Тема 2. Кон'юнктурна політика

1. Теоретичні основи, основні показники та фактори кон'юнктури.
2. Кон'юнктурна політика та інструменти її здійснення.
3. Регулювання економіки на макроекономічному рівні.

с\р: Інфляція та її види.

Сутність стагфляцій них процесів.

Політика, екологічної, енергетичної та технологічної безпеки.

1. Економічний розвиток не відбувається рівномірно. Він, скоріше, характеризується доволі регулярним підвищенням або зниженням ділової активності. Вирізняють такі види коливань, що відбуваються в економіці:

— сезонні (короткострокові). Причинами цих коливань є зміна пори року (наприклад, зимове безробіття на будівництві), національні звичаї та традиції (збільшення роздрібного товарообороту під час різдвяних свят). Ці коливання можуть тривати кілька тижнів або місяців, охоплюють лише окремі народногосподарські галузі і суттєво не впливають на національну економіку в цілому;

— середньострокові коливання (економічні цикли). Для них характерним є те, що фази з високими, низькими і навіть від'ємними темпами зростання йдуть одна за другою. В економічній літературі такі фази мають різну назву. Наприклад, пік (або бум), рецесія (або спад), депресія (дно) і експансія. Ці піднесення і спади в економічній активності мають хвильоподібний характер і набули назви кон'юнктурних коливань;

— довгострокові коливання (тенденція зростання). В довгостроковій перспективі з темпів зростання ВНП за кожний окремий рік складається загальна тенденція зростання. До довгострокових коливань відносять також «великі цикли кон'юнктури», що їх відкрив російський економіст М.Д.Кондратьєв. Останні тривають 40-60 років і пов'язані з нерівномірним поступом НТП.

Під економічною кон'юнктурою (від лат. conjungere — зв'язувати, з'єднувати) розуміють сукупність ознак, що характеризують стан економіки країни в певний період, а також їх напрям і ступінь зміни порівняно з попереднім періодом.

Відповідно до вищесказаного зрозуміло, що в кожний конкретний період часу кон'юнктура є певним результатом взаємодії довгострокових тенденцій, циклічних та сезонних коливань, а також впливу нерегульованих факторів (стихійні лиха, погода і т.ін.). Основною формою, в якій проявляється кон'юнктура, є співвідношення попиту, пропозиції і динаміки цін.

Залежно від рівня досліджень (економіка країни в цілому або окремий товарний ринок) розрізняють загальногосподарську кон'юнктуру та кон'юнктуру товарного ринку. Тому й показники кон'юнктури можна поділити на макро- та мікропоказники.

До макропоказників належать ті, що характеризують загальногосподарську кон'юнктуру: 1) ВНП і ВВП; 2) показники промислового, сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту і т: ін. (індекси виробництва, дані про випуск продукції в абсолютних одиницях; дані про працю — продуктивність праці, зайнятість, розміри безробіття, тривалість робочого тижня, ставки і фонди заробітної плати; портфель замовлень; капітальні вкладення; рівень цін на продукцію і т.д.); 3) показники товарного обороту — внутрішнього (споживчі витрати; оборот гуртової та роздрібної торгівлі; обсяг послуг, ціни) та зовнішнього (фізичний та вартісний обсяги зовнішньоторгового обороту, обсяги експорту та імпорту, індекси цих показників, сальдо торгового балансу, товарна структура експорту та імпорту, питома вага країни у світовому експорті та імпорті, зовнішньоторгові ціни тощо; 4) показники грошового обігу та обігу капіталів (грошова маса в обігу, курси валют, банківські депозити, банкрутства, позичковий процент, біржові індекси і т.ін.); 5) показники споживання (номінальні і реальні доходи населення, структура споживчих витрат населення і т.ін.).

До мікропоказників. належать такі, що характеризують кон'юнктуру окремих товарних ринків: показники виробництва певної продукції; будівництва нових потужностей; відвантаження продукції, її реалізації та споживання; показники обороту капіталів на певному товарному ринку та динаміки цін.

Економічна кон'юнктура в кожний момент або період часу є наслідком яких-небудь явищ й водночас причиною виникнення нових. Зміни економічної кон'юнктури відбуваються під впливом різних чинників або факторів кон'юнктури. За сферою походження (формування) їх можна поділити на економічні (фактори попиту, пропозиції і ціни; форми і методи державного регулювання економіки); природні (погодні умови; стихійні лиха; сезонність виробництва і споживання окремих товарів,); соціально-політичні (політичні і соціальні конфлікти, окремі заходи уряду, час відпусток, свята, мода); науково-технічні (радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва).

