Структура здібностей. Роль задатків у розвитку здібностей.

Питання структури здібностей, як і неоднозначного тлумачення самого терміна та різноманітних підходів до розуміння його сутності, також не має однозначного пояснення в психологічній літературі. Розглянемо деякі підходи до вивчення проблеми структури здібностей.Як зазначалося вище, під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які мають відношення до успішного виконання діяльності (трудової, навчальної, спортивної тощо). Виходячи з цього, здібності необхідно розглядати, з одного боку, як основні властивості особистості. Тому думка про те, що одна окремо взята властивість може забезпечити високу продуктивність діяльності, виступати еквівалентом усіх здібностей, позбавлена наукової вірогідності. Адже успішність виконання будь-якої діяльності завжди залежить від низки здібностей. Так, однієї спостережливості, якою б вона не була досконалою, недостатньо для того, щоб стати гарним письменником. Для цього першочергове значення мають, крім спостережливості, такі властивості, як образна пам'ять, наявність певних якостей розуму (глибина, самостійність, критичність та ін.), здібності, пов'язані з писемною мовою, здатність зосереджувати увагу та низка інших здібностей.З іншого боку, структура будь-якої здібності включає в себе універсальні або загальні якості, які відповідають вимогам різних видів діяльності й спеціальні якості, що забезпечують успіх тільки одного виду діяльності. Так, вивчаючи математичні здібності, В.А. Крутецький встановив, що для успішного виконання математичної діяльності необхідно:

1) активне, позитивне відношення до предмета, схильність займатися ним, що на високому рівні розвитку переходить у пристрасне захоплення;

2) низка рис характеру, насамперед працьовитість, організованість, самостійність, цілеспрямованість, наполегливість, а також стійкі інтелектуальні почуття;

3) наявність під час діяльності сприятливого для її виконання психічного стану;

4) певний фонд знань, умінь та навичок у відповідній галузі;

5) відповідні вимогам даної діяльності індивідуально-психологічні особливості сенсорної та розумової сфер.

Отже, структура кожної конкретної здібності, як і готовність особистості до даної діяльності, відрізняється значною складністю, включає в себе комплекс якостей, серед яких є провідні та другорядні, спільні та загальні.

Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Як природні успадковані особливості людини вони мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого — лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з'ясована. Проте вже теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необґрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірки практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. Так, за середньої маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменника Івана Тургенева (1818—1883) мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788— 1824) — 1800, французького письменника АнатоляФранса (1844—1924) — всього 1017 грамів. А найважчий мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов'язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в одних індивідів у зоровій, других — у слуховій, третіх — у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.Проблему успадкування здібностей намагався вирішити Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі «Спадковість таланту» він опублікував результати своїх багаторічних досліджень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикантів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої аргументації про успадкування здібностей суддями, державними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим було встановлено, що в сім'ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685—1750) протягом 250 років (1550—1800) було 57 музикантів, із яких 20 — видатних, в роду австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756—1791) — 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку музичних здібностей.

Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різними, однак здібності — це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності. їх прояв безпосередньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.