Світове господарство на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).

У 1955 р. у США всі галузі, які виробляли і поширювали знання та інформацію, реалізували продукцію, що становила 25 % від кінцевого продукту, у 1965р. — вже понад 33 % у сере­дині 80-х років — більше 60 %. До 1990 р. на професії, в яких перева­жає інтелектуальна праця, припадав основний приплив зайнятості (85 % — у США, 89 % — у ФРН, 95 % — у Великобританії, 90 % — у Японії). Збільшується увага до інновацій.

Теорія інновацій економіки П. Дракера. Теорія, викладена у працях “Інновація і підприємництво” (1985) та " Посткапіталістичне суспільство" (1993), концептуалізувала ситуацію, яка склалася у США після того, як були пережиті основні економічні і політичні потрясіння, спричинені комп'ютерною революцією, і утверди­лись основи панування нового технологічного способу виробництва.

Інноваційна економіка 1990-х років принципово відрізняється від економіки виробництва 1960— 70-х років тим, що її основною рисою стала розроб­ка ідей, які руйнують попередні рішення, товари, послуги і виробництво:

1) основною продукцією і основною " начинкою" усіх товарів і послуг стали нові рішення. Сам ріст економіки став безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін і потрясінь;

2) провідну роль в економіці стали відігравати мільйони малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, які діють на свій страх і ризик. Ця " підприємницька економіка" створила у США з 1965 р. по 1985 р. близько 40 млн робочих місць (переважно за межами промисловості, в той час як промислові корпорації-гіганти скорочували чисельність зайнятих;

3) зазначена економіка ще не склалась в інших країнах, тому Захід­на Європа, яка мала у 1970 р. на 20 млн більше робочих місць, ніж США, у 1985 р. мала їх уже на 10 млн менше. Підприємницька економіка ще не склалась і в Японії;

4) динаміка економіки і суспільства визначається не стільки наукою і вченими, скільки мільйонами людей, які самостійно приймають часто інтуїтивні, творчі рішення;

5) метою діяльності корпорацій знову стала максимізація доходу ак­ціонерів. І нова технологія, яка забезпечує досягнення цієї мети, — це не відкриття або інновації, а інший менеджмент, з іншими принципами та іншою практикою;

6) багато мільйонів інноваційних виробництв характеризує не капіталомістка " середня" і, навіть, " низька" (" проста") технологія, тоб­то відносно невеликі капіталовкладення на кожне робоче місце. Дракер перестає нарікати на вкрай низьку норму нагромадження капіталу в США. Якщо є знання, капітал легко знаходиться. Він важливий, він вторинний;

7) галузі " високих технологій", які потребують величезних капітало­вкладень, створили у США 5— 6 млн робочих місць, але не змогли покри­ти навіть витрати зайнятості у старих промислових галузях. Саме їх існу­вання подібне до існування гірських піків: воно можливе лише тому, що під ними — " земля" інноваційної економіки;

8) поряд з трьома попередніми секторами економіки виник і ви­переджає інших четвертий сектор: галузь безприбуткових суспільних підприємств, в якій у 1990 р. працювало 90 млн американців (по 3 год на тиждень), а у 2000—2010 рр. прогнозується — 120 млн (по 5 год на тиждень);

9) знання були основним, провідним фактором продуктивності і в масовому виробництві. Але тепер, коли вони стають і основним предметом, і основним продуктом праці, відбувається реорганізація галузей навко­ло виробництва знань і реструктуризація всієї економіки країни навко­ло сфери виробництва інформації;

10) інтелектуалізація праці — основний напрям її розвитку, а витра­ти на виробництво і поширення знань — основна форма інвестицій. Завдання нової науки — сприяти інноваціям, тобто системному органі­зованому застосуванню знань у виробництві самих знань, роблячи їх про­дуктивнішими (чого не може зробити держава або ринок). Це і є " нова технологія". Дракер концептуалізує процеси застосування інтелекту­альної технології;

11) основна форма власності — це інтелектуальна власність, яка структурує суспільство і визначає його розвиток;

12) метою оподаткування має стати сприяння всьому, що необхідне для довгострокових інвестицій, а основною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх точна передбачуваність; теорії трансформації економіки і суспільства

13) мілітаризм і військові витрати — небезпечна загроза основам економіки знань;

14) вирішальну роль у " прориві" американської молоді до знань та інтелектуальної власності відіграло рішення конгресу, яке надало ветеранам другої світової війни право на субсидії для отримання вищої освіти;

15) для розкриття найважливіших економічних процесів крім мікро-і макроекономіки необхідна метаекономіка, яка враховувала б вплив та­ких потужніх " неекономічних" факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури та ін.

