Вивчення літератури

Вивчення літератури починається з підбору та складання списку (картотеки) нормативних правових, актів, підручників, навчальних посібників, монографій, журнальних і газетних статей, опублікованої економічної практики. Необхідно проглянути в бібліотеках система­тичні, алфавітні та наочні каталоги, каталоги авторефератів дисерта­цій, журнальних і газетних статей.

У алфавітному каталозі назви книг (картки) розташовані в алфа­вітному порядку, який визначається по першому слову бібліографіч­ного опису видання (прізвищу автора або назві видання, автор якого не вказаний).

У систематичному каталозі картки розташовані по окремих галу­зях знань у порядку, визначуваному бібліографічною класифікацією. Різновидом такого каталогу є каталог нових надходжень, у якому мі­стяться назви книг, що надійшли в бібліотеку останніми місяцями.

У наочному каталозі назви книг розміщені по визначеним предметам (темам) дослідження, відображеним в рубриках. Самі рубрики і назви книг у цьому каталозі — одна за одною в алфавітному порядку.

Для підбору літератури корисно скористатися бібліографічними і реферативними виданнями. Необхідно проглянути юридичні журна­ли, зокрема останні номери за той або інший рік, в яких дані покаж­чики матеріалів, опублікованих у журналі за рік. Можна переглянути посторінкові посилання на використану літературу в монографіях, навчальних посібниках і журнальних статтях.

Також існують збірки наукових праць вузів і науково-дослідних установ, тези і матеріали науково-практичних конференцій. Цінну інформацію, особливо при вивченні спірних питань теми, можна отримати з рецензій на наукові роботи.

Також, деякі підручники, навчальні посібники, учбові програми, плани семінарів і практичних занять з дисципліни, містять списки нормативних актів, основної та додаткової літератури.

Вивчення спеціальної літератури (монографій, підручників, на­вчальних посібників, збірок наукових праць і ін.) рекомендується проводити в певній послідовності. Спочатку слід ознайомитися з кни­гою у загальних рисах. Необхідність цього етапу визначається тим, що зовсім не обов'язково витрачати час на прочитання кожної книги, можливо, вам знадобиться лише окрема її частина або навіть просто конкретна інформація. У цих цілях може виявитися достатнім прочи­тати довідковий апарат видання, який включає: вихідні відомості (за­головок, автор, організація, що видала, рік видання, анотація, випускні дані і т. д.); зміст, бібліографічні посилання і списки; передмову, вступ­ну статтю, післямову або висновок. Таке ознайомлення з книгою до­поможе встановити, чи доцільне подальше її вивчення.

Існує два способи читання книги: збіглий перегляд її змісту і ре­тельне опрацьовування тексту.

Шляхом біглого перегляду можна ознайомитися з книгою у за­гальних рисах. У результаті такого " пошукового" читання може опинитися, що в ній міститься потрібна інформація І необхідно скрупульозно її вивчити.

Ретельне опрацьовування тексту полягає не тільки в повному йо­го прочитанні, але і в засвоєнні, осмисленні, детальному аналізі про­читаного.

При читанні юридичної літератури важливо уточнити всі ті по­няття і терміни, які можуть бути неправильно або неоднозначно тлу­мачитися.

Для цього необхідно звернутися до словників, довідників і нор­мативних правових актів, у яких може бути дане їх тлумачення. Ра­зом з тим в тексті слід виділити основні положення і висновки автора, докази, що їх обґрунтовують.

Якщо вивчається потрібна, цікава публікація, і потрібне ретельне опрацьовування тексту, то за відсутності можливості його скопіюва­ти складається конспект. Він є стислим викладом істотних положень і висновків автора без зайвих подробиць.

Стисло і точно записуються визначення, нові відомості, точки зору автора публікації по спірних питаннях, приведені ним аргумен­ти, цифрові дані, а також все те, що може бути використане для нау­кової роботи. При цьому рекомендується в конспекті указувати но­мери сторінок видання, на яких міститься необхідна вам інформація, щоб згодом при написанні курсової та дипломної роботи, доповіді або статті можна було зробити посилання на використане джерело.

Щоб на конспектування витратити менше часу, удаються до різ­ного роду скорочень: стандартних (гос, ж. д., обл. і т. д.), абревіатур (наприклад, УК, УПК, ГПК і ін.), знаків-символів (наприклад, до математичних: =, >, <, + і ін.), указують початкову букву слова (енциклопедичний метод) або вводять свої знаки.

Виписки з книг повинні бути точними. Якщо потрібно без спо­творень передати думку автора, то удаються до дослівних виписок цитат. У разі використання цих виписок необхідно точно записати джерело запозичення, тобто дати його бібліографічний опис і вказати номери сторінок, з яких вони зроблені.

Якщо немає необхідності в ретельному опрацьовуванні публіка­ції, то можна скласти її план'або реферат. Планом книги є її зміст. При реферуванні в малому за об'ємом тексті стисло висловлюються основні положення і висновки, що містяться в публікації.

Одним із способів збору інформації є вирізки з газет і журналів. На кожній вирізці необхідно вказати джерело (назву газети або журналу, рік, номер, дату випуску), щоб згодом можна було зробити посилання на використану публікацію. Для систематизації вирізок можна скласти картотеку, список або просто розкласти їх за тематичними теками.