Методи й принципи культурології

Концепції культурології, її об'єкт, предмет, завдання

Труднощі становлення культурології викликані, передусім, складністю, багатоплановістю поняття культури.

Нині є багато поглядів на культурології. Проте в більшості на них можна виділити три основних підходи.

Перший підхід розглядає культурологію як комплекс дисциплін, вивчаючих культуру.Образующим моментом тут є мета вивчення культури у її історичному розвитку і соціальному функціонуванні, а результатом - система знання культурі.

Другий підхід представляє культурологію як розділ дисциплін, вивчаюче культуру. Наприклад, культурологія як філософія культури претендує їхньому розуміння у цілому, загалом. Є й зворотна позиція, за якою культурологія є розділ філософії культури, вивчав проблему різноманіття культур (> типологизация, систематизація знання культуру не враховуючи чинника культурного самосвідомості). У разі можливо ототожнення з культурологією культур антропологии, соціології культури, і навіть виділення філософської культурології як науки про сенсах, значеннях, взятих у їх цілісності стосовно певному регіону, чи періоду часу.

Третій підхід виявляє прагнення розглядати культурологію як самостійну наукову дисципліну. Це вимагає визначення предмети й методу дослідження, місця культурології у системі соціально-гуманітарного знання.

Методи й принципи культурології

Оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів й принципів дослідження її досить широкий. Він становить епістемологію культури, *2 представлену загальною системою методологічних підходів, принципів і методів пізнання, систематизації й аналізу світових культурних процесів:

*2: { Епістемологія – це теорія пізнання. }

Діахронний – виклад явищ, фактів і подій світової та вітчизняної культури у хронологічній послідовності.

Синхронний – порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретроспективи або перспективи.

Порівняльний – виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур, визначення їх своєрідності або спорідненості.

Типологічний – виявлення типологічної близькості історико-культурних процесів.

Археологічний – вивчення загального стану розвитку культури минулих поколінь на підставі матеріальних знахідок.

Семіотичний – ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему, структуру або текст будь-якого артефакту.

Психологічний – вивчення суб’єктивних механізмів функціонування культури, індивідуальних якостей людини та несвідомих психічних процесів.

Біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливості творців культурних цінностей.

Цивілізаційний – осмислення явищ культури через інтегративні галузі спеціалізованих гуманітарних й природничих знань у контексті культурної епохи.