Регулювання грошового обігу

Виходячи з задачі регулювання платоспроможного попиту в економіці центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) росту грошової маси в обігу, у зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву «грошове таргетування».

Цільові орієнтири на приріст грошової маси стали застосовуватися в 70-і рр. у зв'язку з посиленням інфляційних процесів, а також уведенням режиму валютних курсів, що плавають, що послабив вплив зовнішніх факторів на динаміку грошової маси. Цільові орієнтири являють собою установлення верхніх і нижніх меж зміни обсягу грошової маси, тобто введення прямих обмежень.

Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їхнього встановлення — або у виді контрольних цифр (Франція), або «качани» (США), або прогнозу (Японія).

У різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові терміни: у Великобританії найбільш доцільним був визнаний однорічний термін грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення виникаючих тимчасових коливань процентних ставок; у Японії прогнози очікуваного росту цільового грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються терміном на 1 місяць з обліком сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.

Основний метод регулювання грошового обігу, використовуваний центральним банком, — проведення їм кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк цілком визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи них зі обігу безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах щодо стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієвості встановлених для комерційних банків нормативних показників між величинами М0, М1 і М2 простежується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати кожної з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки цілком контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової настанови.

У різних країнах і в різні періоди як цільові орієнтири вибиралися різні показники грошової маси. Вибір того або іншого грошового агрегату як регулювання звичайно визначається кінцевою метою грошово-кредитної політики. Так, агрегат M1 асоціюється з масштабами купівельної спроможності фізичних осіб. Більш широкі грошові агрегати М2 і МЗ містять у собі значну частину фінансових активів, що не можуть використовуватися негайно. У залежності від того, які мети переслідує центральний банк, — тільки лише зниження темпів інфляції або досягнення економічного росту, для орієнтира вибирається той або інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк установлює грошові орієнтири «на широку грошову масу» по великому колу показників. Уже на початку 70-х рр. Банк Англії підсилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. Б 80-і рр. у зв'язку з прийняттям антиінфляційно спрямованої Середньострокової фінансової стратегії Банк Англії поставив перед собою задачі зменшення обсягу грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, запозичень для покриття дефіциту держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних задач зажадало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, що містить всі елементи, що впливають на розвиток інфляційного процесу, і в той же час зв'язаний з фіскальною політикою за допомогою включення в нього вимог державного сектора.

У Німеччині цільовий орієнтир установлюється на більш «вузьку» грошову масу. Як грошовий орієнтир Бундесбанк обрав агрегат, що він назвав «Центральні банківські гроші (ЦБД )». Даний агрегат, що наближається по своєму якісному складі до М3, має деякі особливості. ЦДБ містить у собі готівка в обігу і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви калькулюються на базі розробленого коефіцієнта і відбивають різні види банківських зобов'язань стосовно резидентів з урахуванням неоднакового ступеня ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБД у порівнянні з МЗ є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість простежити внесок самого Бундесбанка в створення грошової маси. Іншим достоїнством цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденній основі обсягу готівки й обов'язкових резервних вимог комерційних банків.

Найбільше «вузька» грошова маса визначається у Швейцарії. Спочатку Швейцарський національний банк вибрав у якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат Ml, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату — «Коригувальні гроші центрального банку (КДЦБ)», що представляє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з виправленням на «транзитні коливання в банківських залишках». Агрегат знаходиться під строгим контролем Швейцарського національного банку і «очищається? від випадкових змін, що виникають у результаті внесення виправлень банками у свої баланси.

У США довгий час як цільовий орієнтир використовувався грошовий агрегат Ml, що, на думку Ради керуючих ФРС, найбільше точно характеризував розміри грошової маси. У 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира також для М2 і МЗ, а в 90-і рр. цілком відмовилася від таргетування Ml.

Необхідність використання того або іншого методу регулювання кількості грошей у обігу не піддається сумнівові в жодній країні й у ведучих міжнародних кредитно-фінансових організацій. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначно, оскільки бажаної чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не простежується. Проте ведучі розвиті країни мають намір і надалі прибігати до грошового таргетуванню.