Суть і класифікація міжгалузевих комплексів.

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування.

Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.
Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін.

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва.

У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об’єднуватися у великі функціональні комплекси – важливі ланки функціональної структури виробництва – міжгалузеві виробничі комплекси. МВК – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси). Отже, міжгалузеві виробничі комплекси – це система взаємопов’язаних галузей, об’єднаних певною спільною функцією, узгоджений розвиток підприємств якої забезпечує найбільший ефект. Найчастіше в народному господарстві виділяють такі МВК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, вузлах, центрах, завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Досягнення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відпо­відно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Основними чинниками утворення комплексів і їх територіальної організації є певні види ресурсів (вугілля, нафта, газ, залізна руда, ліс, енергетика, трудові ресурси тощо). Стимулятором розвитку багатьох міжгалузевих комплексів є локальні природні ресурси.

Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінераль­но-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогоспо­дарського виробництва та різних промислів.

На базі використання мінерально-сировинних, сільськогоспо­дарських, лісних, рибопромислових та інших ресурсів формуються основні типи міжгалузевих регіональних комплексів: мінераль­но-промислової, агропромислової, лісопромислової, морепромислової орієнтації. Вони відрізняються природними та економічними умовами формування, положенням відносно джерел си­ровини, паливно-енергетичних ресурсів та місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та ін.

Виділення в адміністративній області міжгалузевих регіональ­них комплексів потрібне для посилення цільової спрямованості програм-прогнозів, узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання (досягнення заданого кінцево­го господарського результату чи виробництво будь-якої про­дукції для місцевих потреб).

Визначились два основних підходи до виділення міжгалузевих комплексів: цільовий і технологічний.

При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) господарського комплексу або окремих виробництв, які по­єднані однією програмою і єдиною метою розвитку. В міжгалузевий комплекс у цьому разі включаються галузі, пов'язані між собою реалізацією будь-якої господарської цілі, а також структурні під­розділи виробничої та невиробничої сфер, які потрібні для досяг­нення поставленої мети. Недолік такого підходу виявляється в непостійності та нестійкості галузевого складу через вузьку спеці­алізацію комплексів та різночасову реалізацію господарських цілей.

Технологічний підхід передбачає групування галузей, які пов'язані між собою послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу та однаковим призначенням продукції. За такого підходу комплекс включає в себе весь виробничо-технологічний цикл (від видобутку природних ре­сурсів до отримання кінцевого продукту).

За вироблюваною продукцією та функціями підприємства і організації, що входять до міжгалузевих регіональних комп­лексів, поділяються на три групи:

1) безпосередньо зайняті випуском проміжної і кінцевої продукції регіону і є галузями спеціалізації комплексу,

2) виробляють для галузей першої групи сировину, напівфабрикати, устаткування і є комплексоутворюваль­ними галузями цього комплексу;

3) забезпечують нормальну діяльність перших двох груп галузей.

Знання структури і типів міжгалузевих комплексів дає змогу скласти модель районного виробничого комплексу. За допомо­гою моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування та кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв'язків з огляду на зони сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, зумовлені локаль­ними ресурсами, врахувати суміжні капіталовкладення, визна­чити економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв.

Використання міжгалузевих комплексів регіону як об'єктів територіального управління сприяє більш ефективному поєднанню загальногосподарських та регіональних інтересів у розвитку суспільного виробництва, більш глибокому науковому обґрунтуванню прогнозів і розробці на цій основі довгострокової концепції розвитку суспільного господарства регіону.

Визначальним е формулювання головної мети, яке має відображати відтворюваний взаємозв'язок кінцевих, вихідних функціонування виробничих підрозділів міжгалузевого комплексу і несуть відповідальність за кінцеві результати діяльності комплексу.

На основі цільових установок розробляють виробничі програ­ми міжгалузевих регіональних комплексів. У програмах зазнача­ють завдання, строки їх виконання та виконавців. Таким чином, цільові установки та виробничі програми розвитку міжгалу­зевих регіональних комплексів набирають форми документа, що використовується з метою регулювання соціально-економіч­ного розвитку регіону.

У структурі цілей міжгалузевого комплексу розрізняють такі їх види.

Науково-технічні цілі. Виражають конкретну спрямованість науково-технічного прогресу в цій групі галузей, функціональну специфіку, відтворювальне значення міжгалу­зевих комплексів регіону та засоби прискорення його соціально-економічного розвитку. Першочерговими є цілі, пов'язані із створенням нових машин і устаткування, впровадженням інновацій та автоматизованих виробничих процесів, проведенням заходів щодо підвищення якості, надійності та довговічності виробів.

Виробничо-економічні цілі. Передбачають підвищення рівня спеціалізації та організації виробництва у головних галузях комплексу, випуск кінцевої продукції високої якості, яка відповідає світовим параметрам, прискорення реконструкції та поновлення виробничих фондів.

Соціальні цілі спрямовані на виявлення резервів соціально-економічного розвитку трудових колективів у межах міжгалузевих регіональних комплексів та регіону в цілому. По­становка соціальних цілей потребує всебічного врахування потреб людини, пов'язаних з умовами праці, професійною підготовкою, забезпеченістю житлом, медичним устаткуванням, розвитком підсобного господарства та ін. Реалізація соціальних цілей у повному обсязі можлива на загальногосподарському та регіональ­них рівнях, а на рівні міжгалузевого комплексу регіону та його первинних виробничих підрозділів головна увага приділяється забезпеченню належних соціально-виробничих умов праці, приваб­ливості робочого місця, професійно-кваліфікаційній підготовці кадрів, задоволенню соціально-побутових потреб тощо.

Природно-екологічні цілі. Це розв'язання соціально-економічних проблем природокористування та відтво­рення природних ресурсів. У досягненні цієї мети основною є реалізація ресурсозберігаючої стратегії інтенсивного розвитку в умовах раціонального суспільного відтворення (здійснення заходів щодо раціонального використання ресурсів, їх охорони та відтворення, очищення повітряного і водного басейнів, запобі­гання порушенням ґрунтового і рослинного покривів, раціональ­ного використання земель тощо).

Організаційно-управлінські цілі. Включають систему заходів для розробки високоефективної організаційно-економічної структури міжгалузевих регіональних комплексів та перебудови існуючих організаційних форм і методів управління розвитком регіональних підсистем. Це пов'язано з формуванням конкретних господарських органів, які забезпечують ефективне функціонування виробничих підрозділів міжгалузевого комплексу і несуть відповідальність за кінцеві результати діяльності комплексу.