2. Кон'юнктурна політика держави — це сукупність заходів держави щодо забезпечення динамічного і водночас рівноважного стану національної економіки в умовах повної зайнятості, стабільних цін та зовнішньоекономічної рівноваги. В більш конкретному плані мова іде про дії, спрямовані на скорочення фази рецесії і пом'якшення гостроти коливань економічних показників (тобто, фактично, про антициклічне регулювання).

Причини, що спонукають державу розробляти і здійснювати кон'юнктурну політику, пов'язані з тими негативними явищами, які виникають внаслідок різких коливань ділової активності: зростанням безробіття, збільшенням ризикованості інвестицій, особливо довгострокових —. в науково-технічні розробки, професійну підготовку персоналу, розширенням виробництва і т.ін.

На загальнодержавному рівні кон'юнктурна політика спрямована на досягнення економічних цілей держави: економічне зростання, повну зайнятість, економічну ефективність, стабільний рівень цін, справедливий розподіл доходів, зовнішньоекономічну рівновагу.

До основних функцій держави у сфері кон'юнктурної політики нале жать: контроль за співвідношенням попиту і пропозиції; аналіз показників стану і зміни господарської кон'юнктури і факторів, які впливають на них; прогнозування стану кон'юнктури ринку; вироблення і реалізація механізмів стимулювання або обмеження споживчого та інвестиційного попиту.

Основними методами здійснення кон'юнктурної політики є фінансові і грошово-кредитні. До фінансових методів відносять державні витрати, субсидії та дотації, податкові ставки та податкові пільги і т.п. Використовуючи ці засоби, держава намагається прискорити вихід економіки країни з депресії. З цією метою вона збільшує державні витрати, вводить додаткові податкові. пільги, збільшує субсидії та дотації, використовує метод прискореної амортизації.

При використанні фінансових методів реалізується така їх властивість як механізм мультиплікатора-акселератора. Механізм мультиплікатора проявляється в тому, що здійснені державою інвестиції викликають ланцюгову реакцію зростання попиту у всьо­му народному господарстві. Збільшення ж в результаті цього споживчого попиту викликає прискорене зростання інвестицій (в т.ч. і в галузях, що виробляють обладнання) — тобто їх акселерацію.

До грошово-кредитних методів кон'юнктурного регулювання належать: облікова (дисконтна та ломбардна) ставка, політика мінімальних обов'язкових резервів, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.

Антициклічне (кон'юнктурне) регулювання використовується у всіх країнах з ринковою економікою. Держави набули чималого досвіду, створили механізми управління сукупним попитом. Використання цих механізмів — суттєва причина того, що глибина і тривалість спадів виробництва помітно зменшились, проте з часом, на позитивні результати все більше накладалися негативні ефекти. Оскільки держава в основному застосовувала інфляційні методи регулювання (наприклад, грошову експансію і збільшення державних витрат за межі надходжень в держбюджет), в багатьох розвинених країнах виникли хронічні бюджетні дефіцити, а зростання цін поступово виходило з-під контролю.

Важливою функцією держави у сфері кон'юнктурної політики є дослідження кон'юнктури, оскільки це є основою ефективних дій уряду в галузі кон'юнктурного регулювання.

Дослідження кон'юнктури можна поділити на 2 етапи: 1) аналіз актуальної економічної ситуації (діагноз кон'юнктури) та 2) передбачення стану економіки в майбутньому (прогноз кон'юнктури).

За об'єктом прогнозування виділяють прогноз загальних тенденцій розвитку світового господарства, прогноз загальногосподарської кон'юнктури та кон'юнктури окремих товарних ринків.

За глибиною аналізу виділяють короткострокові прогнози — вони складаються на 6-12 місяців, максимум на 2 роки; середньострокові — до 5 років та довгострокові — до 15-20 років.

Кон'юнктурні дослідження і прогнози складають основу, на якій розробляються програми економічного розвитку країни. Основними формами економічного програмування є: кон'юнктурне, частково-кон'юнктурне, структурне. Розрізняють їх залежно від тривалості економічних прогнозів і розроблених програм.