Підприємницьке суспільство (або " суспільство знань", " інформацій­не суспільство", плюралістичне " суспільство організацій", " суспільство найманих власників") формується разом і у взаємодії з підприємни­цькою економікою і має такі особливості:

1) інновації і підприємництво охоплюють все більшу масу соціальних і політичних осередків суспільства, стають щоденною, буденною прак­тикою. Це — соціальні інновації, які безперервно перебудовують відно­сини як між людьми та організаціями, так і між ними та державою;

2) розвиток четвертого сектору, де добровільна праця громадян ґрунтується на почутті обов'язку і покликанні, піднімає людину до відчуття реальної особистої участі у вирішенні суспільних і державних проблем, формує масову громадянськість і нову демократію;

3) робочі місця перестали бути рідкістю, що дозволило працювати навіть жінкам, які мають маленьких дітей. Зміцніла віра людей у себе, їх незалежність і терпимість;

4) нагромадження знань розподілило суспільство на високооплачуваних людей, зайнятих творчою працею, і недостатньо підготовлений, а отже, низькооплачуваний, обслуговуючий персонал. Протиріччя між ними — основний соціальний конфлікт цього суспільства;

5) на порядок денний були поставлені нові права меншин, оскільки рішуче настроєна меншість може заблокувати нововведення;

6) виникнення і розповсюдження організацій, що Т. Кун визначив як парадигму змін, Друкер назвав розвитком " соціальної екології". Їх гене­тична функція — застосування менеджменту та інновацій для всіх сфер життя людини. Це творчий підхід до дійсності, руйнування відсталого старого, яке супроводжується дестабілізацією, в той час як суспільство, громада, сім'я намагаються будь-що законсервувати старе.

Теорія “третьої хвилі” і “зрушення влади” А. Тоффлера. Вона розроблялася автором у 90-х роках, коли електронна технологія вже утвердилась у вигляді персональних комп'ютерів і величезних інформаційних мереж. У працях цих років А. Тоффлер повністю змінює свій підхід, підкреслюючи позитивні результати розвитку НТР. Центральною частиною кни­ги " Третя хвиля" (1980) став аналіз процесу одночасного розвитку лю­дини як виробника і як споживача у результаті розвитку інтелектуаль­них технологій і можливостей територіальної деконцентрації масової інтелектуальної праці, розвитку домашньої праці спеціалістів, об'єдна­них у колективи системами електронного зв'язку (теорія " електронного котеджу").

Змінюються всі шість " цивілізаційних принципів":

1) індивідуалізація і дестандартизація змінюють характер виробництва, збуту, споживання, ідей і переконань, типів поведінки, форми сім'ї і т. п.;

2) децентралізація змінює характер менеджменту, політичного жит­тя і соціальних відносин;

3) відродження дрібного бізнесу перебудовує всі уявлення людей про прекрасне і достойне;

4) індивідуалізація умов праці надає свободу творчості робітнику і споживачу;

5) територіальна розосередженість;

6) різноманітність організаційних форм діяльності людини (у тому числі і форм сім'ї) створюють принципово нове середовище виробничої діяльності і соціального життя людей.

Причини усіх цих змін кореняться у принципово новому типові тех­нології (яка відповідає соціальним і екологічним критеріям), у величез­ному прискоренні темпу змін, у високому рівні інноваційності й у пану­ванні вищої якості. Все вірно, але це був уже другий у XX ст. переворот " цивілізаційних принципів". Перший " начорно" завершився у США до 1947 р., коли основним показником багатства нації став масовий і куль­турний попит домашніх господарств і безповоротно пішло в минуле па­нування " індустрії димних труб".

