Б)Методика підрах резервів зрост-ня рентабельності.

Осн джерелами резервів зрост-ня рентаб прод-ї є:

*зрост-ня суми прибутку від реал-ї прод-ї

*зниж-ня С/в товарної прод-ї

Освоєння резервів зрост-ня прибутку на наявних вир потужностях, тобто без додатк к/в, дозволить зрост-ти не лише прибуток і зрост-ти рентаб роботи п-ва але і зрост-ти запас фін стійкості п-ва.

Методика оцін-ня впливу прийнятих ін вест ріш на еф-ть функт-ня п-ва і така с-ма пок-в:

1-додатк вихід прод-ї на 1 грн інвестиції

2-зниж-ня С/в прод-ї в розрах на 1 грн інвестиції

3-зниж-ня вит-т праці на в-во прод-ї з розрах на 1 грн інвестиції

4-зрост-ня прибутку з розрах на 1 грн інвестиції

5-термін окупності інвестиції

Осн-м напрямом зрост-ня якості інвестицій є комплексність їх викор-ня, тобто за доп додатк к/в п-во має досягати оптимат співвідношу між осн-ми і оборот фондами, акт і пас частиною ОФ і ін.

Методика оцін-ня впливу прийнятих фін ріш на еф-ть функт-ня п-ва:

Оцінка еф-ті довго строк фін вкладів викон-ся шляхом зіставлення суми отриманого доходу від даного виду інвестицій з середньорічною сумою даного виду активів.

Сер рівень прибутковості може змін-ся за рах:

-ст-ри ЦП що мають різний рівень прибутк-сті

-рівня прибутк-сті кожного виду ЦП придбаних п-вом.

17. Критерій обгрунт.ГР в умовах невизнач.

На теоретичному рівні знання щодо певної проблемної ситуації досить добре розроблені. Однак на практиці заст.формаліз.алгоритмів аналізу обмежене.

Для вибору оптимальної стр-ї в ситуації невизнач.викор.декілька критеріїв.

За наявності кількох альтер.станів зовн.сер.і внутр.умов під-ва їм відпов.належні знач.цільових фу-цій. Якщо жодна з альтернатив не домінує, то постає задача вибору рішення із застосув.привали і критеріїв теорії прийняття ріш.

Критерії, засновані на аналізі матриці можливих станів навк.сер.і альтернативи ріш.

Для прийняття ріш.в умовах невизнач.та ризику за доп.статичної ігрової моделі вхідна інф-я подається у вигляді матриці, рядки якої – це можливі альт.ріш.(Аі), а стовпчики – це стани си-ми або середовища (Sj, j=1…m). Кожній альтернативі ріш. і кожному стану си-ми відпов.результат (наслідок ріш. aij), який визнач.втрати або виграш за вибором даної альтернативи рішення та реал-ї даного стану си-ми.

Таблиця. Матриця прибутків

Для вибору оптим.стр-ї в ситуації невизнач.та ризику викор.різні правила та критерії: правило максимін (критерій Вальда), правило максімакс (критерій оптимізму), правило мінімакс (критерій Севіджа), правило Гурміца (правило оптимізму-песимізму)

18. Ризик у д-сті суб’єкта госп.

Ризик можна розглядати як історичну категорію і як ек.категорію. На сьогоднішній день різні підходи до інтерпретації категорії ризику:

-ризик – це ймов.здобуття небажаного результату або ймов.сприятливого позитивного результату;

-ризик – це невизначеність майб.стану;

-ризик – це д-сть, пов’язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору.

Ризик – це рівень непевності, пов'язаний з проектом або інвестуванням (Террі).

Ризик – це небезпека, можливість збитку або втрат (Вебстер).

Ризик – це загроза або небезпека виникнення збитку в найширшому сенсі слова (Райзберт).

Ризик є вартісним виразом ймовірної події, що може призвести до збитків. Виникає ч/з відхилення фактичних даних від оціночних щодо сьогоднішнього стану і майб.розвитку си-ми (Вітлінський, Наконечний).

Ризик – це ймов.втрати під-вом частини своїх рес-в, недотримання доходів чи виникнення втрат у результаті здійснення певної вироб., фін.або ін.д-сті (Грабовий).

Госп.ризик – це специфічна ха-ика у госп.ситуації в якій не включається ймов.виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від бажаного результату, втрати суб’єктом госп.частини своїх прибутків).

