Гірські райони

Українські Карпати становлять частину Східних Карпат. Вони підносяться на заході України в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. За структурним відношенням вони відповідають Карпатській складчастій системі.

Характерною ознакою Українських Карпат є зональність їх будови. Вони складаються з ряду паралельних хребтів, які відповідно до геологічної структури простягаються з. північного заходу на південний схід. Серед хребтів виділяються Скибовий, Вододільний, Полонинський і Вулканічний. Вододільний хребет розташований у центральній, смузі Карпат, він порізаний численними долинами, має багато перевалів.

Внутрішня, найвища смуга Карпат зайнята Полонинськими норами. Вони розчленовані поперечними долинами на багато відокремлених гірських масивів — полонин. На південний схід від Полонинських гір, як їх орографічне продовження, розташовані високогірні масиви Свидовець і Чорногора (найвищий в Українських Карпатах). Чорногора відзначається диким альпійським рельєфом, на формуванні якого позначилася, діяльність річок та льодовиків..

Південну смугу Українських Карпат становить Вулканічний хребет, у якому виділяються окремі гірські масиви з максимальними висотами — від 878 до 1085 м.

Карпати — середньо високі гори, пересічна висота їх становить 1000 м, найбільша гора — Говерла (2061 м). Гори розчленовані поздовжніми і поперечними долинами, якими течуть бурхливі річки. В Карпатах беруть початок Дністер, Тиса, Прут, Черемош.

Загальний характер рельєфу Українських Карпат — це зручні і низькі перевали (Ужоцький, Верецький, Яблунецький), наявність значних рівних поверхонь, що створюють сприятливі умови для їх господарського використання. Смарагдові гірські хребти, оповиті серпанком, не можуть не змусити полюбити цей край (див. табл. І). М. М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» писав про Карпати, що далекі гори відкривали одна за другою свої вершини, вигинали хребти, піднімались, як хвилі, у синьому морі. Колола небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом давила на землю.

Кримські гори займають крайню південно-східну частину України. Вони простягаються на 180 км уздовж узбережжя Кримського півострова. Найбільша ширина гір — 50 км. У рельєфі Кримських гір чітко виділяються три майже паралельні пасма: головне (пів­денне), внутрішнє і зовнішнє.

Найвищим є головне пасмо. Південні схили його круті, північні — здебільшого пологі. На заході пасмо крутим уступом обривається до моря, далі на схід стіна обриву відступає від моря на 10—12 км. Південне пасмо складено сірими вапняками, які залягають на сланцях і пісковиках. Південно-західна та центральна частина головного пасма складається з столових масивів, плескаті вершини яких називають яйлами. Тут підноситься Ай-Петринська яйла, Нікітська. Далі на схід головне пасмо розчленоване на ряд відокремлених столових масивів: Чатир-Даг, Демерджи-яйла. Ще далі на схід столові масиви зникають, пасмо розпадається на короткі ізольовані хребти, гребені та піки. Найвища точка Кримських гір — гора Роман-Кош 1545 м заввишки.

Південний схил пасма утворює смугу Південного берега Криму. Своєрідними формами рельєфу тут виділяються гірські амфітеатри: Ялтинський, Гурзуфський, Алуштинський; гори відторженці (Кішка, Могабі), зсуви, нагромадження скель (хаоси), виходи вулканічних порід — лаколіти (гори Аюдаг, Кастель), давньовулканічні масиви (Карадаг). Разом з теплим ласкавим Чорним морем, сяючим сонцем ці форми рельєфу створюють надзвичайно красиві краєвиди і це необхідно використовувати в роботі з дітьми.

Внутрішнє пасмо Кримських гір простягається по лінії Інкер-ман — Старий Крим. Воно складено з жовтих вапняків, рельєф його характеризується горами-останцями — Чуфут-Кале, Маигуп-Кале.

Зовнішнє пасмо має середню висоту 250 м. Воно складено з білих вапняків. Поперечні долини передгір'я мають вигляд каньйонів — Бельбекський, Чорноріченський.

У багатьох місцях Кримських гір завдяки вивітрюванню на схилах утворилися мальовничі скелі, стовпи, природні «сфінкси», карстові утворення — печери, лійки. Найбільшою є Червона печера.

Рельєф — є основою краєвиду. Формування почуття любові до природи, свого краю починається саме з пам'яті про зелений косогір з березками, яр з духмяними травами тощо.

Відомо, якого значення впливу пейзажу на формування особистості, зародження почуття любові до Батьківщини надавав К. Д. Ушинський, який писав, що він виніс із вражень свого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливу педагога.

Ніщо не може так збагатити внутрішній світ дитини, облагородити вразливу дитячу душу, бути таким джерелом радощів і натхнення, як рідна природа у всій її багатогранній і гармонійній в красі. Формуючи у дошкільників любов до рідного краю, потрібно навчити їх милуватися красивими краєвидами. Основним методом у проведенні цієї роботи є спостереження. Під час нього слід використовувати ігровий прийом фотографування. Маленькі прямокутники з видошукачем — «фотоапарати» дають можливість зосередити увагу дошкільників на гарних краєвидах місцевості, закарбувати їх у пам'яті дітей. Для закріплення дитячих вражень доцільно переглядати діапозитиви з краєвидами, знятими на місцевому матеріалі в різні пори року, які відображають неповторну красу рідного краю.