Наукові дослідження

Формою існування і розвитку науки є наукове дослідження.

Наукове дослідження — це діяльність, направлена на всестороннє ви­вчення об'єкта, процесу або явища, їх структури і зв'язків, а також отри­мання та впровадження в практику корисних для людини результатів.

Його об'єктом є матеріальна або ідеальна системи, а предметом -структура системи, взаємодія її елементів, різні властивості, законо­мірності розвитку.

Крім фундаментальних і прикладних наукових досліджень (див. тему 2.1) існують пошукові дослідження і розробки.

Пошуковими називають наукові дослідження, направлені на ви­значення перспективності роботи над темою, відшукання шляхів ви­рішення наукових задач.

Розробкою називають дослідження, яке направлене на впрова­дження в практику результатів конкретних фундаментальних і при­кладних досліджень.

За тривалістю наукові дослідження можна розділити на довго­строкові, короткострокові й експрес-дослідження.

У теорії пізнання виділяють два рівні дослідження: теоретичний і емпіричний.

Теоретичний рівень дослідження характеризується переважан­ням логічних методів пізнання. На цьому рівні отримані факти дослі­джуються, обробляються за допомогою логічних понять, висновків, законів і інших форм мислення.

Тут досліджувані об'єкти в думках аналізуються, узагальнюють­ся, осягається їх суть, внутрішні зв'язки, закони розвитку. На цьому рівні пізнання за допомогою органів відчуттів (емпірія) може бути присутнім, але воно є підпорядкованим.

Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія.

Проблема - це складне теоретичне або практичне завдання, спо­соби рішення якої невідомі або відомі не повністю. Розрізняють про­блеми нерозвинені (передпроблеми) та розвинені.

Нерозвинені проблеми характеризуються такими рисами: вони виникли на базі певної теорії, концепції; це важкі, нестандартні завдання;

їх рішення направлене на усунення виниклої в пізнанні су­перечності;

шляхи вирішення проблеми не відомі.

Розвинені проблеми мають більш менш конкретні вказівки на шляху їх рішення.

Гіпотеза є, що вимагає перевірки і доведення, припущення про при­чину, яка викликає певний наслідок, про структуру досліджуваних об'єктів і характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків структурних елементів. Наукова гіпотеза повинна відповідати вимогам."

релевантності, тобто мати відношення до фактів, на які вона спирається;

перевірятися дослідним шляхом, зіставлятися з даними спостереження або експерименту (виняток становлять гіпотези, що не перевіряються);

сумісності з існуючим науковим знанням; володіння пояснювальною силою, тобто з гіпотези повинна виводитися деяка кількість підтверджуючих її фактів, наслідків. Біль­шою пояснювальною силою володітиме та гіпотеза, з якої виводиться найбільша кількість фактів;

простота, тобто вона не повинна містити ніяких довільних допущень, суб'єктивістських нашарувань.

Розрізняють гіпотези описові, пояснювальні та прогнозні. Описова гіпотеза - це припущення про істотні властивості об'єктів, характер зв'язків між окремими елементами об'єкта, що вивчається.

Пояснювальна гіпотеза — це припущення про причиннонаслідко-ві залежності.

Прогнозна гіпотеза — це припущення про тенденції та закономір­ності розвитку об'єкта дослідження.

Теорія - це логічно організоване знання, концептуальна система знань, яка адекватно та цілісно відображає певну сферу дійсності. Вона має властивості:

є однією з форм раціональної розумової діяльності; це цілісна система достовірних знань;

не тільки описує сукупність фактів, але і пояснює їх, тобто виявляє походження і розвиток явищ і процесів, їх внутрішні і зов­нішні зв'язки, причинні й інші залежності;

положення, що містяться в теорії, і висновки є обгрунтованими, доведеними.

Теорії класифікують за предметом дослідження. За цією ознакою розрізняють соціальні, математичні, фізичні, хімічні, психологічні, етичні та інші теорії. У сучасній методології науки виділяють струк­турні елементи теорії:

1) початкові підстави (поняття, закони, аксіоми, принципи і т. д.);

2) об'єкт, що ідеалізується, тобто теоретична модель певної
частини дійсності, істотних властивостей і зв'язків явищ, що вивча­
ються, і предметів;

3) логіку теорії - сукупність певних правил і способів доведення;

4) філософські установки та соціальні цінності;

5) сукупність законів і положень, виведених як наслідки з да­
ної теорії.

Структуру теорії утворюють поняття, думки, закони, наукові по­ложення, учення, ідеї й інші елементи.

Поняття - це думка, що відображає істотні і необхідні ознаки певної безлічі предметів або явищ.

Категорія - загальне, фундаментальне поняття, що відображає найбільш істотні властивості та відносини предметів і явищ. Категорії бувають філософськими, загальнонауковими і такими, що відносять­ся до окремої галузі науки.

Науковий термін - це слово або поєднання слів, що позначає по­няття, що вживається в науці.

Сукупність понять (термінів), які використовуються в певній на­уці, утворює її понятійний апарат.

У юридичних науках застосовуються спеціальні юридичні по­няття й існує свій понятійний апарат.

Думка — це думка, в якій затверджується або заперечується що-небудь.

Принцип - це керівна ідея, основне початкове положення теорії. Принципи бувають теоретичними і методологічними.

Аксіома - це положення, яке є результатним, що не доводиться, і з якого за встановленими правилами виводяться інші положення.

Закон - це об'єктивний, істотний, внутрішній, необхідний і стій­кий зв'язок між явищами, процесами. Закономірність - це:

сукупність дії багатьох законів;

система істотних, необхідних загальних зв'язків, кожен з яких складає окремий закон.

Положення - наукове твердження, сформульована думка. При­кладом наукового положення є твердження про те, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Учення - сукупність теоретичних положень про яку-небудь су­купність явищ дійсності. Ідея — це:

нове інтуїтивне пояснення події або явища; визначальне стрижневе положення в теорії. Концепція — це система теоретичних поглядів, об'єднаних науко­вою ідеєю (науковими ідеями).

Емпіричний рівень дослідження характеризується вивченням зо­внішнього світу за допомогою органів чуття. На цьому рівні форми теоретичного пізнання присутні, але мають підлегле значення.

Взаємодія емпіричного та теоретичного рівнів дослідження поля­гає в тому, що:

сукупність фактів складає практичну основу теорії або гіпотези; факти можуть підтверджувати теорію або спростовувати її; науковий факт завжди пронизаний теорією, оскільки він не може бути сформульований без системи понять, тлумачить без тео­ретичних уявлень;

емпіричне дослідження в сучасній науці зумовлюється, пря­мує теорією.

Структуру емпіричного рівня дослідження складають факти, ем­піричні узагальнення і закони (залежності).

Поняття " факт" уживається в декількох значеннях:

об'єктивна подія, результат, що відноситься до об'єктивної реальності (факт дійсності) або до сфери свідомості та пізнання (факт свідомості);

знання про яку-небудь подію, явище, достовірність якого доведена (істина);

пропозиція, що фіксує знання, отримане в ході спостере­жень і експериментів.

Емпіричне узагальнення - це система певних наукових фактів.

Емпіричні закони відображають регулярність в явищах, стійкість у відносинах між спостережуваними явищами. На відміну від теоре­тичних законів, які розкривають істотні зв'язки дійсності, емпіричні закони відображають більш поверхневий рівень залежностей.