Учасники валютного ринку. 3. Якщо фактична маса грошей в обороті (кф) перевищує необхідну для обороту (кн), то які явища матимуть місце:

3. Якщо фактична маса грошей в обороті (Кф) перевищує необхідну для обороту (Кн), то які явища матимуть місце:

а) нестача купівельної спроможності;

б) грошовий попит відповідає товарній пропозиції;

в) надлишок купівельної спроможності.

4. Як визначається рівень монетизації економіки:

а) як співвідношення грошової маси до валового внутрішнього продукту?

б) як співвідношення валового внутрішнього продукту до грошової маси?

в) як співвідношення грошової маси до валового національного продукту?

5. Залучені ресурси комерційного банку становлять 1000 тис. грн., а норма обов'язкового резерву — 15%. Якими будуть у цьому випадку кредитні ресурси комерційного банку (тис. грн.)?

а) 1000;

б) 850;

в) 150.

6. Визначити, які гроші перебувають в обороті в Україні у сучасних умовах?

а) повноцінні гроші;

б) неповноцінні гроші;

в) обидва види.

7. Які гроші належать до неповноцінних:

а) готівкові гроші;

б) депозитні гроші;

в) електронні гроші;

г) золоті монети;

д) срібні монети;

е) мідні монети.

8. Визначити засоби платежу, які обслуговують нині грошовий оборот в Україні:

а) банкноти;

б) акредитиви;

в) розмінні монети;

г) платіжні доручення;

д) чеки;

е) векселі;

є) казначейські білети;

ж) готівкові гроші;

з) депозитні гроші.

Нестабільність валютних курсів в умовах паперово-кредитних систем негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних зв'яз­ків. Зниження валютного курсу вигідне експортерам, а, відповідно, погіршує імпортні можливості країни. При підвищенні валютного курсу, навпаки, дорожчає експорт.

Можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну передбачена конвертованістю. Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти і, навпаки, без прямого втручання держави в цей процес. Конвертованість є атрибутом ринкової економіки і тому виходить за рамки валютних відносин. Таким чином, конвертованість передба­чає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу тощо. У сучасних умовах вона є однією з ланок валютної політики й визначається інституційними нормами.

Розрізняють повну й часткову, зовнішню й внутрішню конверто­ваність.

Основними чинниками неконвертованості національної валюти е спад виробництва, завищений валютний курс, національні внутріш­ні ціни. Саме тому національну валюту можна зробити конвертова­ною тільки завдяки глибинним перебудовам у бюджетній, емісійній та кредитній системах.

Вивчаючи тему, необхідно зосередити свою увагу на тому, що невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ри­нок, який надає функціонуванню валютних відносин реального еко­номічного змісту.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему ме­ханізмів, функціонування яких покликане забезпечити операції з ва­лютою для обслуговування міжнародних платежів. Іншими словами, валютний ринок — це вся сукупність конверсійних та депозитно-кредитних операцій у іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами — учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці.

Головна відмінність конверсійних (обмінних) операцій від депо­зитно-кредитних полягає в тому, що перші не мають тривалості в часі, тобто здійснюються в певний момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість у часі й різну строковість.

Функціональне призначення валютного ринку полягає в забезпеченні реальної свободи вибору й дій власника валюти. Визначальною мотива­цією дій суб'єктів валютного ринку є отримання доходу. Тому валютно­му ринку притаманні атрибути будь-якого ринку: конкуренція, ризик.

Валютний ринок поряд з дією ринкових регуляторів в певних межах є інституційно регульованим.

Рис. 4.3. Рівновага на ринку позичкових коштів.

Рис.4.4. Ефект доходу та ефект заміни при зміні процентної ставки

.

Рис. 4.5. Ринок грошей

Примітка. Оскільки існує обернено-пропорційна залежність попиту на гроші від процентної ставки, зростання грошової пропозиції спричиняє зниження процентної ставки (1), і навпаки (2).

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Співвідношення купіве­льної спроможності валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах — країні А і країні В — визначає паритет купівельної спроможності.

