Принцип формування екологічного мислення - виховний аспект

Реформа загальноосвітньої школи орієнтує шкільну практику й педагогічну науку на пошук шляхів інтеграції теоретичних знань, посилення зв'язку навчання з життям. Метою й планованим результатом екологічної освіти є сформованість екологічної свідомості, уміння розуміти й цінувати красу й багатство рідної природи, здатність здійснювати екологічно грамотні дії й поводження, займати активну життєву позицію, виражати нетерпимість до проявів безвідповідального відношення до навколишнього середовища.

Виховні завдання припускають формування:

інтересу до спілкування з живою природою, інтересу до пізнання її законів;

установок і мотивів діяльності, спрямованої на усвідомлення універсальної цінності природи; класового характеру природокористування;

переконань у необхідності охорони природи, збереження свого й суспільного здоров'я;

потреби участі в праці по вивченню й охороні природи, пропаганді екологічних ідей.

Реалізація даних виховних завдань тісно пов'язана з навчанням школяра, вирішенням ряду загальноосвітніх завдань, які містять у собі формування:

системи знань про єдність людини, суспільства й природи й способів оптимізації природокористування;

системи ідеологічних, моральних й естетичних екологічних ціннісних орієнтації;

умінь використати моральні й правові принципи, норми й правила відношення до природи в реальній поведінці;

умінь використати знання про способи охорони природи й дбайливого відношення до неї в трудовій, суспільно корисній діяльності [36, 9-10].

Відповідно до завдань екологічної освіти формуються в педагогічній теорії й розвиваються на практиці принципи, які визначають процес становлення й розвитку відповідального відношення школярів до навколишнього середовища. У них розкриваються вимоги суспільства до змісту екологічної освіти й характеру навчально-виховної діяльності.

Розглянемо ряд принципів, специфічних для екологічної освіти й виховання.

Єдність пізнання, переживання, дії. Цей принцип відбиває глибокий взаємозв'язок інтелекту, почуттів діяльності в процесі становлення й розвитку відповідального відношення особистості до навколишнього середовища. Формування екологічної культури в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу припускає органічну єдність засвоєння наукових знань про взаємодію людини, суспільства й природного середовища з почуттєвим сприйняттям його результатів. Погляди й переконання людини, у тому числі й у відносинах з навколишнім середовищем, так чи інакше, завжди опосередковані особистою практикою. Формуючись на основі досвіду, з молоду визначають духовний світ особистості, її почуття, мотиви поведінки.

Для виховання суспільно корисних рис необхідно не тільки впливати на свідомість, почуття, волю учнів, але й організовувати нагромадження ними певного соціально значимого особистого досвіду дії й поводження. Цілком очевидно, що для цього потрібні педагогічно організовані види учнівської діяльності, які моделюють в ігрових і реальних ситуаціях певне відношення, до навколишнього середовища.

Принцип прогностичності на практиці в першу чергу припускає формування у свідомості підростаючого покоління нової тенденції в суспільній діяльності людей - повсякденної турботи кожного про збереження середовища не тільки для нашого життя, але й для майбутніх поколінь. Тим самим принцип прогностичності об'єктивно ставить перед педагогічною наукою й практикою завдання відбивати в змісті шкільної освіти державні плани природо-споживання й природо-відновлення як дві сторони єдиного процесу взаємодії людини із природним середовищем. Принцип прогностичності орієнтує учнів на ознайомлення з варіантами перспективного стану навколишнього середовища, у якому вони будуть жити, з поглядами людей, які своєю діяльністю перетворюють це середовище [36, 12].

Щоб підсилити доказовість реальності прогнозів тих або інших змін у навколишньому природному середовищі, необхідно не тільки знайомити учнів теоретично з кінцевими висновками науки, але й втягувати в доступні для школярів способи наукового дослідження.

