Періодизаціяісторико-культурногопроцесувУкраїні.

Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культуру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечували цим її безперервний розвиток. Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (4—3 тис. до н. е.), для яких властивим був доволі високий рівень землеробства, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура.

Культура племен іранського походження, зокрема скіфів, — ще одна яскрава сторінка розвитку людської цивілізації на українських територіях. Скіфському періоду відповідає час існування на узбережжі Чорного моря грецьких міст-колоній, де значного розвитку досягли сільськогосподарські ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво.

Племена черняхівської культури — анти — мали усталені торговельні та культурнізв’язки з Римом, що було важливим чинником розвитку культури племен на землях антів.

Чималий вплив на антів у галузі військової техніки та організації справили племена готів, що жили на півдні України.

З розпадом первісного ладу на території слов’янських племен виникають напівдержавні об’єднання — союзи племен, на чолі яких стояли князі. На рубежі 8-9 ст. у Середньому Подніпров’ї склалося державне утворення «Руська земля». У другій половині 9 ст. переважно завершився тривалий процес становлення давньоруської держави — Київської Русі.

Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. За часів князювання Володимира Святославича на київських землях було введене християнство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християнство сприяло розширенню економічних і культурних відносин Київської Русі з європейськими країнами. Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літератури, мистецтва. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури багато нового і цінного. Вони передають ідеї гуманізму і добра. У всіх творах давньоруських майстрів можна простежити риси, які йшли з життєдайного джерела народної творчості. Культура Київської Русі створила ті традиції, що використовувалися всіма поколіннями давньоруської й української народностей.

Наступний період — третій — це час, позначенийформуванням української народності. З середини 13 ст. Русь зазнавала руйнівних нападів монголо-татарських орд, що мали катастрофічні наслідки для її економіки і культури. За цих умов феодальна роздробленість посилюється, цього ж часу починаються процеси етногенезу — визрівання етнічних спільностей — української, білоруської, російської, які розвивалися на ґрунті стародавніх племінних відмінностей. Формування української народності проходило на території Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинського і Галицького князівств. Центром цього процесу стало Середнє Подніпров’я. Українська народність починає виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією, особливостями економічного життя і своєрідною культурою. Назва «Україна» (1187), яка спершу вживалася тільки у Південній Русі, набула також етнічного значення і поширилася на всі землі, де формувалася українська народність. До середини 17 ст. тривав процес формування основних рис української народності, складалася її територія, мова, економічна спільність, психічний склад. Процес формування української народності супроводжувався загостренням соціальних суперечностей, викликаних боротьбою народних мас проти іноземного гноблення. У цей період з’являється в Україні нова соціальна верства — козацтво, якому судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України.

Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом визвольної війни народу під проводом Богдана Хмельницького. У процесі визвольної боротьби значно поширився світогляд українців, зросла їх етнічна самосвідомість. Розвивається освіта, книгодрукування сприяє зміцненню культурних відносин України з іншими народами. Події визвольної війни опиняються у центрі уваги літераторів, художників, музикантів, істориків. Триває розвиток системи літературних жанрів, розробляються теоретико-мистецькі проблеми.

У другій половині 17 ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилем епохи, цілісною художньою системою. У 18 ст. українська культура продовжувала розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав, обмежувалися культурні права українського народу, гетьманська влада слабшала, а згодом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автономію, стала частиною Російської церкви.

Наступний період розвитку — п’ятий — української культури пов’язаний з глибокими перетвореннями у всьому слов’янському світі. Уже наприкінці 18 ст. почалися процеси формування слов’янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національних культур, формуванням етнічної самосвідомості. Джерелом, з якого постають процеси українського національно-культурного відродження ХІХ ст.Українська інтелігенція, яка народжується цього часу, сприяє розвитку демократичних напрямів у культурі. Розвиток нації знаходить вияв у неповторних національних формах культурної творчості. Розквітає українська література, відбувається становлення професійного театру, започатковується музична класика, реалістичного вияву набуває живопис. У 19 ст. витворилася не лише національна культура, спільна для сходу і заходу України, але й виник особливий тип митця, діяча української культури, який характеризувався тісним зв’язком із народним життям. Цей період ще називають періодом тривалої " неволі і переслідувань" української культури, періодом її запеклої боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства.

Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади. Високі злети чередувалися з падіннями, українська культура виходила на високу орбіту світової культури і одночасно зазнавала нечуваних утисків тоталітарної системи.

90-ті роки ХХ ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про державну незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991 р., відкрив нову сторінку в історії культури України. Чи не вперше український народ отримав можливість вільно творити. У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця. По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до людини, гуманістичного усвідомлення ролі людини у процесі творчості

У ХХІ ст. Україна увійшла незалежною державою. Поступово вона посідає гідне місце у світовій системі економічних, політичних і культурних зв’язків.