Кон'юнктурне або короткострокове програмування, як правило, обмежується загальними цілями (це, наприклад, темпи зростання національного доходу, активний або пасивний платіжний баланс і т.д.) і стосується періоду менше 3-х років. Ці програми можуть також включати більш або менш детальні припущення про ймовірні обсяги попиту і пропозиції продукції різних секторів економіки і відповідних виробництв. Характерною особливістю кон'юнктурних програм є те, що засобами їх виконання є переважно важелі податкової або фінансово-кредитної політики. Головне завдання короткострокових програм — усунути перешкоди, що заважають «плавному» функціонуванню економіки та досягти ті чи інші часткові цілі.

Частково-кон'юнктурне програмування є похідним від державної бюджетної політики і служить методом визначення політики стосовно головних секторів економіки та засобом підтримання високого рівня ділової активності. Частково-структурне програмування включає короткострокові цілі і застосовується до періодів середньої тривалості (від 3 до 7 років).

Структурне програмування має за мету досягти певних структурних зрушень, змін як основи довгострокового економічного зростання. Воно виступає загальною основою, стержнем середньострокових програм економічного розвитку. Структурне програмування має справу з такими кількісними і якісними співвідношеннями в економіці, зміни яких можуть бути досягнуті лише за допомогою нових капіталовкладень, пожвавлення інноваційного процесу.

В цілому ж програмування є формою планування економічної політики, спрямованої на такі зміни, що пов'язані із загальним добробутом, рівнем і темпами зростання валового національного продукту, рівнем зайнятості, рівнем цін і є результатом прорахування різноманітних можливих варіантів політики, вибору найбільш доцільної тактики і стратегії.

Економічне програмування носить індикативний, рекомен­даційний характер, його виконання забезпечується переважно економічними засобами впливу держави на суб'єктів господарської діяльності.

3. Кон'юнктурна політика, прогнозування і програмування мають як мікроекономічний, так і макроекономічний аспекти. Однак пріоритетне місце займає макроекономічний рівень.

Макроекономічна політика покликана швидко і адекватно реагувати на зміну умов відтворення народного господарства в цілому і створювати необхідні сприятливі умови для забезпечення тривалого економічного зростання, підвищення норми нагромадження, зайнятості населення, здійснення технологічних і структурних зрушень в економіці, зростання її ефективності і конкурентоспроможності.

Вона також спрямована на забезпечення пропорційності між основними блоками економіки, а саме: між виробництвом засобів виробництва і товарів народного споживання; між промисловим і сільськогосподарським виробництвом; між виробництвом і транспортом; між сумою цін споживчих товарів, послуг і сумою доходів населення; між грошовою масою і потребами фаз кругообороту і обороту факторів виробництва та ін.

Зокрема, грошова маса може бути «вражена» інфляцією, яка знецінює грошову одиницю, веде до підвищення цін, погіршення економіки в цілому. Щоб цього не допустити, необхідно проводити антиінфляційну політику.

За своєю суттю антиінфляційна політика — це комплекс заходів у сфері економіки, фінансів, грошового обігу і кредиту, заробітної плати, зайнятості, міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин з метою обмеження інфляції.

Залежно від обраного підходу антиінфляційна політика може бути політикою регулювання інфляції, її контролювання — кейнсіанський підхід, відверто антиінфляційною політикою — монетаристський підхід, або поєднувати їх відповідно до конкретної ситуації.

Визнаючи позитивний вплив «повзучої» інфляції на народногосподарські процеси, прибічники кейнсіанства основну мету регулювання інфляції вбачають у тому, щоб стримувати інфляцію в «розумних» межах і не допускати її розгону до загрозливих розмірів. При здійсненні цієї політики важлива роль відводиться процесу відслідковування «критичних точок», за якими «повзуча» інфляція переростає е «галопуючу». Одночасно здійснюється регулювання державою платоспроможного попиту, його розширення і звуження. Для цього використовуються різні економічні важелі, в тому числі і збільшення державних витрат за рахунок.бюджетного дефіциту, лібералізація доходів, цін, кредитної експансії, а також збільшення грошової маси і навпаки.

В таких випадках виходом із ситуації є застосування відверто антиінфляційної політики, яка коливається від дефляційних заходів до політики доходів або поєднує їх.

Дефляційна політика полягає в обмеженні платоспроможного попиту через фінансовий та кредитно-грошовий механізми. Це обмеження витрат державного бюджету, вилучення частини зайвих грошей з обігу, лімітування випуску грошей, кредитна рестрикція і т.д.

Все більшого поширення набувають заходи антиінфляційної політики, пов'язані із жорсткою антимонопольною політикою, стимулюванням ринкової конкуренції, підприємницької активності, введенням гнучкої податкової системи.