Структура характеру, симптомокомплекси його властивостей.

Структура характеру – не просто сукупність його властивостей, а їх цілісна організація. Так, за однією рисою характеру можемо передбачити пов’язані з нею інші риси (скромність – чесність, ввічливість, доброзичливість). Ці, пов’язані між собою властивості, утворюють певні симптомокомплекси, або фактори. Кожен симптомокомплекс обумовлений певним ставленням особистості до окремої сторони дійсності. Виділяють чотири групи ставленнь до дійсності: 1) до спільності та окремих людей (доброзичливість, вимогливість, ввічливість, чесність); 2) до праці (відповідальність, працелюбність, старанність); 3) до речей (бережливість, акуратність); 4) до самого себе (самолюбство, зухвалість, честолюбство, гордість).
Кожна з цих груп ставлень визначає окремий симптомокомп-лекс. Наприклад: ставлення до оточуючих може бути: Зневажливим: Довірливим (Воно породжує різні риси характеру).
Байдужість, зухвалість, впе-ртість, замкненість, запере-чення загальних правил по-ведінки. Відвертість, поступливість, слідування правилам поведі-нки.
Ставлення людини до різних сторін дійсності не відокремлені (ставлення до праці залежить і від відношення до людей – відповідальність; ставлення до людини залежить і від ставлення до себе). Більшість рис характера залежить не від одного ставлення, а від їх системи. Можна говорити лише про переважну залежність риси від певного ставлення людини. В свою чергу симптомокомплекси також не ізольовані. Це приводить до висновку, що характер є цілісним утворенням.

В системі відношень особистості виділяють стрижневі та похідні від них. Так, у вчителя є стрижневим ставлення до людей, як вищої цінності, гуманістична орієнтація у відношеннях між людьми. Така особливість характера, як цілісність, робить неможливим виховання деяких рис характера, а не його системи. Необхідно формувати ставлення до різних сфер дійсності (не можна бути ввічливим без позитивного ставлення до інших). Характеру, як цілому властиві ознаки: 1) глибина: більш глибокі риси, пов’язані із стрижневими ставленнями особистості і широкою системою інших рис характеру. Через відмінність в глибині рис характеру його не можна описати переліком симптомокомплексів, а необхідно виділити глибокі і поверхневі; 2) активність або сила характеру: визначається тим, наскільки людина здатна перетворити дійсність, переборюючи труднощі; 3) стійкість: поєднана з мінливістю. З одного боку, поведінка людини незмінна в різних обставинах (людина контролює ситуацію, добивається в ній своєї мети). У тварин поведінка ситуативна, вони не можуть діяти проти обставин, на противагу людині (тварина припиняє пошук їжі, коли вона не голодна). З іншого боку, на шляху до мети, людина повинна врахувати зовнішні умови, пристосовуючись до них (властивість пластичності характеру). Це є необхідною умовою виховання та розвитку характера. Ці ознаки теж взаємопов’язані, більш глибокі разом з тим більш активні і стійкі. Перелічені ознаки залежать також від змісту відношень особистості (якщо для людини головне відношення до природи, то відповідна риса характеру і є найбільш глибокими, стійкими та сильними), а також від темпераменту (флегматик має найбільш стійку характеристику). Тому ці ознаки не враховують змістовних характеристик і не розкривають позитивної або негативної спрямованості характеру.