Дума про Петра Калнишевського

текст

Ноти

Літ – сто десять, віку чверть – за ґратами.
Прямо в душу капле через дах!
Батько Січі в’язнем не вмиратиме –
Прагне волі, наче неба птах!

Боже! Як на Україну хочеться,
Впасти в ноги сивому Дніпру,
Січчю возродитися на Хортиці –
Боже, крила, силу дай Петру!

Січ на захист краю давньоруського
Сотні орд поклала під щити...
Православний хрест був перепусткою...
Та одна орда несла хрести!

Отаману Соловки відміряли...
Голову б схилив, то мав би й лан.
Та кому би українці вірили,
Якби гнувсь Останній Отаман!
Та кому би Україна вірила,
Якби гнувсь Останній Отаман!

Зоре моя вечірняя

текст

Ноти

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.

Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає...
А про людей... Та нехай їм.
Я їх добре знаю.

Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?

А я знаю. І розкажу
Тобі; й спать не ляж

Кобзар

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата –
Як мак процвітає.

Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками.

Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.

Грає кобзар, виспівує –
Аж лихо сміється...
" Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться..."

Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають,
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці,
З журби як заграє!
Кругом хлопцi та дiвчата
Слiзоньки втирають.

Пiшов кобзар по вулицi –
З журби як заграє!
Кругом хлопцi навприсядки,
А вiн вимовляє:

" Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там знайду свою жінку!
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую! "

Засвистали козаченьки [3]

текст

Ноти

Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,
А сонця немає.
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:

" Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся! "

" Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой бог знав, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину! "

" Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати? "

" Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький
Назад сподівайтесь! "