Просте речення

Це граматично організована одиниця мови, яка складається з одного або кількох слів і виражає закінчену думку.

Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до цього речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідне речення містить якесь повідомлення про щось.

Розповідні речення бувають:

Стверджувальні, у яких щось стверджується:

Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно.

Заперечні, у яких щось заперечується:

Ми нічого ще не знаємо, кого й яка чекає путь (Сосюра).

Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці такого речення ставиться крапка.

Питальне речення містить якесь запитання.

Питальні речення бувають:

Власне питальні – на них передбачається обов’язкова відповідь: Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає?

Питально-риторичні – вони не вимагають відповіді: Хто може сонце погасить?

Питально-спонукальні – містять спонукання до дії: А чи не годі вже того грання? (Л.Українка).

У питальному реченні тон підвищується на слові, яке передає зміст питання. У кінці такого речення ставиться знак питання.

Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, прохання.

У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі, часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай:

Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній.

Для спонукального речення характерна специфічна інтонація – часом більш напружена, часом менш. У кінці такого речення ставиться кома.

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли треба показати, що думка не закінчена або що тут має бути довга пауза:

Це матері мова. Я звуки твої люблю, наче очі дитини... О мова вкраїнська!... Хто любить її, той любить мою Україну.

Найменшими складовими частинами речення є члени речення, внесення та сполучники. Прийменники і частки окремо в реченні не виділяються, вони входять до складу членів речення.

Члени речення поділяються на головні і другорядні (додаток, обставина, означення).

Двоскладними називаються речення, в яких наявні обидва головні члени – підмет і присудок – з залежними від них словами чи без них.

Тихо пливе річками льон.

Речення з одним головним членом називаються односкладними. (Сіра стіна. Смеркає.)

Підмет – називає предмет або поняття, яким приписується якась дія, стан. Хто? що?

Підмет буває простий (Сонце закотилось в тучі-хмари.)

Складений (В Олесі Петрівни була пара гончаків.)

Підмет може виражатись:

- словополученням: Всі четверо працюють наполегливо.

- сполученням слів з парним значенням: Батько з сином вийшли в поле.

- фразеологізмом: Хто-хто, а він мусить прийти сюди до нас.

- реченням: Спалахнув вогник у вікні – то знак примирення.

Присудок – називає дію, стан. Що робить предмет? Що з ним робиться? який він є? що робиться? тощо.

Присудок буває простий ( На землю глянули тихі зорі.)

Складений: дієслівний Помовчавши трохи, Кирило Іванович починає розповідати.

Іменний (Сінокіс у нас був гуртовий.)

Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Н-д: Надійшла осінь. Пожовкле листя спадало на тротуар. Перше – поширене, друге – непоширене.