Першопричиною, необхідною метою виникнення підпр.ризиків виступає невизначеність результатів д-сті. Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу.

Осн.ха-иками ризику є такі елементи:

1)об’єкт ризику – це ек.си-ма, еф-сть та умови функціонув.якої наперед невідомі;

2)суб’єкт ризику – це особа (індивід чи колектив), яка зацікавлена результатом керування об’єктом ризику і має компетенцію прийняття рішення щодо об’єктів ризику;

3)джерела ризику – це чинники або фактори (явища або процеси), які спричиняють невизначеність або конфліктність результатів.

Осн.риси ризику: ймовірнісна природа, ек.природа, альтернативність, невизнач.результатів, коливання рівня ризику, постійність існування.

Для розуміння природи підпр.ризику фундамент.знач.має зв'язок ризику та прибутку.

Фактори впливу на ступінь ризику:

1)зовн.фактори: прямого та непрямого впливу;

2)внутр.фактори: у сфері в-ва, обігу, упр.

Фу-ції, які виконує ризик: регулятивна (конструктивна і деструктивна форми), захисна (має 2 аспекти – історико-генетичний, соц.-правовий), інновац., компенсаційна, соц.-ек., аналітична

19. Класифікаця підпр.ризиків

Еф-сть орг.-ї упр.ризиком значною мірою залежить від класифікаційної си-ми, яка включає різні види ризиків:

1)залежно від можливого результату: чистий та спекулятивний ризики;

2)за ситуацією: стохастичний, конкурентний;

3)за видами д-сті під-ва: виробничий, фін., інвест., валютний, юрид., страховий, інновац.;

4)за сферою походження: соц.-політ., адм.-законод., вироб., комерц., фін., прир.-еколог., демограф., геополіт.;

5)за ступенем обгрунт.прийняття ризику: обґрунтовані ризики, частково обґрунтовані, авантюрні ризики;

6)за ступенем системності: несистемні (унікальні), системні;

7)за відповідністю допустимим межам: допустимі, критичні, катастрофічні;

8)за можливістю прогнозування: прогнозовані, ризики що частково не прогнозуються (форс мажорні), не прогнозовані;

9)за ступенем впливу на д-сть суб’єкта госп.під час реал-ї ризику: негативний, нульовий, позитивний.

20. Загальні принципи аналізу ризику

Аналіз ризику проводять за такими етапами:

1. Виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків

2. Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають рівень ризику

3. Аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику

4. Оцінка варіантів ризикованих рішень з таких двох точок зору:

а) визначення можливості їх реалізації при наявності ризику (чи можна це зробити)

б) визначення економічної доцільності їхнього прийняття при наявності ризику (що це дасть)

5. Встановлення допустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикувати і при якій імовірності втрат можна іти на ризик).

6. Аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику

7. Розробка заходів, щодо зниження ризику

8. Вибір найбільш прийнятних варіантів рішень

Аналіз ризику поділяють на два взаємодоповнюючі види: якісни і кількісний.

Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визначення факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.

Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності (проекту в цілому).

Для кількісного аналізу ризику використовують імовірний підхід відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідкиконкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій), і ймовірності цих наслідків (сценаріїв).

Імовірність того чи іншого сценарію розвитку подій можна визначити такими методами:

1. Об’єктивний метод – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувались в порівнянних умовах, коли обчислюється частота, з якою відбуваються ті чи інші явища.

2. Суб’єктивний метод – напр. шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення, щодо конкретних результатів і ймовірності їх виникнення.

Об’єктивна і суб’єктивна імовірність використовуються при визначення критеріїв, за допомогою яких порівнюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з точки зору ризику. Один із критеріїв дає нам середнє значення (очікуване) можливого результату, а інший - його мінливість (розкид результатів).

21. Якісний аналіз підприємницьких ризиків

Ідентифікація ризику є першим етапом його оцінки і обґрунтування. Основними принципами управління ризиками є принцип масштабності (господарюючий суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків), і принцип мінімізації(мінімізація ризиків).

Основні джерела ризику:

- спонтанність природних процесів і явищ;

- випадковість;

- наявність протилежних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів;

- імовірнісний характер НТП;

- неповнота і невідповідність інформації про об’єкт або явище;

- обмеженість і недостатність ресурсів;

- неможливість однозначного пізнання об’єкта;

- відносна обмеженість свідомої діяльності людини, розбіжності в оцінках і стереотипах поведінки;

- незбалансованість основних компонентів господарського механізму.

