Тема : Правова характеристика робочого часу

1 Опрацювати конспект лекцій по даній темі.

2. Опрацювати відповідну літературу

3. Відповісти на питання для самоперевірки і контролю по вказаній темі

Приступаючи до вивчення теми " Робочий час і час відпочинку", студентам передусім потрібно звернути увагу на чітке і правильне визначення правових понять робочого часу і часу відпочинку.

Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

У статті 45 Конституції України, яка закріплює право на відпочинок, передбачено, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням максимальної тривалості робочого часу, скороченого робочого дня щодо

окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Згідно із ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Студентам необхідно детально зупинитися на нормах і видах робочого часу. Необхідно мати на увазі, що нормою робочого часу є встановлена законом для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Чинним законодавством встановлені три види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена та неповна. Студентам необхідно вивчити ст. 50, 51, 56 КЗпП України.

Важливе значення має питання про режим і види обліку робочого часу. Законодавством передбачається можливість встановлення різного режиму, до якого відноситься структура робочого тижня, початок і кінець робочого дня, встановлення неповного робочого часу, а також графіки змінності, гнучкі графіки робіт, вахтовий метод робіт та ін. На основі учбової літератури і чинного законодавства необхідно дати правильну характеристику існуючим режимам робочого часу, звернувши увагу на коло осіб, відносно яких може встановлюватися режим, специфіку виробничих умов, що викликають необхідність застосування того чи іншого режиму.

Згідно з чинним законодавством застосовуються в основному два види обліку робочого часу — поденний і підсумковий. Студенти повинні розібратися в порядку підрахунку відпрацьованого часу при кожному з цих видів обліку.

Розглядаючи питання про надурочні роботи, студенти мають використати ст. 62, 64, 65 КЗпП України. Потрібно звернути увагу на те, що надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації. Забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодше вісімнадцяти років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професіонально-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Законодавством можуть бути передбачені також інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їхньою згодою, а інваліди, крім того, — за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Згідно із п. 1 Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників у таких випадках:

• коли праця не піддається точному обліку в часі;
• коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
• коли робочий час розподіляється на розсуд працівника.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.