Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Лінійна модель функціонування первинного елементу виробничої системи
Модель функціонування первинного елементу дає можливість враховувати основні особливості, які зустрічаються в процесі функціонування виробництва, проводити різносторонній аналіз, отримувати теоретично та практично важливі результати. Елемент називають первинним за умови його подальшої неподільності щодо вирішува- ної задачі. Модель будується у формі лінійної функції і враховує нижчевказані споживані ресурси: Хі - матеріали (вартість витраченої кількості); Х2 - основні фонди (устаткування та ін. або вартість основних фондів, амортизаційних відрахувань); Хі - трудові ресурси (розміри заробітної плати та нарахування). При побудові моделі в лінійному вигляді щодо кожного зі споживаних ресурсів виробнича функція ділиться на три самостійні залежності: Для здійснення виробництва завжди необхідна наявність всіх трьох ресурсів. Цю умову виражають за допомогою логічної функції " І": ¥ = X/ и Х2 и Х3 і показують на кібернетичних схемах (рис. 2.7). Для вимірювання У, X/ - можна застосовувати будь-які використовувані на практиці одиниці - натуральні, умовно-натуральні або ж зводити до єдиних - вартісних. Розмір споживання ресурсів і випуску продукції можна виражати як у формі об'ємів, так і у формі інтенсивності (об'єму, що ділиться на якийсь час). Коефіцієнти а, Ь, с у функціях показують середній розмір витрат відповідного ресурсу, що доводиться в умовах, що існують на виробництві, на одиницю продукції, що випускається. Тому вони є нормами матеріаломісткості (а), фондомісткості (Ь) і трудомісткості (с). Зворотні ним величини, що відображають випуск продукції, що доводиться на одиницю ресурсу, що витрачається, є коефіцієнтами матеріаловіддачі (1 /а), фондовіддачі (1 /Ь)\ продуктивності праці (1 /с). Використовуючи вказані залежності, можна вирішувати пряму задачу - розраховувати витрати кожного з ресурсів X/, необхідні на виробництво заданого випуску продукції У. Можна також вирішувати зворотну задачу: визначати можливий випуск продукції У при заданих обмежених ресурсах Х\ = Х'і, Х2 - Х'2) Х3 - Х'3. У цьому випадку розрахунки зводяться до визначення гранично можливих (максимальних) значень У по кожному з ресурсів окремо і до вибору найменшого з них: Незначна трудомісткість розрахунків і простота аналізу при моделюванні виробництва за допомогою лінійних функцій дозволяє детально описувати структуру виробництва і детально вивчати взаємозалежності, що існують у нім. Так, можна враховувати той факт, що аналізовані величини не прості змінні, а вектори. Якщо враховувати, що на виробництві випускається к видів продукції і на кожен з них використовується / видів матеріалів, т видів устаткування і застосовується праця працівників п різних спеціальностей і кваліфікацій, в моделі використовуватимуться не три самостійні коефіцієнти а, в, с, а три матриці коефіцієнтів. Наприклад, матриця норм матеріаломісткості виглядає так: де а-р - норма витрати у-го матеріалу на випуск одиниці і-ї продукції. Аналогічно виходять матриці інших коефіцієнтів - фондомісткості \Ь\ і трудомісткості |с|. Розрахувавши для кожного елементу аг, матриці |а| величину, зворотну йому, а'у, = 1/#у,., визначимо нову матрицю а'\, яка буде матрицею коефіцієнтів матеріаловіддачі |і/а|. Таким же чином отримаємо дві інші матриці: коефіцієнтів фондовіддачі ||& ' | і коефіцієнтів продуктивності праці ||с'|. Всі відомості, необхідні для розрахунку розглянутих коефіцієнтів, як прямих (матеріаломісткості, фондомісткості та трудомісткості), так і зворотних їм (атеріаловіддачі, фондовіддачі і продуктивності праці), є в офіційній статистичній звітності, тому матриці всіх коефіцієнтів легко розрахувати за фактичними даними. їх можна визначати в натуральному або умовно-натуральному виразі (так звані технологічні матриці) й у вартісних одиницях (вартісні або економічні матриці). Рішення прямої задачі не викликає труднощів — витрати ресурсів визначають множенням матриці продукції, що випускається, на матрицю норм витрати відповідних ресурсів. Наприклад, виробнича система, яка описується за допомогою первинного елементу, випускає три вироби уі, у2, уз, які можна виразити за допомогою матриці-рядка: Для виробництва необхідне використання чотирьох видів матеріальних ресурсів, норми витрати яких виразимо за допомогою матриці, яка має чотири стовпці (у кожному стовпці норми витрати однакового ресурсу для кожного з виробів) і три рядки (у кожному рядку норми витрати всіх необхідних ресурсів для одного виробу): де аи - норма витрати першого ресурсу для виробництва першого виробу; аі2 — норма витрати другого ресурсу для виробництва першого виробу і т. д.; а34 - норма витрати четвертого ресурсу для виробництва третього виробу. Використовуючи правила множення матриць, отримаємо: Елементи отриманої матриці є сумарними кількостями кожного з ресурсів, необхідного для виробництва чотирьох виробів. Зворотне завдання носить оптимізаційний характер і при його рішенні використовується метод лінійного програмування. Розглянемо приклад. Припустимо, що в трьох цехах виготовляється два види виробів. Відоме завантаження кожного цеху (оцінюється в даному випадку у відсотках) при виготовленні кожного з виробів і виручка (або об'єм у гривнях) від реалізації виробів. Потрібно визначити, скільки виробів кожного виду слід проводити при можливо повному завантаженні цехів, щоб отримати за даний плановий період максимальну виручку від продажів (Сі). Ситуацію відображаємо в таблиці 3, яка формалізує завдання, тобто цільову функцію (в даному випадку визначальну максимізацію виручки від продажів продукції). Таблиця 2.3 Представлення завдання
Цільова функція визначає максимальну виручку від продажів: де X}, Х2 - кількість 1 -го і 2-го виробів.
Графічне розв'язання задачі приведене на рис 2.8. Обмеження визначають область допустимих рішень, а нахил прямої, що відображає цільову функцію, визначає точку останнього її перетину з областю допустимих рішень, яка і є якнайкращим рішенням задачі (оптимумом). У даному випадку X, = 9; Х2= 13. У разі великого числа різнорідних обмежень графічна інтерпретація завдання утруднена, тому використовуються спеціальні методи (симплексметод та інші), пакети прикладних програм, що їх реалізовують, але суть рішення задачі зберігається.
|