Наукові установи

Наукова установа діє на підставі статуту (положення), що за­тверджується в установленому порядку.

Управління науковою установою здійснює її керівник.

Керівник наукової установи, як правило, обирається таємним го­лосуванням на зборах колективу наукових працівників на визначений статутом (положенням) наукової установи термін і затверджується власником наукової установи або уповноваженим ним органом, якщо інше не передбачено статутом (положенням) наукової установи.

Керівники структурних підрозділів наукової установи обирають­ся на посади на конкурсних засадах у порядку, встановленому стату­том (положенням) цих установ.

Державними науковими установами є наукові установи, заснова­ні на державній власності.

Державні наукові установи створюються, реорганізуються та лі­квідуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Державним науковим установам передаються в постійне корис­тування земельні ділянки згідно із законодавством України.

Колегіальним дорадчим органом управління науковою і науково-технічною діяльністю наукової установи є вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада науковбї установи.

Кількісний склад членів вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи визначається статутом (положенням) наукової установи. Не менш як три чверті складу вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради обирається таємним голосуван-

ням колективу наукових працівників, а решта п членів призначається наказом керівника цієї наукової установи.

Керівник наукової установи, його заступники і вчений секретар наукової установи є членами вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи за посадою.

З метою представництва інтересів трудового колективу до скла­ду вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи може входити керівник первинної профспілкової організа­ції (профспілковий представник) наукової установи (за згодою).

Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи:

визначає перспективні напрями наукової і науково-техніч­ної діяльності;

здійснює наукову і науково-технічну оцінку тематики та ре­зультатів науково-дослідних робіт;

розглядає та затверджує поточні плани наукових досліджень;

затверджує теми дисертацій здобувачів та аспірантів, їх на­укових керівників (консультантів);

затверджує результати атестації наукових працівників;

обирає за конкурсом на вакантні посади наукових працівників;

в межах своєї компетенції розглядає питання про присвоєн­ня вчених звань;

вирішує інші питання діяльності наукової установи, визна­чені її статутом (положенням).

При науковій установі можуть створюватися спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій за відповідними спеціальностями у по­рядку, передбаченому законодавством України.

З метою оцінки ефективності діяльності наукових установ, від­повідності одержуваних ними результатів державним науково-технічним пріоритетам та завданням науково-технічного розвитку, а також з метою визначення необхідності надання їм підтримки дер­жави не менше одного разу на п'ять років провадиться державна ате­стація наукових установ у порядку, встановленому Кабінетом Мініс­трів України.

Державній атестації підлягають наукові установи усіх форм вла­сності, що внесені або претендують на внесення до Державного ре­єстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для науки, економіки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. Положення про Державний реєстр наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наукові установи включаються центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності до Державного реєстру наукових установ за умови проходження державної атестації.

Наукові установи, включені до Державного реєстру наукових установ:

- користуються податковими пільгами відповідно до законо­
давства України;

- не можуть змінювати наукову і науково-технічну діяльність на
інші види діяльності;

- зобов'язані не менш як 50 відсотків доходу від своєї діяльності
спрямовувати на проведення ініціативних науково-дослідних робіт та
розвиток дослідницької матеріально-технічної бази.

Статус національного наукового центру може бути надано на­уковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредита­ції (об'єднанню наукових установ чи вищих навчальних закладів IV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослі­дження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності.

Надання і позбавлення статусу національного наукового центру здійснюються Указом Президента України за поданням Кабінету Мі­ністрів України.

Статус та особливості діяльності національних наукових центрів визначаються Положенням про національний науковий центр, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою збереження унікальних наукових об'єктів: колекцій, інфо­рмаційних фондів, дослідних установок та обладнання, а також заповід­ників і дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають виняткове значення для української та світової науки, - створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

Порядок формування і ведення Державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання, визначається Кабіне­том Міністрів України.

Рішення про віднесення наукових об'єктів до таких, що станов­лять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Фінансування заходів щодо утримання і збереження наукових об'єктів, які включені до Державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання, щорічно передбачається у Держав­ному бюджеті України.

Державними науковими організаціями, що засновані на держав­ній власності є Національна академія наук України та галузеві ака­демії наук: Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія право­вих наук України, Академія мистецтв України.

Кошти на забезпечення діяльності академій щорічно визнача­ються у Державному бюджеті України окремими рядками. Фінансу­вання академій може здійснюватися за рахунок інших джерел, не за­боронених законодавством України.

