Правові аспекти охорони атмосфери.

Правові аспекти, пов’язані з охороною повітря в Україні, викладені у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (1992р.).

Завданням Закону є регулювання суспільних відносин з метою охорони і поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря.

Закон передбачає, що підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, повинні бути оснащені устаткуванням і апаратурою для очищення викидів в атмосферу.

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств і об’єктів, які не відповідають вимогам по охороні атмосфери, забороняється.

Закон передбачає встановлення нормативів гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Проектування, забудова, реконструкція населених пунктів провадяться відповідно до санітарно-гігієнічних норм і правил охорони атмосферного повітря.

С/г підприємства, установи, громадяни повинні дотримуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів росту, міндобрив та ін. препаратів, щоб не допускати забруднення атмосферного повітря.

Закон встановлює певні вимоги по охороні атмосферного повітря при добування корисних копалин, розміщенні і експлуатації териконів і відвалів.

Одним з основних джерел забруднення повітря є транспорт. Тому Закон зобов’язує відповідні установи розробляти і здійснювати заходи щодо попередження і скорочення викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин транспортними засобами. Всі транспортні засоби повинні піддаватися контролю за дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин.

Особи, винні в порушенні законодавства, несуть кримінальну, адміністративну, цивільну відповідальність відповідно до діючого законодавства.

Лекція 3

РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

План

1. Значення ґрунту. Природні і штучні зміни ґрунту. Ерозія ґрунтів і боротьба з нею. Рекультивація земель. Боротьба з опустелюванням. Забруднення ґрунтів агрохімікатами та пестицидами.

2. Раціональне використання земель. Правові аспекти охорони земель.

1.Значення ґрунту.

Що таке грунт? Це складна, відкрита, динамічна біомінеральна система в поверхневій частині земної кори, яка є результатом взаємодії гірської породи, організмів, клімату, рельєфу, часу і якій властива родючість.

Грунт є основою організації біосфери. Таке образне визначення дав академік В.І.Вернадський. Географи називають грунт дзеркалом, фокусом ландшафту. У ґрунті поєднуються всі компоненти біосфери, формуючи складну полігенетичну систему. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші, бо він є основою цього життя.

Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд. га родючих земель.

Ґрунти мають для нас величезне значення не лише тому, що є головним джерелом одержання продуктів харчування, вони відіграють активну роль в очищенні природних і стічних вод, які крізь них фільтруються. Грунтово-рослинний покрив планети є регулятором водного балансу суші, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє величезну кількість атмосферної вологи. Це універсальний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень. Тому користуватись ґрунтом слід розумно і обережно.

Земельні ресурси – це землі, що використовуються або можуть бути використаними в господарській діяльності людини. Їх розмір визначається земельним фондом. Це усі землі, що перебувають у розпорядження якої-небудь частини населення. Розрізняють земельний фонд країни – усі землі держави та світовий земельний фонд – уся поверхня суші. Загальна площа світового земельного фонду становить 149 млн. км², або 14 900 млн. га. Без урахування Арктики і Антарктиди він становить 134 млн. км² (13, 4 млрд. га). З макрорегіонів найбільшим земельним фондом володіють Азія (43, 4 млн. км²) і Африка (30 млн. км²), а найменшим – Європа (10, 5 млн. км²) і Австралія (7, 6 млн.км²). Однак якщо розглядати забезпеченість макрорегіонів земельними ресурсами з розрахунку на душу населення, то результат буде протилежним: максимальні показники в Австралії, мінімальні – в Азії. Серед країн світу земельними ресурсами виділяються Канада, Росія, США і Бразилія.

До земельного фонду входять: землі, освоєні у сільськогосподарському відношенні (сільськогосподарські угіддя); землі, зайняті лісами, внутрішніми водоймами, населеними пунктами, дорогами, промисловими підприємствами; малопродуктивні землі (пустелі, тундри, високогір’я, льодовики, болота, яри. Співвідношення площ усіх цих земель становить структуру земельного фонду.

Людство годують лише сільськогосподарські угіддя. Вони включають: ріллю, багаторічні насадження (сади, виноградники) а також луки і пасовища. На сьогодні загальна площа с/г угідь становить приблизно 4, 8 млрд. га (37% земельного фонду планети). Найбільше серед них лук і пасовищ (більше 3.3 млрд. га).