Тоффлер робить висновок, що попередню економічну детермінацію діяльності людей змінює орієнтація на новий рівень потреб — забез­печення фізичного і духовного комфорту, тобто детермінація соціаль­на. Проте у 1970 р. і, навіть, у 1980 р. матеріальне виробництво він вважав основною галуззю створення багатства. Економіка майбутньо­го — це " постсервісна економіка", експериментальне виробництво, а її основні галузі — виробництво електронної техніки, космічні про­грами, використання глибин океанів, біоіндустрія. Майбутнє — це суперіндустріалазація, тобто продукт величезних капіталів і “адаптованих ТНК.

У 1990 р. це уявлення коригується таким чином:

1) основне багатство втрачає матеріальну форму. По мірі розвитку сервісної та інформаційної економіки знання — це вже " символічний ка­пітал", невичерпний! загальнодоступний;

2) основний метод створення багатства — " суперсимволічна система", що ґрунтується на застосуванні інтелекту та інформаційних технологій. На зміну владі капіталу прийшла влада знань;

3) інформаційні технології дозволяють здешевити продукцію гнучко­го дрібносерійного виробництва (яке йде на зміну масового), але потре­бують значних дослідницьких робіт і висококваліфікованих кадрів;

4) втілення знань у виробничих процесах — це галузь наростаючих зіткнень між корпораціями-гігантами, але успіх останніх залежить від розвитку ініціативи, надання простору для самостійних рішень дрібних децентралізованих колективів, від розвитку " підприємницької еконо­міки" всередині корпорацій, які пристосувалися;

5) засобом обміну стають не металеві або паперові гроші, а гроші електронні, тобто інформація, закладена у кредитних картках. Кредит, який надають приватні компанії, підриває владу банків;

6) новий тип робітника — це ініціативна людина творчої праці, знан­ня якої (тобто його засоби виробництва. —Авто.) дають йому змогу при­ймати рішення. Його споживання органічно зв'язане з інтелектуальни­ми, виробничими інтересами. Це — активне споживання, яке перетворює вільний час у працю саморозвитку в домашніх господарствах;

7) чисельність пролетаріату (людей фізичної праці. — Авт.) різко скорочується. Люди поступово оволодівають знаннями і за умови безперерв­ної підготовки стають " когнітаріатом" (" золоті комірці"). Конторські і торгові службовці — це робітники рутинної праці, яка принижує і отуп­лює (" білі комірці"), тобто — продукт індустріалізму, який ще збері­гається;

8) успіх на ринку диференційованих і демасифіційованих товарів і послуг, необхідних новому споживачеві, викликає жорстку боротьбу за контроль над інформацією і діючими стандартами;

9) нова економічна система розвивається і на локальному рівні до­машніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку. Виникає глобальний виробничий процес створення суспільного багатства, який зустрічає нерозуміння і жорсткий опір націоналістів, що захищають старі форми виробництва. Це зіткнення буде загострюватися.

Аналіз економічної галузі (" техносфери") тісно зв'язаний з висновками Тоффлера про кардинальні зміни у " соціосфері", у " владній структурі" і в " інфосфері". У цілому він створив яскраву картину кардинально нової і стійкої соціальної системи, яка виникає у результаті глибокої соціальної ре­волюції, пережитої американським суспільством. У центрі цієї картини пра­вомірно опинилась творча праця, проте її внутрішнє протиріччя, яке відби­вається на всіх сторонах життєдіяльності суспільства, ще не розглядається.

Теорія мегатенденцій Дж. Несбіта і П. Абурден. Вона викладена авторами у 1990 р., вернула на себе увагу систематизацією тенденцій розвитку інформаційного суспільства у 1990— 2000 рр. Разом з тим, виявилась і помилковість окремих прогнозів, зумовлених уявленнями про " безхмар­ний" розвиток якісно нових технологій, економічних, соціальних і полі­тичних відносин.

1. Передбачувана авторами мегатенденція глобального економічного буму у 1990-ті роки зіткнулася з серйозними економічними труднощами у Західній Європі і в Японії. Перехід до інформаційних технологій став для них менш болісним, ніж для СІЛА у 1970—80-ті роки, проте ціна переходу до ринку у Східній Європі виявилася вищою. Економіка дійсно стала більш важливою, ніж ідеологія, а дефіцит сировини і ресурсів не про­явився. Але процес глобальної інформатизації більшість країн лише за­чепив.