В Україні використовуються валютні курси іноземних валют, ви­ражених у валюті України, курси валютних цінностей, відображені в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одини­цях. Ці курси встановлює Національний банк України на основі ре­зультатів торгів валютними цінностями на міжбанківській валютній біржі України. Крім того, НБУ може встановлювати інші способи визначення курсів валютних цінностей, відображених у розрахунко­вих одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах.

В умовах золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют — співвідношення кількості чисто­го золота, що міститься в грошовій одиниці іншої держави, тобто співвідношення їх золотого вмісту. При цьому відхилення валютно­го курсу від золотого паритету були незначними. Вони обмежували­ся лише вартістю витрат на перевезення золота з однієї країни до іншої.

Після краху золотого стандарту та переходу до паперово-грошових систем валютні курси почали наближено відхилятися від золотих паритетів.

На валютний курс в умовах паперово-кредитних систем впливає цілий ряд факторів:

§ зміни попиту та пропозиції іноземної валюти в країні, яка залежить від стану платіжного балансу;

§ знецінення паперових грошей усередині країни, різниця в рівнях відсоткових ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції, державне регулювання;

§ політична та економічна ситуація в країні, ступінь довіри до на­ціональної валюти.

Класифікувати валютні курси можна як фіксовані й плаваючі. Фіксовані курси визначилися на основі золотого паритету або на до­говірній основі. Після 1976 р. фіксовані курси були скасовані й був уведений режим плаваючих курсів. Режим «вільного плавання» встановлюють лише найсильніші валюти, валютні курси яких фор­муються самостійно на ринку під впливом попиту та пропозиції. Та­кими валютами є долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та деякі інші. Інші країни прив'язують свої валюти до «вільно плаваючих» або до «валютних кошиків». При цьому держави з такою валютою намагаються впливати на її курс методом валютної інтервенції.

Рис. 4.6. Державна політика в умовах фіксованого валютного курсу та високої мобільності

Примітка: а) фіскальна експансія (рух кривої IS в положення IS') веде до зро­стання внутрішньої ставки процента, що обумовлює створення позитивного сальдо платіжного балансу і підвищення попиту на національну валюту (точка 2); при незмінному валютному курсі зростає обсяг міжнародних резервів банківської системи, а також зростає пропозиція грошей (рух кривої LM) до моменту досягнення но­вої позиції рівноваги (точка 3);

б) грошова експансія (рух кривої LM) веде до дефіциту платіжного балансу, оскільки наслідком зниження процентних ставок слугує відплив капіталу та зниження попиту на національну валюту; починає знижуватись кількість міжнародних резервів, скорочується грошова маса до моменту повернення кривої LM у вихідне положення.

Рис. 4.7. Державна політика при фіксованому валютному курсі та низькій мобільності капіталу

Примітка: а) фіскальна експансія: приплив капіталу в результаті зростання внутрішньої процентної ставки не компенсує дефіциту торгового балансу — попит на національну валюту скорочується, знижується обсяг міжнародних резервів, ско­рочується пропозиція грошей (рух кривої LМ), стимулююча дія фіскальної політики в значній мірі нейтралізується;

б) наслідки грошової експансії в цілому ідентичні випадку високої мобільності капіталу: обсяг грошової маси має досягти початкового рівня і стимулюючий вплив на економіку мінімальний.

ЄВРО — Європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 р. в рамках валютної системи «Спільного ринку».

Подібні за призначенням колективні валюти працюють у межах угруповань окремих країн, що здобули політичну незалежність піс­ля краху колоніальної системи.

Вартісний еквівалент ЄВРО і СДР визначається на базі стандартного «кошика валют» країн — учасниць ЄВС та МВФ відповідно. Вміст кошика періодично переглядається.

При зовнішньоекономічній діяльності практично завжди постає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому ор­гани влади кожної держави встановлюють валютний курс -- спів­відношення між грошовими одиницями двох сторін, яке використо­вується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Інакше кажучи, валютний курс - це ціна грошової одиниці, виражена у валюті іншої країни, або в міжнарод­них розрахункових одиницях.