Близько третини земельних ресурсів становлять малопродуктивні землі, Приблизно така сама частка планети покрита лісами й чагарниками. Решта (приблизно 2, 5%) – це населені пункти, інженерні спорудження.

Світова площа потенційно придатних для землеробства ґрунтів становить близько 3, 2 млрд. га, обробляється лише 1, 5 млрд. га (11, 2% всього земельного фонду планети). На кожного жителя земної кулі припадає близько 0, 4 га оброблюваних ґрунтів. І ця цифра зменшується через значний приріст населення планети.

Серед регіонів світу найвищою часткою сільськогосподарських угідь виділяється Західна і Центральна Європа. З окремих країн найбільшу площу оброблюваних земель мають США, Індія, Китай, Канада, Казахстан, Україна.

Починаючи з 2006 р., структура земельного фонду України змінилася. Площа с/г земель зменшилась на 165, 7 тис. га, а забудованих земель стало на 55, 7 тис. га більше, заболочених - на 14, 1 тис. га більше, але на 107, 6 тис. га стало більше лісів.

На 1 січня 2012 р. с/г угіддя становили 41 557, 6 тис. га (68, 9%), з них рілля – 32 498, 5 тис. га (53, 8%), сіножаті – 4%, пасовища – 9, 2%, сади і виноградники – понад 1% земельного фонду країни. Розораність с/г угідь складає близько 80%, що не дозволяє собі жодна з розвинутих країн. Угіддя Степу розорані на 85%, Лісостепу – на 85, 5%. Дійшло до того, що деякі області не мають інших угідь крім ріллі. В той же час розораність с/г угідь у Франції становить 48%, в Угорщині – 37%, в Англії – 25%, у США – 20%.

Структура земельного фонду планети постійно змінюється під впливом двох протилежних процесів. Один – боротьба людей за розширення земель, придатних для використання; другий – погіршення земель, вилучення їх із с/г обігу в результаті ерозії, опустелювання, забудови, відкритої розробки корисних копалин, заболочування, засолення.

Природні і штучні зміни ґрунту. Земля, як природний ресурс, постійно перебуває під природним і штучним впливом.

Природний вплив відбувається постійно. Він зв’язаний з ростом народонаселення, природною ерозією, дією шкідників. В процесі еволюції планети мінеральні і органічні речовини підтримують природну рівновагу і не порушують звичайних геологічних процесів.

На противагу природним штучні зміни призводять до порушення ґрунтів і викликають тяжкі наслідки – зниження їх продуктивності. До штучних змін належать штучна ерозія ґрунтів, їх забруднення промислово-побутовими відходами та отрутохімікатами, вилучення земель під промислове і житлове будівництво тощо.

Поширеною формою шкідливого впливу на грунт є його виснаження. Виснаження ґрунтів – це стійка втрата родючості, зумовлена розвитком шкідливих процесів, які призводять до порушення фізичних і хімічних властивостей ґрунту, до втрат поживних речовин тощо. Виснаження ґрунтів, а нерідко і їх повне вилучення із с/г обігу відбувається внаслідок заростання їх бур’янами, чагарниками, засипання піском, нераціональної експлуатації зрошувальних систем, порушення агротехніки, неправильного розорювання схилів тощо.

Слід відзначити, що в кінці ХІХ ст. вміст гумусу в чорноземах на півдні України становив 8-12 і навіть 16%. Сьогодні, в кращому разі, - 3-5%. Погіршення фізико-хімічних властивостей ґрунтів призводить до різкого зменшення врожайності польових культур, збіднення на хімічні елементи і, як результат, до різних захворювань людей.

Дуже виснажені ґрунти втрачають свою нормальну життєдіяльність і для їх повного відновлення потрібен значний проміжок часу. Так, для утворення 1 см гумусового шару потрібно 150-200 років. До цього часу орні землі вилучаються під забудову різних об’єктів та для інших цілей, на що можна було б використовувати непридатні для с/г виробництва угіддя.

Ґрунти постійно забруднюються агрохімікатами, які широко застосовують для удобрення полів та захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб, промисловими відходами, будівельним та іншим сміттям.