Для сучасного підприємства можна виділити ряд основних ризиків, спричинених його взаємодією з економічними контрагентами (постачальники, покупці). Їх якісний аналіз можна виконувати за такою схемою:

1. Сутність ризику.

2. причини ризику.

3. Фактори ризику (передумови, що збільшують імовірність настання несприятливих подій).

4. Способи зниження або компенсації ризику.

Такими основними ризиками підприємства можуть бути:

- ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідок зниження рівня рентабельності підприємства, або неможливість реалізації профільної технології;

- ризик неповернення передоплати постачальниками. Наслідок: погіршення фінансового стану підприємства, складності у відносинах з постачальниками;

- ризик неукладання договорів на реалізацію виробленої продукції. Наслідок: затоварення готовою продукцією і погіршення фінансового стану;

- ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без без передоплати продукцію

- ризик відмови покупця від отриманої і оплаченої ним продукції

- ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.

Досить великий потенціал ризику полягає і у внутрішній діяльності підприємства, особливостях організації його виробництва і фінансів, а також управління.

Розглянемо зони економічного ризику:

1. Безринкова зона – зона, у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
2. Зона допустимого ризику – це ділянка, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; втрати мають місце, але менші ніж очікуваний прибуток.
3. Зона критичного ризику – це ділянка, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повного розрахункового виторгу, що представляє суму витрат і прибутку.
4. Зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевищує критичний рівень і в максимумі може досягати величини, рівної майновому стану підприємства.

Таким чином, втрати, величина яких не перевищує розрахункового прибутку від підприємницької операції, називають допустимими. Якщо найбільш імовірний такий рівень втрат, то ризик можна вважати допустимим.

Втрати, величина яких більша за розрахунковий прибуток, є критичними. Ризик втратити суму, що перевищує прибуток, називається критичним.

Катастрофічний ризик – це ризик, при якому підприємець може понести втрати, які перевищать його грошові можливості або майновий стан.

22. кількісний аналіз пп ризиків

При розрахунку підприємницького ризику потрібно розрізняти такі поняття: витрати, збитки, втрати.

Витрати – необхідний елемент будь-якої підприємницької діяльності.

Збитки – мають місце при несприятливому збігу обставин, прорахунках і являють собою додаткові витрати понад намічені.

Втрати – зниження прибутку, доходу в порівнянні з очікуваними величинами. Саме величина втрат і характеризує ступінь ризику. Втрати у вартісному виразі можна представити такою формулою:

∆ П=∑ ∆ Пі ∙ Z ∆ П=Пфакт і - Ппл і

∆ П – сума втрат;

∆ Пі -втрати і-го виду;

Z – вартість одиниці ресурсів (втрат).

Втрати, що можуть бути у підприємницькій діяльності, діляться на такі види:

1. Матеріальні види втрат – виявляються в непередбачених підприємницьким проектом додаткових витратах або прямих втратах устаткування, майна, сировини, енергії, продукції і т.д. (Вимірюються у фізичних одиницях і у вартісному виразі).

2. Трудові втрати – втрати робочого часу, викликані випадковими непередбачуваними обставинами (вимір.: людино-годинах, людино-днях, години робочого часу і у вартісному виразі).

3. Фінансові втрати – прямі грошові збитки, пов’язані з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів від цінних паперів.

4. Втрати часу – існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено (оцінюється в годинах, днях, тижнях, місяцях і у грошовому виразі).

5. Спеціальні види втрат – виявляються у вигляді нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, та інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків.

За видами діяльності розрізняють такі види втрат:

- втрати у виробничому підприємництві;

- втрати у комерційонму підприємництві;

- втрати у фінансовому підприємництві.

Прибуток, як випадкова величина, підлягає нормальному чи близькому до нормального закону розподілу.

Крива щільності розподілу імовірності настання випадкових втрат:

Т.1 характеризує найбільш імовірні втрати, по проекту і сподівану або середню віддачу по проекту.

Т.2 відповідає точці допустимого ризику, в якій втрати будуть мати величину, яка дорівнює загальній величині прибутку від проекту. Ця точка є верхньою межею зони допустимого ризику.

