Принципы теоретической и прикладной экономики

Починати вивчення будь-якої науки треба із засвоєння її принципів, законів і методів. Один з головних принципів економіки — взаємодія теорії й практики.

Теорія є результат раціонального мислення, пізнання законів і закономірностей економічного розвитку. Вона є необхідною умовою для вироблення грамотних рішень, що стосуються напрямків використання матеріальних ресурсів, реалізації товарів і послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках. Оволодіння економічною теорією розширює кругозір, виховує економічне мислення, полегшує шлях до досягнення ділового успіху.

Разом з тим без найтіснішого зв'язку із практикою теорія втрачає цінність. Саме практика формує соціальне замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу й, нарешті, виносить справедливий і незаперечний «вирок» будь-якої теорії.

Практичне завдання подолання найтяжчої в історії капіталізму світової економічної кризи спонукали Дж. М. Кейнса створити теорію глибокого впровадження державних регулюючих важелів у ринкову економіку. Необхідність переходу від поваленої економіки гітлерівського рейха до чогось нового дала поштовх до розробки моделі «соціального ринкового господарства». І в нашій країні насамперед реальна дійсність показала, що адміністративно-командна система вичерпала себе. І тоді виникло завдання теоретичної розробки проблем переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової в конкретних умовах колишніх радянських республік. Це завдання, ще далеко не вирішене, є могутнім стимулом до розвитку теоретичної думки.

Іншим ключовим принципом теоретичної й прикладної економіки є єдність мікро- і макроаналізу. Тільки аналіз мікроекономіки й макроекономіки в певній послідовності дозволяє одержати більш-менш повне уявлення про економічне життя суспільства.

Здавалося б, практична функція економічної науки зводиться до рекомендацій щодо того, як найбільш вдало вписатися в ринкові відносини, домогтися високих результатів у бізнесі. Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Пол Самуэльсон називає три центральні проблеми, спільні для всіх господарств:

1.Що повинно вироблятися й у яких кількостях?

2.Як будуть вироблятися товари, тобто ким, за допомогою яких ресурсів й якої технології вони повинні бути зроблені?

3.Для кого призначаються вироблені товари'?

Чи можна сказати, що на ці питання може дати відповідь мікроекономіка? На перший погляд так, оскільки мікроекономіка саме й виробляє рекомендації в області практичної діяльності фірм, підприємств.

Але при більш глибокому підході до аналізу господарчої діяльності виявляється, що вичерпні відповіді на поставлені П. Самуэльсоном питання відшукати неможливо без урахування макроекономічної інформації. Справді, визначити, що й у яких кількостях виробляти, можна тільки в тому випадку, якщо відомі потреби всього суспільства, врахована сформована динаміка суспільного виробництва і її перспективи. Не менш важливо мати відомості про наявних у суспільстві факторах зростання, їхньої комбінації, про соціальну, галузеву й відтворювальну структуру економіки, мати подання про ступінь збалансованості народного господарства, про величину доходів і витрат населення й т.д.

І нарешті, ще один принцип — реального історизму. Суть його полягає в тому, що закони економіки діють далеко не однозначно в різних історичних умовах. Скажемо, треба розрізняти, як діють економічні системи в умовах сформованого конкурентного середовища й в умовах далеко не перебореного монополізму.

7. Почему в условиях сущ-вования Д., имев­ших товарную форму, избыточный спрос на Д. не приводит к сущ-ным нарушениям в системе обществ-го пр-ва

Початковою вихідною формою повноц. грошей були то­варні гроші. Гроші, що мають товарну форму, принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не лише конкретну, а й загальну спо­живчу вартість. Тобто вони здатні задовольняти будь-яку з потреб лю­дини, попередньо обміняв­шись певними благами. Тому гроші стають, по-перше, абс. товаром, який протистоїть на ринку всім ін. товарів, по-друге, вони стають мірилом всіх інших товарів і, по-третє, вони вважаються безпосереднім втіленням багатства.

Спочатку товарними грошима були предмети першої необхідності — худоба, сіль, зерно, риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. Так, худоба, що має широкий спектр споживчих ознак, активно і довго використовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів — слов'ян, індійських племен, інших кочових племен.

На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей посту­пово прийшли предмети розкоші, передусім прикраси: намисто з черепашок, перли, хутра, інші дорогоцінні вироби. Це можна по­яснити тим, що попит на предмети розкоші виявився більш ди­намічним, тривалим і об'ємним, ніж на предмети першої необ­хідності. Та й за своїми фізичними даними вони були менш гро­міздкі, довше зберігалися, мали більш сталу вартість.

На території Київської Русі з цього різновиду товарних гро­шей найбільш поширеним було хутро. Слово «гроші» тут з'я­вилося лише в XIII ст., а до цього загальний еквівалент називався словом «куна», що означало «хутро». Саме хутро в цій ролі ши­роко застос. кілька століть, навіть у середні віки.

Проте як перший, так і другий різновид товарних грошей був надто примітивним, функціонував поштучно, не підлягав поділу, виступав у своєму природному вигляді. Такі гроші відповідали потребам обміну на його найнижчих стадіях.

Другий великий поділ праці (відокремлення ремесла від зем­леробства) істотно розширив межі товарного виробництва й об­міну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширю­ва­ли­ся територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги — бути однорідним, економіч­но подільним, здатним тривалий час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фіз. властивостями. На їх мі­сце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера пану­вання метал. грошей.

Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припи­нив­ся. Унаслідок неухильного зростання продуктивнос­ті сусп. праці збільшувалися можливості для нагрома­джен­ня вартості, а відповідно і потреби в зростанні маси грошового товару, який відволікався в обіг зі сфери споживання. На це ринок реагував постійним посиленням вимог до грошового товару. Останній по­винен був мати високу питому вартість вагової одиниці металу, властивість тривалий час (а найкраще — вічно) зберігати свої фі­зичні якості, здатність легко змінювати зовнішній вигляд, високу портативність тощо.

Потреби ринку набули настільки важливого значення, що від­булося розмежування природної споживної вартості гро­шо­вого товару як його здатності задовольняти певні потреби людини і його специфічної споживної вартості - здатності задо­воль­няти вимоги ринку. Причому в міру актуалізації другої споживної вар­тості грош-го товару послаблювався зв'я­зок останнього з пер­кочерг. життєвими потребами людини.