До складу академій можуть входити наукові установи, підприєм­ства, організації, об'єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність.

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяль­ності академій здійснюється згідно із законодавством України у ме­жах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань ста­тутної діяльності та свободи наукової творчості.

Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні тема­тики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.

Академії виконують замовлення органів державної влади стосо­вно розроблення засад державної наукової та науково-технічної полі­тики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та викорис­тання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.

Національна академія наук України - вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні до­слідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гума­нітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних до­сліджень у наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. При Національній академії наук України створюється міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень в Укра­їні (далі - рада). Положення про раду та її склад затверджуються Ка­бінетом Міністрів України.

Галузеві академії координують, організовують і проводять дослі­дження у відповідних галузях науки і техніки.

Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користу­вання без права зміни форми власності основні фонди, а також обіго­ві кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ді­лянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України.

Національна академія наук України здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та свого статуту, який затвер­джується загальними зборами Національної академії наук України та реєструється Міністерством юстиції України.

Галузеві академії наук України здійснюють свою діяльність від­повідно до законодавства України та своїх статутів, які приймаються загальними зборами академій. Статути галузевих академій наук за­тверджуються Кабінетом Міністрів України.

Загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук мають виключне право вибирати вчених України дійс­ними членами (академіками) та членами-кореспондентами, а інозем­них вчених - іноземними членами відповідних академій.

Наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою частиною навчального процесу • вищих навчальних закладів Ш-ІУ рівнів акредитації.

Також науково-технічну діяльність можуть проводити і громад­ські наукові організації.

прагне пояснити їх. Точне оперування поняттями, думками і виснов­ками дозволяє також краще контролювати результати наукового до­слідження.

Проте систематизація й організація знання не будуть наукою, якщо вони не супроводжуються створенням нових понять, законів і теорій. З їх допомогою вдається не тільки пояснити вже відомі факти й явища, але і передбачити факти і явища невідомі.

Будь-яка зріла наука представляє систему теорій, які об'єднують в єдине ціле її початкові принципи, поняття і закони разом із твердо встановленими фактами. Завдяки систематичності, обгрунтованості та контрольованості висновки науки відрізняються найбільшою надійніс­тю і можливістю перевірки, тоді як буденне знання, в значній мірі, суб'єктивне і ненадійне.

Буденне знання підпорядковане рішенню безпосередніх, вузько­практичних завдань, унаслідок чого воно не може створювати такі абстрактні моделі та теорії, за допомогою яких пізнаються глибокі, внутрішні особливості і закономірності явищ.

Зазвичай, коли порівнюють наукове пізнання з буденним, то істот­ну відмінність між ними бачать перш за все в тих способах і засобах, за допомогою яких досягається знання в науці та повсякденному житті.

Надійність, систематичність і контрольованість наукових знань забезпечується за допомогою спеціальних і загальних методів дослі­дження, тоді як буденне знання використовує правила, що спирають­ся на " здоровий глузд", і простими індуктивними узагальненнями безпосередньо сприйманих предметів і явищ.

Більшість спеціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження вимагають залучення спеціальних методів рі­шення. У емпіричних науках для цього доводиться звертатися також до спеціальної техніки спостереження, експерименту та вимірювання.

Конкретні методи вирішення наукових проблем мають специфі­чний характер. Ці методи вивчаються, розробляються й удосконалю­ються в конкретних, спеціальних науках.

Загальні методи використовуються на всьому протягом дослідни­цького процесу і в різних за предметом науках. Окрім них існують також методи, які застосовні лише в споріднених науках або ж на певній стадії процесу пізнання. Такі методи також виходять за рамки конкретних наук.

Спеціальні методи, які використовуються в конкретних науках, можна розглядати як тактику дослідження. Вона може не раз міняти­ся залежно від характеру досліджуваних проблем, окремих етапів їх рішення, нових виявлених можливостей.

Загальні методи науки зберігають своє значення для безлічі про­блем у різних науках, вони вказують напрям і загальний підхід до досліджуваних проблем, а не конкретні шляхи їх аналізу і рішення. їх можна ототожнити зі стратегією дослідження.

З цієї точки зору наука відрізняється від буденного знання тим, що вона застосовує і розробляє спеціальні та загальні методи пізнання, які спираються на відкриті нею закономірності тієї або іншої області реального світу.