Імовірність допустимого ризику визначається за формулою:

F(x)=+∫ f(x) dx

Т.3 характеризує ступінь гранично допустимого критичного ризику, тобто ризику втрат, які сягають величини розрахункової виручки від проекту. Імовірність критичного ризику визначається за залежністю:

F(x)=∫ f(x) dx

Т.4 характеризує ступінь катастрофічного ризику, тобто ризику втрат, які сягають розміру всього майна підприємства. Імовірність катастрофічного ризику визначається за залежністю:

F(x)=∫ f(x) dx

Частіше всього під час прийняття економічних рішень підприємця цікавить не стільки імовірність певного рівня втрат, скільки імовірність, що його втрати не перевищать певної величини.

W(x)=1-F(x)

W(x) – функція розподілу імовірностей перевищення певного рівня випадкових втрат.

Їй відповідає крива:

Крива щільності розподілу ймовірностей перевищення певного рівня втрат.

Показники ризику:

1. Показник допустимого ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за гранично допустимий рівень - прибуток підприємства.
2. Показник критичного ризику – ймовірність того, що втрати виявляються більшими за допустимий критичний рівень – розрахункова виручка.
3. Показник катастрофічного ризику – ймовірність того, що втрати по проекту виявляються більшими за граничний катастрофічний рівень – вартість майна підприємства.

В господарській практиці орієнтуються на такі критерії:

а) Критерій допустимого ризику Кдоп = 0, 1

б) Критерій критичного ризику Ккр=0, 01

в) критерій катастрофічного ризику Ккт=0, 001

а) На угоду не варто йти, якщо в 10 випадках із 100 можна втратити прибуток;

б) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 100 можна можна втратити виручку;

в) На угоду не варто йти, якщо в 1 випадку із 1000 можна втратити майно підприємства.

Приймаючи рішення, підприємець повинен орієнтуватися на такі умови:

показник допустимого ризику не повинен перевищувати 0, 1, показник критичного ризику – 0, 01, показник катастрофічного ризику – 0, 001.

Виходячи з кривої розподілу імовірності втрат будують криву розподілу ймовірностей можливих втрат прибутку, яку називають кривою ризику. Фактично це та сама крива, але побудована в дещо іншій системі координат.

Кількісна оцінка ризику обчислюється в абсолютних і відносних показниках.

В абсолютному виразі ризик може визначатися величиною можливих втрат у матеріально-речовому чи вартісному вимірі.

Для здійснення кількісної оцінки економічного ризику підприємець керується 2-ма категоріями:

- величина очікуваних втрат, спричинених конкретним рішенням;

- імовірність настання цих втрат.

Для оцінки імовірності може застосовуватись один із двох методів:

1. Суб’єктивний метод оцінки імовірності.

2. Об’єктивний (обробка статистичних даних) метод оцінки імовірності. Система кількісних оцінок ризику в абсолютному виразі може бути у таких варіантах:

а) у випадку, коли рішення є альтернативним, показники ризику розраховують за залежністю:

R=xн ∙ Рн

де хн – величина збитків у разі настання негативного наслідку рішення.

Рн – імовірність настання негативного наслідку

б) у випадку, якщо рішення мають декілька наслідків реалізації, використовують такі показники:

- математичне сподівання:

M(x)=∑ x1 ∙ P;

- показник дисперсії характеризує ступінь мінливості реальних даних деякої випадкової величини навколо математичного сподівання:

G² = M(x-M(x))²

Для дисперсійної величини формула дисперсії має вигляд:

G² =∑ (xi-M(xi))² ∙ Pi

- Середньоквадратичне відхилення:

G=√ M(x-M(x))²

Для дисперсійної величини: G=√ ∑ (xi – M(xi))² ∙ Pi

У відносному виразі ризик визначається як відношення втрат до певної бази. За базу для визначення відносної величини ризику доцільно приймати:

1. Вартість основних фондів, оборотних коштів підприємства.

2. Намічені сумарні витрати на даний вид підприємницької діяльності.

3. Розрахунковий дохід.

У відносному виразі ризик визначається такими показниками:

- коефіцієнт ризику W=x/k величина втрат/база порівняння

- коефіцієнт варіацій ʋ = G/M(x)

Чим більший цей показник, тим більшим є ризик, пов’язаний з даним проектом.