Родючість ґрунту погіршується на покинутих землях, які утворилися внаслідок міграції сільського населення в міста. На цих землях ростуть бур’яни та чагарники. Надмірне зрошення с/г угідь на півдні України призвело до негативних наслідків, зокрема засолення та заболочення ґрунтів. 50% зрошуваних земель у нашій країні підтоплено. Перевитрата води, закладена у самій нормі поливу, перевищена на 30%. Взагалі довжина зрошувальних меліоративних водоводів України перевищує довжину екватора Землі, а площа затоплених угідь втричі перевищує площу такої держави, як Люксембург (2, 6 тис. кв. м).

За 20 років площа перезволожених земель в Україні збільшилась на 1 млн. га.

Внаслідок осушення зникають болота, міліють річки. Меліорація змінює склад рослинності, місця мешкання тварин, призводить до великих втрат лікарських та харчових рослин. Так, із 47 видів лікарських трав, що росли на Поліссі, тепер збирають 6-7 видів. 20 років тому на Поліссі було 80 тис. га журавлини, яка має надзвичайно цілющі властивості, а нині ця площа скоротилась до 23 тис. га. Катастрофічно знизилась і врожайність цієї цілющої ягоди. На початку шістдесятих заготівельники збирали 900-950 кг журавлини з гектара, а сьогодні – 100.

Виснажена орна земля значно швидше піддається ерозії.

Ерозія ґрунтів і боротьба з нею. Ерозія – це найбільш розповсюджений процес руйнування ґрунтів, що включає винесення, перенесення і перевідкладення ґрунтової маси. Від ерозії потерпають сотні мільйонів гектарів земель. Ерозія спостерігається в усіх країнах світу. Нею охоплено 70-80% площі с/г угідь. Значних збитків господарству завдає ерозія ґрунтів у Непалі, Індії, високогір’ях Східної Африки, Андах, США, Китаї та інших регіонах Землі. На цих землях врожайність зменшується на 30-60%, а подекуди – на 90%.

Лише в Україні щорічно від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі. Щорічно за рахунок ерозії ґрунти України втрачають 19 млн. т гумусу. У нашій країні 2/3 орних земель ерозійно небезпечні. Частка еродованих земель становить 57, 4% площі країни.

Розрізняють ерозію вітрову і водну. До появи людини інтенсивність ерозії була порівняно низькою, а зараз досягла значних розмірів. Водній ерозії ґрунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини – вирубкою лісу на схилах, знищенням трав’яного або чагарникового покриву, неправильним розорюванням землі тощо. Площа ярів в Україні становить 141, 0 тис. га. Найбільші площі еродованих земель в Одеській, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Луганській областях.

Вітровій ерозії сприяють пилові бурі, коли у повітря на висоту 1-3 км здіймаються мільйони тон пилу, піску, грунту, оголюючи в одних місцях землю на сантиметри й навіть десятки сантиметрів, перетворюючи її на пустелю, в інших місцях - засипаючи поля, сади, дороги, будівлі шаром піску і пилу товщиною 20-50 см, а іноді навіть 2-3 м. За останні десятиліття пилові бурі знесли мільйони тон родючих земель у Луганській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській областях і в Криму.

Вітрова і водна ерозії повністю знищують ґрунти або значно зменшують вміст у них азоту, фосфору, калію, мікроелементів – усього, від чого залежить родючість. Найбільше активізують ерозію часті оранки, культивації, боронування, ущільнення, трамбування колесами та гусеницями важкої с/г техніки. Ґрунтовий покрив відносно мало травмують лише трактори з шириною шин на кол е сах 1 м і більше. Переважна більшість нашої техніки на полях завдає ґрунтам невиправданої шкоди. Колеса трактора «Кировець-700» ущільнюють у колії грунт на глибину до 20 см, і врожай на таких смугах удвічі нижчий, ніж на ділянках між ними. Лише за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшується на 20%.

Великої шкоди землям завдають зумовлені діяльністю людини селі, зсуви та осипи в горбистих та гірських районах. А такі райони займають до 30-35% площі суші.

Селеві потоки – тимчасові могутні потоки, які утворилися в горах і передгір’ях внаслідок злив, дощів, танення льодовиків, вирубки гірських лісів, надмірного випасання худоби. Шалені потоки води, стікаючи з оголених гір, безперешкодно змивають грунт, перетворюючи його в рідку лавину, бурхливу і нестримну. Вода селевого потоку несе не лише частинки ґрунту, а й каміння і навіть вирвані з корінням дерева. Історія знає чимало селевих катастроф. Найбільше їх зареєстровано в Австрійських Альпах, Кордільєрах. Спустошливі селеві потоки майже щороку спостерігаються в горах Середньої Азії, Кавказу, в Індії, Пакистані, Китаї. Відбуваються селі і в Карпатах та Кримських горах. За останні 100-150 років скорочення площі лісів у Карпатах привело до зростання катастрофічних повеней та селів (1992-94, 1998-2001, 2008). Ґрунти змиваються настільки інтенсивно, що за 3-5 років зникають всі генетичні горизонти, а на поверхню виходить гірська порода.