2. Мегатенденція розвитку нового гібрида, отриманого від " схрещу­вання" соціалізму з ринковою економікою, поки що реалізувалася не стільки у Східній Європі (де перехідний період до ринку виявився важ­ким початком процесів НТР), скільки у Китаї. Тут соціалізм дійсно ра­дикально трансформувався перед лицем реальної загрози загибелі. Проте замість заміни пріоритету держави пріоритетом індивіда і переходу до інформаційного суспільства, тут відбувається лише перший етап НТР — становлення масового потоковоконвеєрного виробництва. В економіч­но лідируючих країнах умови життя трудящих поліпшувалися водно­час з процесом приватизації.

3. Мегатенденція відродження мистецтв і переоцінка змісту життя у цих умовах розвивалася зовсім не так благополучно, хоч роль вільного часу у житті людей зросла істотно.

4. Космополітизація сфери споживання і стилю життя тривала, проте зміцнилась і зустрічна тенденція — посилення національних рис міжна­родного міста. Посилився опір національних культур процесу космополітизавції.

5. Мегатенденція приватизації дійсно охопила економіку майже 100 країн, викликаючи колапс ідей кейнсіанства і кооперативізації. Але " па­нування загального добробуту" виявилось більш стійким, ніж передба­чали автори.

6. Докорінні зміни геополітичної ситуації на користь Далекосхідної Азії відбувалися, незважаючи на " збій" економіки Японії. Проте в основі цього процесу лежали не стільки капіталовкладення у людські ресурси, тобто у розвиток сфери послуг, скільки промисловий розвиток на базі потоковоконвеєрних технологій.

7. Мегатенденція залучення жінок в економічне і політичне життя тривала. Але вона підживлювалася не лише процесом подолання малоосвіченості, бідності і нужденності. Ще більшу роль відігравало наростання незадоволених потреб сім'ї і розуміння дискримінаційного характеру відносин.

8. Прихід біології як провідної галузі знань на зміну фізиці. Ця ідея, незважаючи на ряд проривів у біології, для розуміння великомасштаб­них процесів розвитку виробництва і суспільства виявилась у 1990-х роках таким самим " інформаційним бумом", яким була теорія автоматизації у 1950— 60-ті роки. Соціальні та етичні наслідки біологізації стануть ак­туальними для маси людей у третьому тисячолітті.

9. Підйом нетрадиційних релігійно-політичних течій (і зниження авторитету традиційних конфесій, особливо протестантизму) поки що важ­ко оцінити. Проте ряд скандалів, спровокованих поведінкою проповід­ників " нових релігій", і ріст моральних стандартів населення у зв'язку з розвитком сім'ї створили могутню " противагу" цій тенденції.

10. Тріумф індивідуальності та особистої відповідальності над тоталітаризмом і цінностями колективізму дійсно проявився у багатьох сфе­рах життєдіяльності людей і у багатьох регіонах. Економіка, соціальне життя, мораль і політика відчули масове вторгнення " нової індивідуаль­ності", роль спілок, створених на основі добровільного об'єднання ін­дивідів. Це дійсно вірно передбачена авторами кардинальна риса інфор­маційного суспільства, що виникає.

У 1990-ті роки критика НТР в основному " перемістилась" у галузі екології, моралі і прав людини (особливо у зв'язку з проблемами вторг­нення у її особисте життя). На зміну теоріям обмеження НТР при­йшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її розвитку і 2) інно­ваційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвит­ку теорій трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали проти­лежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР. Традиції інди­відуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивались у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. Їм про­тистояв гуманістично-демократичний підхід, зв'язаний з кейнсіанством та інституціоналістськими традиціями макроаналізу, у працях Дж. Гелбрейта, У. Ростоу, Р.Арона, Д.Белла та ін. У цілому можна сказати, що обидві течії використали метод системного аналізу найважливіших тенденцій економічного і соціально-політичного розвитку суспільства і люд­ства у XX ст., націлений на активізацію людей і раціоналізацію їх дій в умовах демократії. Наукові та ідеологічні елементи, безперервно зіштов­хуючись, досить ефективно орієнтували економічні дослідження і прак­тичні дії людей. Їх прояв значною мірою має ще пережити й економіка України.