23. Методи кількісного оцінювання ризиків

Виділяють такі основні методи оцінки економічного ризику:

1. Статистичний метод – полягає у вивченні статистики втрат(негативних наслідків реалізації рішень), які Мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, основний показник – частота втрат.
2. Метод доцільності витрат, орієнтований на визначення потенційних зон ризику по проекту. Узагальнений фактор ризику – перевитрата коштів порівняно з запланованим обсягом.
3. Метод експертного оцінювання. Основна ідея методу полягає у використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабоорганізованих задач.
4. Аналітичний метод – в основі якого лежить класичне правило ринкової економіки: більший ризик пов'язаний з більшим доходом.
5. Метод аналогів.

24. Обгрунтування рішень щодо здійснення підприємством реальних інвестицій в умовах ризику.

Інвестиційні рішення потребують обґрунтування їх доцільності та ефективності. Алгоритм обґрунтування інвестиційного рішення:

1. Встановлення потреби в інвестиціях та джерел їх інвестування;

2. Прогнозування потоків грошових доходів від реалізації інвестиційного рішення;

3. Розробка графіку повернення інвестицій з урахуванням фактору часу;

4. Розрахунок показника ЧТВ або інших показників ефективності.

Розрахунок економічної ефективності інвестиційних проектів здійснюється в такій послідовності:

1) Вибір ефективного варіанту проекту із декількох

2) Розрахунок додаткового прибутку від реалізації заходів по проекту

3) Розрахунок чистого грошового потоку

4) Розрахунок індексу окупності проекту.

Інноваційні процеси є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику є нововведенням.

25. Обґрунтування інноваційних рішень базується на методичному підході, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами основних показників, що характеризують економічну ефективність нових технічних та організаційних рішень. Зокрема обчислюють такі техніко-економічні показники:

- Приріст обсягу виробленої продукції

- Приріст продуктивності праці

- Приріст фондоозброєності праці

- Приріст фондовіддачі

- Частка економії від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах у виробництві продукції.

Ризик в процесі прийняття інноваційного рішення класифікується таким чином:

1) Ризик до прийняття рішення (пов'язаний з якістю та ефективністю системи інновації);

2) Ризик у процесі прийняття рішення (обумовлений тим фактом, що рішення вже було прийняте).

3) Ризик після прийняття рішення (ризик невідповідності по відношенню до очікуваних наслідків рішень, що приймаються).

26. Результати фін д-ті п-ва

Функц-ня п-ва супров-ся безперервним кругооборотом коштів, який здійсн-ся у вигл вит-т рес-в і одержання дох-в, їх розподілу і викор-ня. При цьому визнач-ся джерела коштів, напрямки і форми фін-ня, оптимізм-ся ст.-ра кап-лу, провод-ся розрахунки з постачальниками рес-в, покупцями прод-ї, держ органами, з персоналом п-ва і т д. Усі ці грош відносини становлять зміст фін д-ті п-ва.

Фін д-ть – оп-ї, що приводять до зміни розміру і складу власного і позичкового кап-лу п-ва.

Осн завд фін д-ті п-ва:

-вибір оптим форм фін-ня

-вибір ст.-ри кап-лу п-ва і напрямів його викор-ня

-вибір і збаланс-ня за часом надходжень і вит-т платіжним засобом

-підтрим-ня належної ліквідності і своєчасності розрах-в.

Гол зміст фін д-ті п-ва в належному забезп-ня фін-ня.

Відпов до джерел коштів фін-ня поділ-ся на види: вн і зн.

Крім того треба розрізняти фін-ня за рах власних і залучених коштів.

Важливим інструментом упр-ня фінансами п-ва є фін план, осн мета якого узгодження дох-в з вит-ми в план періоді.

Прибуток є осн джерелом фін-ня розвитку п-ва, удоскон-ня його мат-тех бази, забезп-ня всіх форм інв-ня.

Фін-ек стан п-ва х-ся ступенем його прибутк-ті і оборот-ті кап-лу, фін стійкості і динаміки ст.-ри джерел фін-ня, здатності розрах-ся за борговими зобов’язаннями.

Еф-на фін-госп д-ть п-ва має баз-ся на с-мі найважливіших фін-ек пок-в. від правильного вибору цих пок-в зал прийняття госп ріш.

Запорукою виживання п-ва і основою його стабіл стану служить фін стійкість яка відображу стан фінг рес-в п-ва при якому є можл-ть вільно маневрувати коштами, еф-но їх викор-ти, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реал-ї прод-ї.