Не менш грізним наслідком знищення лісів є зсуви – переміщення гірських порід у низ по схилу під впливом власної маси і зволоження. У Карпатах нерідко спостерігаються зсуви об’ємом до 10 тис. м3, були випадки, коли об’єм зсувів становив 50-150 тис. м3. Паводок у 1998 р. активізував більше 980 зсувів, у 2001 р. в Закарпатті виявлено 539 зсувів. Зсуви відбуваються у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській, Одеській областях, у Криму.

Заходи щодо запобігання ерозії ґрунтів. Практика ведення сільського господарства переконливо свідчить про те, що головне в боротьбі з ерозією ґрунтів – здійснення комплексу заходів, що дозволяють припинити або зменшити змивання, розмивання і здування ґрунтів до розмірів, при яких можливе природне ґрунтоутворення.

У складі комплексу протиерозійних заходів передбачені організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні.

Протиерозійним заходам передує вивчення місцевості, інтенсивності ерозійних процесів, складання картограм категорій земель за інтенсивністю ерозії.

Організаційно-господарські заходи передбачають безпечне в ерозійному відношенні сільськогосподарське використання земель і найбільш ефективне застосування різних способів і методів боротьби з ерозією. Найрадикальнішими з них є такі: визначення спеціалізації господарства, раціональний розподіл землі по угіддях, правильна структура посівних площ, диференційоване, з урахуванням еродованості ґрунтів, розташування полів сівозмін і захисних лісових насаджень.

Агротехнічні протиерозійні заходи спрямовані на різке зменшення водної ерозії шляхом послаблення поверхневого стоку і збільшення водо поглинаючої здатності ґрунтів. У сільськогосподарській практиці відомо близько 100 грунтозахисних прийомів. Це ґрунтозахисні сівозміни, «контурне» землеробство (обробіток ґрунту і сівба поперек схилів, звичайна або глибока оранка упоперек схилів із застосуванням щілювання, валкування, лункування та боронування, безполицева (безплужна) оранка із збереженням стерні, снігозатримання, снігозахисні заходи – оранка снігу, щити для затримування снігу). У гірських районах для запобігання й ослаблення водної ерозії застосовують терасування схилів.

Лісомеліоративні грунтозахисні заходи – це створення полезахисних, водо регулюючих, прибалкових і прияружних лісових смуг і масивів для боротьби з водною ерозією. Лісомеліорація – важлива ланка в боротьбі з вітровою ерозією. Лісосмуги розміщують у вигляді клітин. Деревна рослинність віком 20-30 років у смузі захищає 30-40-кратну територію. Лісосмуги не тільки захищають грунт від ерозії, але й створюють сприятливий мікроклімат і забезпечують приріст урожаю зернових культур на 3-4 ц/га.

Гідротехнічні заходи – завершальна частина протиерозійного комплексу. Їх застосовують тоді, коли інші заходи не дають належного ефекту або коли потрібно швидко і надійно захистити сільськогосподарські угіддя, будови, дороги та інші об’єкти від руйнування. Створення водозатримних валів, створення гідротехнічних яружних споруд (перепадів, швидко токів, скидів) та штучних водойм для затримання талих вод і злив, будівництво протиселевих гребель тощо.

Наукові дослідження та практичний досвід захисту ґрунтів від ерозії свідчить, що найбільшого успіху досягають там, де здійснюється весь комплекс протиерозійних заходів.

Рекультивація земель. Майже 2 млрд. га ґрунтів у світі відчужені і виключені з природних екосистем містами, селами, дорогами, шахтами, водосховищами, каналами, звалищами тощо. Поверхневий гумусовий горизонт у таких місцях знищений. Найбільш активне руйнування викликає видобування корисних копалин відкритим способом. Порушені ландшафти потребують активної рекультивації.

