунікативна функція правової системи, охоронна функція правової системи, правова сім’я, романо-германська правова сім’я, англосаксонська правова сім’я, судовий прецедент, соціалістична правова сім’я, сім’я релігійного і традиційного права, Коран, Суна, Іджма, іудаїзм, буддизм.

Обсяг знань, вмінь студента, слухача після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких понять, як порівняльне правознавство, система права, система законодавства, принципи права, правова культура, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, інтегративна функція правової системи, регулятивна функція правової системи, комунікативна функція правової системи, охоронна функція правової системи, правова сім’я, романо-германська правова сім’я, англосаксонська правова сім’я, судовий прецедент, соціалістична правова сім’я, сім’я релігійного і традиційного права тощо;

вміти визначити особливості розвитку світового співтовариства, зокрема розширення стосунків, взаємодії країн світу на шляху світового прогресу, а також реалії існування різноманітних правових систем цих країн обумовлюють необхідність дослідження їх правового устрою, для забезпечення ефективної їх співпраці, необхідно з’ясувати поняття, особливості, завдання та значення порівняльного правознавства, розглянути процес виникнення та розвитку основних шкіл та ідей порівняльного правознавства, окреслити його предмет та визначити методологію, в загальних рисах схарактеризувати правову географію (карту) світу, необхідно класифікувати основні правові системи сучасності та сім’ї правових систем, показати загальні тенденції їх розвитку, дати загальну характеристику романо-германської, англосаксонської та релігійно-догматичної правових систем, які необхідно розкривати за наступною схемою: особливості формування правової системи (сім’ї); перелік країн, що входять до правової сім’ї, загальне та відмінне в них; поняття та структура права; основні форми (джерела) права; тенденції розвитку правової системи та взаємний вплив правових систем. За цією ж схемою необхідно характеризувати і правову систему України.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С. 15. — Ст. 2598.

2. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 липня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50.— Ст. 540.

5. Теми семінарських занять

Тема 1. Теорія держави і права як наука та
навчальна дисципліна

Семінарське заняття – 4 год.

План

1. Поняття та система теорії держави і права, її об’єкт, предмет, ознаки.

2. Функції теорії держави і права: поняття, види та їх характеристика.

3. Методологія і методи в пізнанні держави і права.

3.1. Загальні (філософські) підходи до дослідження держави і права.

3.2. Загальнонаукові методи пізнання держави і права.

3.3. Спеціальні та власні методи правознавства.

4. Понятійно-категоріальний апарат і концепція теорії держави і права.

5. Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.

6. Теорія держави і права та суспільні науки: питання взаємодії.

7. Теорія держави і права як навчальна дисципліна: поняття, система, завдання.

Основні поняття, терміни та категорії, що підлягають засвоєнню: теорія, закономірність, теорія держави і права, предмет теорії держави і права, функції теорії держави і права, аксіологічна функція, онтологічна функція, евристична функція, прогностична функція, методологічна функція, ідеологічна функція, політична функція, системотворча функція, комунікативна функція, навчальна функція, науково-прикладна функція, метод теорії і держави права, методологія теорії держави і права, теорія держави і права як навчальна дисципліна.

Рекомендована література до Теми 1: [2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.10, 3.11, 3.12, 3.13, 3.14, 3.15, 3.16, 3.17, 3.18, 3.19, 3.20, 3.21, 3.22, 3.23, 3.24, 3.25, 3.26, 3.27, 3.28, 3.29, 3.30, 3.31, 3.32, 3.33, 3.34, 3.35, 4.5, 5.65, 5.97, 5.129, 5.139, 5.143, 5.167, 5.168, 5.170, 5.188, 5.194, 5.219, 5.255, 5.280, 5.281, 5.379, 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8, 6.9, 6.10].

Тема 2. Поняття, сутність та типологія держави

Семінарське заняття – 4 год.

План

1. Поняття та ознаки держави.

2. Сутність та соціальне призначення держави.

3. Причини та передумови походження держави.

4. Теорії походження держави: основні положення та їх представники.

5. Державна влада: поняття та елементи. Співвідношення держави і державної влади.

6. Суверенітет держави: поняття, ознаки та нормативно-правова регламентація. Суверенітет держави, суверенітет народу, суверенітет нації: питання співвідношення та взаємодії.

Типологія держав: формаційний і цивілізаційний підходи.

Основні поняття, терміни та категорії, що підлягають засвоєнню: держава, територія, населення, публічна влада, громадянство, патріархальна теорія походження держави, теологічна теорія походження держави, договірна теорія походження держави, органічна теорія походження держави, теорія насильства, класова теорія походження держави, олігархічна теорія походження держави, теократична теорія походження права, теологічна теорія походження права, природно-правова теорія походження права, суверенітет, суверенітет держави, суверенітет народу, суверенітет нації, верховенство, соціальна влада, державна влада, нація, сутність держави, рабовласницька держава, феодальна держава, капіталістична держава, соціалістична держава, світська держава, теократична держава, постсоціалістична (перехідна) держава, типологія держави, тип держави, формаційний підхід до типології держав, цивілізаційний підхід до типології держав.

Рекомендована література до Теми 2: [ 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.10, 3.11, 3.12, 3.13, 3.14, 3.15, 3.16, 3.17, 3.18, 3.19, 3.20, 3.21, 3.22, 3.23, 3.24, 3.25, 3.26, 3.27, 3.28, 3.29, 3.30, 3.31, 3.32, 3.33, 3.34, 3.35, 4.5, 5.47, 5.80, 5.90, 5.117, 5.149, 5.171, 5.172, 5.237, 5.282, 5.314, 5.331, 5.332, 5.376, 5.400, 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8, 6.9, 6.10].

Тема 3. Теорія функцій держави

Семінарське заняття – 4 год.

План

1. Поняття та ознаки функцій держави.

2. Критерії класифікації та види функцій держави.

3. Об’єктні функції сучасної держави. Технологічні функції держави.

4. Форми і методи реалізації функцій держави.

5. Механізм реалізації функцій держави: поняття, елементи та їх характеристика.

Основні поняття, терміни та категорії, що підлягають засвоєнню: функції держави, класифікація функцій держави, економічна функція держави, соціальна функція держави, політична функція держави, екологічна функція держави, культурна функція держави, інформаційна функція держави, правоохоронна функція держави, правозахисна функція держави, функція співробітництва та інтеграції з сучасними державами, функція забезпечення миру та підтримка світового правопорядку, функція оборони.

Рекомендована література до Теми 3: [ 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.10, 3.11, 3.12, 3.13, 3.14, 3.15, 3.16, 3.17, 3.18, 3.19, 3.20, 3.21, 3.22, 3.23, 3.24, 3.25, 3.26, 3.27, 3.28, 3.29, 3.30, 3.31, 3.32, 3.33, 3.34, 3.35, 4.5, 3.1, 3.2, 4.5, 5.13, 5.18, 5.20, 5.34, 5.49, 5.51, 5.52, 5.53, 5.60, 5.68, 5.81, 5.85, 5.246, 5.254, 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8, 6.9, 6.10].