Інформац забезпечення – це процес безперервного ціле спрям-го підбору відповідних інформац пок-в, необх-х для здійсн-ня еф-х управлінь рішень з усіх аспектів фін д-ті п-ва.

Виділ такі групи пок-в:

-пок-ки що х-ть заг-ек розвиток країни

-пок-ки що х-ть галузеву належність п-ва

-пок-ки що х-ть конюктуру фін ринку

-пок-ки що форм-ся з вн джерел інф-ї п-ва за даними управлінь-го і фін обліку.

Джерела інф-ї:

Баланс Ф№1, Звіт про фін рез Ф№2, Звіт про рух грош коштів Ф№3, Звіт про Влас кап Ф№4, Примітки Ф№5.

Оцінка фін-ек стану п-ва на фіксовану дату здійсн-ся на підставі аналізу с-ми розрах-вих пок-в:

-прибутковість

-ділова активність (оборотність активів, ТМЦ, сер термін оплати дебіт і кредит заборгов)

-фін стійкість (коеф автономії, забезп-ті боргів, фін леверидж)

-платоспром-ть (коеф заг ліквідності, термін лік від-ті, абсол лік від-ті)

27. Сутність фін рішень

Фін ріш – це ріш щодо визнач-ня обсягу і ст.-ри коштів, що інв-ся (власних і позичкових), забезп-ня поточного фін-ня наявних коротко- і довгості активів.

Прикладом чисто фін ріш є:

-вибір схеми ств-ня і обліку фін активів

-вибір форми одерж-ня прибутку і подальшого реінв-ня чи спож-ня

Інвест ріш, як правило, взаємозалежні з фін-ми, але можуть прийм-ся і без останніх.

Фін ріш змінюють оцінку активу і роблять його більш інвест-привабливим.

Активи – будь-яке джерело отрим-ня грош доходу. Грош дохід і накопичення п-ва утв-ть його фінанси.

Фін рес-си п-ва –сукупнгість всіх видів грош коштів, фін активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.

Фін рес-си є результатом взаємодії надходжень і вит-т, розподілу грош коштів, їх накопичення і викор-ня.

Джерела фін-ня – існуючі і очікувані джерела отрим-ня фін рес-в, перелік ек суб’єктів, які здатні надати такий ресурс.

Приймаючи фін ріш, необх врах-ти принципи:

-жорсткої централізації фін рес-в

-фін план-ня – визнач перспективу надх-ня грош коштів

-форм-ня фін резервів

-викон-ня фін зобов’язань перед партнерами.

Ці принципи реал-ся в рішенні щодо вибору фін ст.-ї п-ва. Фін ріш діють в області вир відносин, оптимізують фін коштів п-ва з метою максим-ї доходу власників.

Фін ріш покладені в основу самоокупності п-ва і само фін-ня.

Забезпечуючи реал-ю ф-ї розвитку п-ва, фін ріш мають врах-ти такі фактори:

-оподатк-ня

-велич аморт відрах-нь

-поведінка п-ва на ринку банк-х позик і цп.

Прийняття фін. рішень безпосередньо пов’язане з управлінським к-лом, яке являє собою сис-му принципів і механізмів розробки і реалізації упр. рішень, що пов’язано з оптимальним його формування із різних джерел, а також забезпечення ефективного його використання в різних видах господ. дія-ті п-ва.

Одним із ключових завдань упр. кап-лом є фор-ня достатнього обсягу к-лу, який забезпечить необхідні темпи економ. розвитку під-ва.

Ця задача реалізується шляхом визначення заг. потреби в кап-лі для фор-ня необхідних для під-ва активів, фор-ня схем фін-ня оборотних і необоротних активів, розробки заходів щодо залучення різних форм к-лу із можливих джерел.

Головним завданням упр. кап-лу п-ва є оптимізація його стр-ри з урахуванням заданого рішення його доходності і ризику:

- Прийн. рішень доходності і ризику дія-ті п-ва

- Мінімізація середньозваженої вар-ті к-лу п-ва

- Максимізація ринкової вар-ті к-лу.

Цільова стр-ра к-лу – співвідношення власних і запозичених джерел форм-ня к-лу п-ва, яке дозволяє забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.

Одним із механізмів реал-ї задачі оптимізації стр-ри к-лу є фін. леверидж.

Отже, ефект фінансового левериджу - це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових ресурсів в обігу підприємства.

