Занепад „Зорі Галицької' та її остаточне припинення

Коли на початку 1856 р. „Зоря Галицька" починає знову виходити, то помічається вже її невиразний характер. На її сторінках знову з'являються імена Ів. Раковського, Гушалевича та інших. Починає вона популяризувати органи т. зв. москвофільста „Семейную библьотеку" та „Церковную Газету". Це викликає реакцію в колах народнього напрямку, що фатально відбивається на існуванню часопису. Року 1856 кількість передплатників падає до 191, що внесли повну передплату та ще коло 100 неточних передплатників, з яких половина зовсім не внесла передплати. Впродовж року кількість передплатників ще зменшується, а на 1857 р. їх кількість сягає вже ледве 100. Перед видавництвом стає завдання рятунку часопису. Воно хоче це робити поновною зміною напрямку на народній. Та на цей раз урятувати вже не щастить і 9-го квітня 1857р. „Зоря Галицька" припиняє своє існування.

С. Шехович і,, Семейная Библіотека"

Не довго протрималися і згадані органи т. зв. москвофільського напрямку: „Семейная Библіотека" та „Церковная Газета". „Семейная Библіотека" почала виходити з початком 1855 р. стараниям Як. Головацького, який запросив на її редактора С. Шеховича, людину, якою в душі погорджував, але про якого в зв'язку з виданням часопису писав Д. Зубрицький, що мовляв,,, Ми нуждаемся в сего рода дерзком смельчаке. Це для того, щоб не наражатися на різного рода неприємности, зв'язані з тим, що часопис мав видаватися на „чистом русском язьіке, а правительство покровительстуєт кириллцу и хохлацкое наречіе... Такому же как Шехович вертопраху все равно, а нам хочется иметь журналец".

В успіх журналу, редактором якою стала така особа, ніхто не вірив. Це було те „зловьщее предчувствіе", про яке писав Б. Дідицький до Як. Головацького, вказуючи на попередню практику з „Ладою" і „Зорею Галицькою". Та чи не найголовнішою причиною сподіваного неуспіху, про яку Б. Дідицький не згадує, безперечно була відірваність журналу від українського народу.

Не зважаючи на поборювання, журнал таки почав виходити при участі I. Раковського, Ол. Лухновича, Б. Дідицького, Ант. Петрушевича, I. Гушалевича, Ів. Головацького та інших. Останні трое не виявляли своїх імен. Був серед співробітників і сам „атаман" цілого руху Д. Зубрицький. Не бракувало тут і голосу Як. Голо­вацького з його захистом та обґрунтуванням „общерусскости" („Задача", „Розвязка задачи"). Був він душею журналу, його ідейним керівником і адміністратором.

Програма журналу складалася з таких відділів, як красне письменство, історія та матеріяли – „Галицко-русская и инностранная, следовательно вообще русска" етнографія, природничі науки, різне.

У переведенні цієї програми редакція (С. Шехович) виявила повне іґнорування елементарними засадами журналістичної етики. За повнюючи на дві третини сторінки журналу матеріялами з таких російських журналів як: „Москвитянин", „Очерки России", „Отечественние достопримечания" та інших, вона не вважала потрібним подавати не тільки джерела (звідки передруковано), видаючи тим їх за власні, а також і імен авторів, задовольняючись часом їх ініціялами.

Натомість під російськими перекладами творів українських письменників (напр. Квітки-Основ'яненка, та інших) редакція подає ім'я авторів повністю, але без заначення, що це є переклад. Такс поступування прозраджувало спеціяльну мету і методи.

Як же зустріло „Семейну библіотеку" суспільство? Відповідь знаходимо в листуванні и у кількості передплатників.

Не згадуючи вже про виразних представників народньо-українського напрямку з їх гостронеґативним становищем, протиставився тогочасний меценат у літературі М. Качковський, ім'я якого пізніше привласнено було москвофілами для свого руху, хоч сам він москвофілом не був. Згадуючи в одному з листів до Я. Головацького про „Семейну библіотеку", він виразно нарікає на Шеховича за видання її в незрозумілій для широких кіл мові.

Щодо передплати, то відгук суспільства дає такий яскравий і виразний образ: 1855 р., як подає Я. Головацький, було 98 передплатників. Наступного 1856 р. їх кількість упала до 70.

При такому стані нічого не могли вдіяти грошові підмоги, як згаданого М. Качковського, так і Погодіна, ані спроби знайти передплатників в Росії. Наслідком того 27-го червня 1856 р. „Семейна библіотека" вмирає своею природною смертю, а її редактор С. Шехович відкриває свое обличчя і свої завдання, йдучи до табору тих, що визначали себе русинами польської національности (Gente Ruthenus natione Polonis).