Історія розвитку макроекономіки

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Проте свій початок макроекономічна наука бере ще в XVI ст., коли француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Макроекономічну спрямованість мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які вперше у-світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообігу, так звану «Економічну таблицю». Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Ф. Кене був одночасно лікарем і економістом, тому модель господарського кругообігу він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини.

Аналогія економічних процесів із кровообігом підводила Ф.Кене до думки про можливість виникнення порушень у господарському кругообігу, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

Головний недолік «Економічної таблиці» Ф.Кене полягав у тому, що вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. Він розглядає дві ціни:

• природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку;

• ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продасться на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий, ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб'єктів переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього, то капітал вилучають із цієї галузі.

Такі переміщення капіталу забезпечують рівновагу в економіці, тобто розподіл ресурсів між галузями, який відповідає суспільним потребам. Кожний, дбаючи лише про власні інтереси, забезпечує дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила основного постулату класичної теорії — здатності ринкової економіки до швидкого саморегулювання. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 рік), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, на такі, зокрема, як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та інші, може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

У цей час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і практики, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнец, американський вчений А. Джильберт, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обґрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких, як національний продукт, дохід і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат.

На цьому тлі як реакція на недоліки кейнсіанської почала інтенсивно розвиватися «неокласична» теорія. Вона включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них виділяється монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та інше. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.