Рекультивація – система прийомів відновлення й оптимізації порушених ландшафтів. З метою поновлення родючості грунту на ділянках, що звільняються після видобування корисних копалин відкритим способом, проводять рекультивацію. Найбільш методично розроблена рекультивація земель, порушених гірничими розробками. Її проводять у три етапи: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий етап включає обстеження порушених територій, визначення напряму рекультивації, складання проекту рекультивації.

Гірничотехнічний етап – вирівнювання насипів з покриттям порід ґрунтом, який знімався під час відкриття кар’єрів, влаштування терас, будівництво котлованів для водойм у місцях добування торфу, проведення хімічної меліорації. Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, які проводять розробку корисних копалин.

Біологічний етап рекультивації спрямований на відновлення родючості підготовлених у процесі гірничотехнічної рекультивації земель і перетворення їх у повноцінні лісові або сільськогосподарські угіддя. Найдешевшим видом освоєння рекультивованих територій вважають заліснення.

Цінний досвід рекультивації промислових виробок нагромаджено в Україні, Росії (Урал, Кузбас), у прибалтійських державах.

Боротьба з опустелюванням. Волога є найважливішим фактором ґрунтової родючості.До 40-45% поверхні земної суші не забезпечені регулярним атмосферним зволоженням і представлені пустелями і посушливими степами. Це результат постльодовикового процесу аридизації суші та зменшення атмосферних опадів до 200-50 мм/рік. Однак до 10-15% поверхні суші піддаються опустелюванню в результаті помилкових дій людини.

Опустелювання – це наслідок неправильного ведення господарства. Воно спостерігається майже у 100 країнах світу. Щорічно через нього втрачається понад 6 млн. га незрошуваних сільськогосподарських угідь. Загальна площа антропогенних пустель на початку 90-х років ХХ ст. становила більше 9 млн. км², тобто відповідала площі США чи Китаю і складала майже 7% всього земельного фонду планети. Під загрозою опустелювання знаходиться від 30 до 40 млн.км². Тому опустелювання віднесено до глобальних проблем людства.

В Україні майже 250 тис. га знаходяться під пісками, здебільшого в Херсонській, Луганській, Рівненській та Київській областях.

Перевіяні піски бідні на поживні речовини і дуже щільні. Підґрунтові води знаходяться тут на великій, не доступній для коренів, глибині. На пісках не буває поверхневого стоку води. Голі піски влітку нагріваються до 750С, віддають тепло повітрю і висушують його. Сухе ж повітря сприяє розсіюванню хмар.

Закріплення рухомих пісків і попередження заносів с/г угідь піском здійснюється різними способами: механічним, хімічним, біологічним.

Для механічного захисту рухомих пісків використовують місцеві матеріали: снопи із стебел піщаних рослин (очерет, полин, піщаний овес та ін.), солому культурних злаків, хмиз, з яких виготовляють парканчики.

Хімічний захист рухомих пісків полягає у використанні різних в’язких хімічних речовин (емульсія бітуму, рідке скло, суміш нафти з гудроном, вапно тощо), які розбризкують на поверхні пісків.

При біологічному методі використовують травосіяння (висівають здебільшого насіння рослин, пристосованих до життя на рухомих пісках – полин червоний, овес піщаний, люцерна, буркун, зіновать дніпровська) і насадження дерев і чагарників (сосна звичайна, сосна кримська, акація біла, акація жовта, скумпія, верба гостролиста, червона, жовта). Так у свій час повністю вдалося закріпити лісонасадженнями Нижньодніпровські (простягнулися вздовж лівого берега Дніпра від Каховки до Чорного моря) та Придонецькі (Луганські) піски.

Забруднення ґрунтів агрохімікатами та пестицидами. Найбільш характерними джерелами забруднення грунту є мінеральні добрива і отрутохімікати.

Незважаючи на те, що мінеральні добрива використовуються уже понад півтора століття, проблема оптимізації системи їх використання розроблена недостатньо. Такий стан пояснюється тим, що протягом тривалого часу цей процес розглядався однобічно, переважно в аспекті отримання максимального врожаю. Питанням впливу їх на природне середовище приділялось мало уваги. Лише під впливом незаперечних фактів які свідчили про те, що інтенсивне використання мінеральних добрив може мати шкідливі наслідки, наукові пошуки в цьому напрямі дещо розширилися. Проте й сьогодні одна з найважливіших проблем раціонального використання добрив – визначення оптимальної дози, яка б забезпечувала досить високі врожаї с/г культур і не призводила до забруднення навколишнього середовища, - залишається невирішеною.