28. Обґрунтування рішень щодо здійснення п-вом фін. інвестицій в умовах ризику.

Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він скл.з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґр-ня портфеля, який би при найбільшій ефек-ті мав найменший ступінь ризику.

Ек.-матем. методи розв’язання задачі оптимізації стр-ри портфеля вперше були запроп. вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптим. стр-ра, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.

Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фін.інвестицій в рамках якої за доп. стат. методів здійсн. найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.

Ця теорія має 4 етапи:

1. Оцінка активів в портфелі
2. Прийняття інвест.рішень
3. Оптимізація портфелю
4. Оцінка рез-тів

Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвест. можл-ті понести збитки, спричинені, а також операціями по залученню рес-в при формуванні портфелю.

Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно к-сті включених в портфель видів ЦП. Графічно це можна зобразити таким чином:

Рис.1. Залежність між складом і ризиком активів портфелю.

З графіка видно, що заг. ризик портфелю складається з 2 частин:

1. Диверсифікований ризик(не систематичний)тобто ризик, який може бути знижений за рах. диверсифікації.
2. Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення стр-ри портфелю.

В «теорії портфелю» розробл. модель ув’язки системат. ризику і доходності ЦП (Модель Мокка). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коеф. β.

Стр-ра портфеля – співвідн. часток різних видів інвестицій у ЦП.

Вар-ть портфеля – вар-ть усіх складових його паперів.

Прибуток портфелю – за визначений період, визначається за формулою:

р - сьогоднішня вар-ть портфеля

р’ – вар-ть портфеля ч/з рік

Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фікс. доходом за винятком привілейованих.

Заг. правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкл. між такими видами активів, які показали за минулі роки:

- різну щільність зв’язку (кореляцію) із заг. інвест. цінами

- протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.

Портфелі мін. ризику форм-ся шляхом вимоги мініміз. ризику за умови обмеження на прибутковість.

Портфелі максим. еф-ті форм-ся шляхом вимоги максиміз. прибутковості за умови обмеження на ризик.

. 29. Концепція прийнятного (допустимого) ризику

Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій, з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.,

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до­пустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний ме­ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Витрати на безпеку

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ. Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праиі стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

30. Осн. напрями і методи впливу на ступінь ризику госп-ня.

Упр-ня ризиками в заг.сис-мі РМ направлене на захист дія-ті під-ва негативної дії ризиків і сприяє вирішенню осн. задачі під-ва: в залежності від ситуації вибрати з скількох варіантів вибрати оптимальний.

Форм-ня сис-ми упр-ня ризиками під-ва базується на виборі і встан-ні прийнятного ризику, який відповідає певному балансу між очікуваною вигодою і загрозою втрат.

Концепція прийнятного ризику орієнтує під-ва на ріш-ня, які обґрунтовані аналізом ризику і супров-ся комплексом заходів щодо зниження чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.

Розр. активне і пасивне упр-ня ризиками, яке форм-ся на основі відношення до ризику.

Активне упр-ня передбачає в першу чергу, постійне проведення заходів з обліку і контролю ризику, ств-ня динамічної сис-ми РМ з викор. суч. наук. технологій оцінки й упр-ня ризиками.

Пасивне упр-ня здій-ся в рамках існуючої організаційної сис-ми під-ва, реал-ії процесів план-ня, проект-ня технол. ліній, заб-ня мат.-техн. та ін.. видами рес-в, екон. та фін. аналізу.

Осн. метою оцінки і обгр-ня ризику є заб-ня його мінім. шкоди для господ. дія-ті.

Осн. завданням РМ є: на основі отримання інф-ії розробити комплекс заходів щодо зниження екон. ризику.

Існує 4 осн. правила, яких потрібно дотрим-ся при виборі тієї чи іншої стр-гії упр-ня ризиком в конкретній ситуації:

1. передавайте ризик 3-й стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки в наслідок несприятливих умов значні, а ймов-ть їх настання невелика
2. уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприя. подій значні, а ймов-ть – велика
3. контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприят. подій не значна, а ймов-ть – велика
4. ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприят. подій незначні, а ймов-ть – невелика.

Розр. такі види дія-ті щодо мініміз. ризику:

1) попередження ризику

2) прийняття ступеню ризику

3) розподіл ризику

4) зовн. стр-ня ризику

5) встановлення лімітів

6) диверсифікація

7) ств-ня резервів і запасів

8) отримання додат. інф-ї

Для вибору способу мініміз. ризику можна скористатися такою класиф-ю:

1. ризики, які можуть мініміз. за допом. страх-ня
2. ризики, які мініміз. без залучення страх. компаній.