Валютний курс в умовах ринкової економіки є звичайним крите­рієм умов обміну, оскільки ціна формується залежно від попиту та пропозиції.

Основними сферами використання валютного курсу є купівля або продаж валюти у зв'язку з експортом товарів і послуг, притоком у країну капіталів та кредитів, наданням кредитів іншим країнам та вивезенням за кордон капіталів.

Необхідність установлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може ви­ступати законним купівельним та платіжним засобом. Саме тому об'єктивне визначення валютного курсу має важливе значення для забезпечення безпечних і взаємокорисних операцій різних країн.

Існує кілька різновидів валютного курсу. Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів, курси іноземних валют встановлюють­ся їх котируванням. Котирування — це визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти. Котирування буває пря­мим та зворотним. Пряме котирування визначає кількість націо­нальної валюти за одиницю іноземної. Як правило, базою котиру­вання є долар США. У вигляді прямого котирування офіційно виз­начаються курси більшості валют світу.

Непряме (зворотне) котирування визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти.

При котируванні валют указується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують валюту. Котирування може бути обов'язковим для суб'єктів валютних опе­рацій або суто номінальним — орієнтовним.

Рис. 4.8. Модель Манделла-Флемінга в умовах плаваючої ставки і високої мобільності капіталу

Примітка: а) стимулююча фіскальна політика ініціює зміцнення національної валюти (рух кривої ВР) що згодом негативно вплине на чистий експорт;

б) дефіцит платіжного балансу, спричинений зростанням грошової пропозиції, ліквідується за рахунок девальвації національної валюти та зростання чистого експорту.

Рис. 4.9. Державна політика при плаваючому валютному курсі та низькій мобільності капіталу

Примітка: а) стимулюючий вплив фіскальної експансії посилюється за раху­нок зростання чистого експорту, спричиненого девальвацією національної валюти;

б) девальвація в результаті зростання грошової маси стимулює чистий експорт, посилюючи ефект монетарної експансії.

Рис. 4.10. Попит на гроші Рис. 4.11. Пропозиція грошей

інтегральні частини єдиного структурно ціліс­ного міжнародного економічного організму.

Реалізація еквівалентності міжнародного обміну товарів та по­слуг можлива лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента. Коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнарод­ний засіб обігу і платежу, вони реалізують себе у функціях світових грошей. Функціональною формою останніх є валюта.

Протягом тривалого часу в ролі світових грошей завдяки своїм яко­стям виступало золото. Базою вартісних відносин була національна вар­тість, що формувалася в межах кожної окремої країни. Але золото пос­тупово втратило свої монетарні функції. Спочатку відбулася демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей, а згодом і міждержавних відносин. Змінюється природа і функціональна роль сві­тових грошей. Вони перетворюються на самостійну грошову форму і є матеріальним носієм інтернаціональної вартості. Національні гроші втрачають свою самостійність при обслуговуванні міжнародних відно­син, але продовжують виконувати весь комплекс функцій, пов'язаний з обслуговуванням обігу товарів і послуг на внутрішньому ринку.

Головним призначенням світових грошей стає виконання функції інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосе­редньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності націо­нальних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові знаки вартості.

Визначення «валюта» в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни, а також використовується для визначення коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних дер­жав або міжнародних кредитних організацій.

Валюту можна поділити залежно від: емітента, функціональної структури, від режиму використання.

Нині ключові позиції у системі міжнародних валютних відно­син займають колективні валюти — це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інституційною підвалиною, що за­безпечує можливість застосування колективних валют, є утворен­ня і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості, шляхом зіставлення валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб на­громадження.

Сформувалося кілька видів міжнародних колективних валют:

СДР — спеціальні права запозичення, уведені в систему розра­хунків МВФ з 1 січня 1970 року;

Рис. 4.12. Крива попиту Рис. 4.13. Крива заощаджень та та пропозиції грошей інвестицій