Взаємозв'язок глобальних, національних і локальних (краєзнавчих) рівнів екологічних проблем; реалізація цього принципу підсилює зв'язок школи з життям, сприяє розвитку в дітей широкого комплексного погляду на проблеми взаємодії людини із середовищем перебування й трудової діяльності. Це вимагає включення в зміст різних навчальних предметів таких фактів, зрозумівши закономірності яких, учні змогли би зіставляти екологічні проблеми різного масштабу. Міркування школярів виявляються формальними, якщо вони не можуть конкретизувати глобальні екологічні проблеми, так само як й узагальнити конкретні явища локального характеру до рівня національних і глобальних екологічних проблем. Важливо підвести учнів до висновку про те, що виникнення багатьох екологічних проблем залежить практично від поведінки і вчинків кожної людини в тому місці, де вона живе й працює. Знання цих проблем виступає свого роду мотивацією до дотримання екологічно доцільних обмежень в особистому поводженні. Всі це сприяє розвитку потреби в екологічно вірній поведінці в повсякденному житті.

Міждисциплінарний підхід - один з основних принципів екологічної освіти. Об'єктивною передумовою міждисциплінарного підходу є інтеграція наукового знання. Посилення взаємозв'язку суспільних, природних і технічних наук являє собою одну з магістральних тенденцій розвитку сучасного наукового пізнання. Формування відповідального відношення до природи, в основі якого лежить розуміння її універсальної цінності, не може відбуватися в рамках тільки окремого навчального предмета. Екологічна освіта повинна сприяти подоланню роз'єднаності навчальних предметів за рахунок інтегрованого характеру свого змісту [36, 15].

В умовах шкільної освіти такий підхід одержує своє відбиття в системі міжпредметних зв'язків, які розглядаються в дидактиці як один із принципів й як умова, яка дозволяє виділити найцінніші для формування світогляду учнів узагальнені компоненти освіти. Актуальність міжпредметних зв'язків обумовлена завданнями всебічного розвитку особистості, тенденціями інтеграції наук, розвитком системного методу пізнання.

Міждисциплінарність стосовно до екологічної освіти вживається в широкому змісті. Вона поширюється на процес не тільки навчання, але й виховання. Все це сприяє вичленовуванню головного змісту екологічної освіти (пізнавального, ціннісного, нормативного й діяльнісного аспектів), його розподілу в окремих навчальних предметах.

Цілеспрямованість спілкування школярів з навколишнім середовищем. Справді екологічне відношення до природи пов'язане з розвитком чуттєво-емоційної сфери особистості й вимагає вправ в практичних діях. Ці дії можуть правильно реалізовуватися лише при педагогічно організованих ситуаціях взаємодії школярів як із природним середовищем, так і з людьми, які здійснюють різні види природокористування. Таке спілкування здійснюється в ході пізнавального, ігрового, організаційно-практичного, трудового й іншого видів діяльності.

Змістовна сторона цієї діяльності ґрунтується на вимогах навчальних програм по природознавству, фізичної й економічної географії, біології, хімії, які стосуються вмінь визначати об'єкти природи, встановлювати зв'язки між ними; володіти способами фіксації й оформлення результатів вимірів, визначень, спостережень; вивчати й оцінювати діяльність людини.

Таким чином, психолого-педагогічні основи формування відповідального відношення школяра до природи містять у собі:

єдність цілей, завдань і принципів екологічної освіти;

визначення мети екологічної освіти як сформованості відповідального відношення школяра до природного середовища й умінь розуміти й цінувати багатство й красу рідної природи;

конкретизацію мети екологічної освіти в системі виховних й навчальних завдань, спрямованих на подолання утилітарно-споживчого відношення до природи й формування відповідального відношення до неї;

розкриття екологічного змісту, дидактичних принципів виховання;

обґрунтування специфічних для екологічної освіти принципів;

розкриття складної структури екологічної відповідальності як системи знань, мотивів, поглядів, переконань, ціннісних орієнтації й готовності до діяльності по охороні й поліпшенню навколишнього середовища;

характеристику відносини до природи як складеного елемента світогляду особистості.