Внаслідок внесення високих доз мінеральних добрив грунт забруднюється баластними речовинами – хлоридами, сульфатами. Застосування надмірно високих доз мінеральних добрив, як правило, призводить до накопичення їх неорганічних форм у продукції рослинництва та міграції в інші середовища.

Найбільш екологічно небезпечними є азотні добрива, особливо їхні нітратні форми. Потрапляючи з їжею в шлунок, нітрати можуть перетворюватись в нітрити або в нітроаміни, що є канцерогенами.

В Україні вживаються заходи щодо зниження нітратів у сільськогосподарських продуктах. Проте відсутність добре оснащених лабораторій, складність методів контролю поки ще не дозволяють забезпечити тотальний контроль за якістю продукції.

У той же час відомо, що нітрати легко розчиняються у воді, тому при належному промиванні водою, кип’ятінні, вимочуванні їх вміст у продуктах різко зменшується (на 20-30%).

Оскільки нітрати концентруються здебільшого у зовнішніх листках капусти, кінчиках моркви, буряків, редиски, редьки, то їх потрібно зрізати і видаляти. Нітрати не накопичуються в яблуках, грушах та інших фруктах і ягодах (крім плодів баштанних культур).

Нітратний азот не сорбується ґрунтом, легко в ньому мігрує і потрапляє у ґрунтові води. Підвищення концентрації нітратів у питній воді до 40-50 мг/л спричиняє тяжкі хвороби. Гранично допустимою концентрацією нітратного азоту у питній воді вважається 10 мг/л.

Попадаючи у повітря внаслідок процесу денітрифікації, молекулярний азот різних окислів забруднює навколишнє середовище, загрожує озоновому шару атмосфери.

Отрутохімікати, що використовуються для захисту рослин і тварин, дістали назву пестицидів.

Залежно від призначення пестициди поділяються на такі основні групи: гербіциди (для боротьби з бур’янами), зооциди (для боротьби із шкідливими хребетними, здебільшого гризунами), інсектициди (для боротьби із шкідливими комахами), фунгіциди (для боротьби з хворобами рослин, що викликаються грибами).

Ведення сільського і лісового господарств у сучасних умовах немислиме без використання пестицидів. Відомо, що в економічно слаборозвинутих країнах до 50% врожаю гине від бур’янів, шкідників і хвороб, а у промислових державах – лише 15-25%.

Обробка сільськогосподарських чи інших угідь пестицидами забруднює навколишнє середовище. При обробці посівів пестицидами основна їх частина накопичується на поверхні землі і рослин. Надлишки пестицидів можуть мігрувати у гравітаційному потоці і попадати у ґрунтові води, а при змиванні – у води Світового океану. За даними ООН, щорічно у Світовий океан потрапляє понад 50 тис. т пестицидів.

З часом шкідники виробляють стійкість до пестицидів. Близько 500 видів комах є стійкими проти застосовуваних інсектицидів. Тому доводиться підвищувати дозу отрутохімікатів на одиницю с/г продукції, що призводить до зростання надходження їх у навколишнє середовище. Наслідки для живої природи і людини тим серйозніші, чим стійкіші і токсичніші пестициди. Найбільш стійкими до розкладання є хлорорганічні сполуки.

Всі без винятку пестициди належать до отрут широкої дії. Нагромаджуючись у рослинних тканинах, вони потрапляють при поїданні кормів худобою в тканини тварин, де відкладаються у недопустимій концентрації. З фруктами, овочами, м’ясними і молочними продуктами людина поглинає і накопичені в них пестициди чи продукти їх розпаду, які поступово нагромаджуються в організмі, викликаючи ряд фізіологічних порушень з небажаними наслідками.

Дослідження в нашій країні засвідчили: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладнується діяльність центральної нервової системи, життєво важливих органів, у жінок частішають випадки ускладнення вагітності, народження неповноцінних або мертвих дітей, виникає алергія. Американські дослідники виявили, що 30% інсектицидів, 60% гербіцидів, 90% фунгіцидів, що застосовуються в США, здатні викликати рак. Також встановлено, що пестициди стимулюють розвиток у навколишньому середовищі вірусів, руйнують імунну систему.

Найбільше забруднення ґрунтів мінеральними добривами й пестицидами в Закарпатській, Львівській, Чернівецькій, Вінницькій областях і в Криму.