Закарпатті у складі Чехословаччини.

3.1. Проголошення об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною 8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і Пряшевской народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об’єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатській еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масарикові, з метою включення Закарпаття в майбутню республіку чехів і словаків на федеративних засадах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення і в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція та Вер-Жерменский мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпатті до складу Чехословаччини, де цього краю гарантувався автономний статус.

3.2. Особливості національно культурного і соціально-економічного стану Закарпаття у складі Чехословаччини. Чехословацька панування в Закарпатті позначилося поруч реформ, більшість яких мало позитивні наслідки. З іншого боку, був проведений ряд заходів, які йшли врозріз з прагненням закарпатських українців до самоуправной життя. Політико-культурний розвиток Закарпаття 1920-1939 роках відбувалося на основі поєднання чехословацького централізму і місцевим автономизмом Закарпатті було виділено в окремий адміністративний край «Підкарпатська Русь», але за його межами залишилося близько 100 тис. українців у Словаччині.

Український рух, спираючись на живий зв’язок з народом, ініційовану молодшої інтелігенцією, що вийшла переважно з низів (вчителі, студенти), на противагу до старої інтелігенції і угрофильського священства, мало помітні успіхи. Діяльність товариства «Просвіта» з мережею читалень по всьому краги (в 1936 р. — 14 філій і 233 читальні), «учительської громади» (1935 р. — 1 650), чл. Національного театру, хору в Ужгороді і, зокрема, українське школьничество і вплив української преси спричинили досягнення українського національного руху в Закарпатті.

За чехословацькому режимі на Закарпатті чимало було зроблено у справах технічного відновлення та соціальної організації краю (нові шляхи, модернізація міст, суспільні будинки, лікарні, соціальна допомога жителям Верховини і т.п.). Але владі Чехословаччини не вдалося вирішити проблеми безземелля і безробіття серед українського населення.

3.3. Особливості політичного життя Закарпаття. Особливістю політичної життя Закарпаття, що перебував у складі Чехословаччини, було відсутність власне українських партій. Українські громадські і політичні групи схилялися до певних національно-культурним поглядам, традиціям, що склалися в регіоні. Серед них було три основних течії:

— русофільствування, яке базувалося на переконанні, що карпатоукраинцы — частина російського народу, яка денационализировалась під впливом певних історичних умов-

— русинство, прихильники якого бачили в карпатоукраинцах окремий народ-

— українофільство, що орієнтувалося на возз ’ єднання всіх українських земель в незалежну державу

3.4. Освіта Карпатської України Після Мюнхенської угоди західних держав (вересень 1938 р.) відбулося поділ Чехословаччини нацистською Німеччиною. Потужність центрального уряду Праги ставала номінальної. Закарпаття отримало автономію. У жовтні 1938 р. було створено автономне уряд, який спочатку очолили русофіли. З того часу як русофіли в більшості підтримували Угорщину, українці виступили за побудову автономного Карпатського Української держави у федеративній зв’язку з чехами і словаками. З 26 жовтня 1938 р. главою уряду Карпатської України (назва української держави у Закарпатті — інші назви — Карпатська Русь, Підкарпатська Русь і ін.) став А. Волошин.

Новий політико-правової статус Закарпаття визначив конституційний закон Чехословаччини від 22 листопада 1938 р., за яким краєм повинен керувати окреме автономне уряд, а законодавча влада повинна перебувати в руках обраного сейму (парламенту) Карпатської України. Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.), який передав Угорщини південну частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево, Берегово, столиці краю була перенесена в Хуста. З великим піднесенням почалося будівництво різних ділянок національної життя. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори в перший Сейм Карпатської України, які закінчилися значною перемогою Українського національного об’єднання (86% зі всіх, які мали право голосувати).

Однак міжнародні події перешкодили нормальному розвитку автономії Карпатської України. Угорці і поляки домагалися створення спільного угорсько-польського кордону в Закарпатті і посилали диверсійні групи з метою створення занепокоєння та негараздів. Будапешт і Варшава приймали заходи в Берліні з метою отримати згоду А. Гітлера на окупацію Закарпаття.

3.5. Проголошення незалежності Карпатської України і угорська окупація. 15 березня 1939 р., одночасно з окупацією Чехії і Моравії, А. Гітлер доручив Угорщини окупувати Закарпатті. На оборону Карпатської України стали військові формування Карпатської Січі» (організації, створеної для оборони краю), які не в змозі були захистити країну проти в десять разів перевершує угорської війська (близько 40 тис).

За кілька годин до початку окупації Закарпаття, 15 березня 1939 р. зібрався Сейм Карпатської України, який проголосив незалежність цієї країни, прийняв конституцію і обрав президентом Карпатської України А. Волошина. Державною мовою в Карпатській Україні був проголошений український. Населення краю прагнуло об’єднатися в єдину Українську державу

Але в цей же день, 15 березня 1939 р., Закарпаття було окуповане військами Угорщини. Угорська окупація Закарпаття була пов’язана з терором і репресіями проти українських політичних і громадських діячів. А. Волошин разом з урядом Карпатської України змушений був емігрувати. Замість обіцяної автономії, угорці проводили політику мадяризації (мадяри — інша назва угорців в культурному житті і адміністрації.