Розр. 2 групи способів рег-ня ризиків:

І. зменш-ня ризиків (полягає у викор-ні інстр-в, що дозволяють усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків). До них належать: страх-ня, резервування, лімітування.

ІІ. оптимізація ризиків - передб-ся оперативне коригування рез-тів підпр. дія-ті в бажаному для суб’єкта ризику напрямку (диверсифікація, інстр-ти біржового регул-ня – хеджування, або спекулювання ризиків).

Прийоми зниження ступеня ризику:

1. уникнення ризику
2. прийняття ризику
3. запобігання ризику
4. зниження ризику – це скорочення ймов-ті обсягу втрат.

Найбільш розповсюдженими прийомами ризику є:

1. профілактика господ. ризиків – це група заходів, які покликані забезп. зниження ймов-ті виникнення ризиків.
2. ств-ня запасів і резервів - з метою уникнення ризику призупинення дія-ті під-ва внаслідок нестачі матеріалів та ін. рес-в.

Матер. запаси можна поділити на 3 види:

- страховий запас готової прод-ї на складі

- страх. виробн. запас

- динамічний страх. запас

Виділ. 2 види резервів:

• заг. резерв грош. коштів, який покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом фактору ризику
• спец. резерв, який скл. з надбавок на покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями

1. диверсифікація – являє собою одночасний розвиток багатьох напрямків дія-ті, видів вир-ва, розширення к-сті об’єктів інвестування, асортименту виробів та інше.

В найбільш повному вигляді принцип диверсиф-ї реал-ся в «теорії портфеля».

Диверсифікація – це процес розподілу кап-лу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.

Осн. напрямки диверсиф-ї ризиків:

1. дивер-я різних видів дія-ті
2. диверсиф-я постач-в товарів
3. диверсиф-я портфеля ЦП
4. диверсиф-я асорт-ту прод-ї
5. диверсиф-я депозит. портфеля

1. лімітування – це встан-ня ліміту, тобто граничних сум затрат, продажів, кредиту тощо.

Ризик лімітується шляхом встан - ня відповідних екон. та фін. нормативів:

1. максим. обсяг комерц. опер-ї по закупівлі товарів, що укладається з 1 конрагентом

2. максим. розмір споживчого кредиту наданого 1-му покупцю

3. максим. розмір сукупних запасів товарів на під-ві

4. мінім. розмір оборотних активів у високоліквідній формі

5. гран. розмір викор. позикових коштів в обороті

6. максим. розмір депозит. внеску, який розміщується в 1-му комерц. банку

1. самострахування – означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страх. компанії.

Осн. завдання самостр-ня – оперативне подолання тимчасових труднощів у фін.-комерц. дія-ті.

Самостахування – це група заходів для внутр. страх-ня ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку під-ва.

1. страх-ня ризику – вираж. у тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ризику до нуля.

Страх-ня вар-тю підпр. ризику є сума збитків від підпр. дія-ті, які страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.

В процесі страх-ня осн. увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів, який визн-ся такими факторами:

а) розмір страх. суми, що відшкодовується

б) заг. період страх-ня

в) страх. тарифи

1. хеджування. Здійснення опер-й дозволяє уникати цінового та інфляц. ризиків при здійсненні під-м угод на товарних чи фондових біржах.

Принцип опер-ї менджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у найб. періоді під-во одночасно здійсн. продаж ф’ючерних контрактів на аналог. к-сть товарів. Якщо під-во понесе фін. збитки ч/з зміну ринк. цін як покупець ринк. товару, то воно одержить виграш у тих же розмірах як продавець ф’ючерних контрактів на нього.

1. придбання додатк. інф-ї про вибір і рез-ти.

Інф-я відіграє важливу роль у РМ. Під-во часто приймає рішення, коли рез-ти вкладення кап-лу не відомі і засновані на неповній інф-ї.

Наявність інф-ї робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик. Це робить інф-ю товаром.

Вар-ть повної інф-ї розрах. як різниця між очікуваною вар-тю якого –небудь вкладення кап-лу, якщо є повна інф-я і очікуваною вар-тю, якщо інф-я неповна.