Виробнича інфраструктура регіону

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпе­чують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Ефективний розвиток міжгалузевого комплексу регіону можли­вий тоді, коли високому рівню концентрації і спеціалізації основного виробництва відповідає такий самий рівень концентрації і спеціа­лізації підрозділів, які забезпечують загальні умови господар­ської діяльності. Однак, як свідчить досвід, собівартість експлуата­ції об'єктів виробничої інфраструктури при відомчому її управ­лінні в 1, 5-2 рази вища, ніж при територіально-міжгалузевому.

Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інфраструктура. Вона є невід'ємною частиною господарського комплексу територій усіх таксономічних рангів і включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло- і газопостачання, а також підприємства і організації, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні, ізоляційні, ремонтні, збутові.

Відомче регулювання енергетичної інфраструктури не пов­ною мірою враховує функціональне призначення інфраструктурної діяльності. Кожне відомство має свої інтереси і часто не узгоджує їх з інтересами інших відомств, що управляють суміжними підрозділами. Тому висока ефективність будь-якого з підрозділів енергоінфраструктури не завжди означає, що потреби спожи­вачів у продукції і послугах належно задовольняються.

Підвищити ефективність енергетичної інфраструктури можна передусім при регіональному підході до її регулювання та ор­ганізації управління. Найбільш ефективним способом реалізації цього підходу є розробка цільової комплексної програми розвит­ку енергоінфраструктури в країні.

Регулювання комплексного розвитку транспортної системи регіону дає змогу краще використати наявні ресурси, повніше задовольняти потреби господарського комплексу в перевезен­нях. До транспортної системи належать: транспортні засоби; шля­хи і споруди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічного забезпечення функціональної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.

Питання функціонування транспортних систем окремих регіонів України, погодження галузевого і територіального управління транспортом, госпрозрахункових взаємовідносин транспортних підприємств з територіальними органами поки що досліджені недостатньо. Дедалі гострішими стають транспортні проблеми на регіональному рівні, розв'язання яких вимагає посилення територі­ального підходу до управління транспортною системою. Зокрема, необхідно формувати організаційні структури, які відповідають принципу оптимального поєднання галузевого і територіального управління; впроваджувати госпрозрахункові відносини між транспортними підприємствами і територіальними органами управління.

Прогнозування регіонального розвитку транспорту має врахо­вувати пропозиції всіх транспортних підприємств на території цього регіону, а також місцевих органів, що дасть змогу ув'яза­ти показники галузевих і регіональних прогнозів.

Прогнози діяльності підприємств і об'єднань по всіх видах транспорту повинні ґрунтуватись на транспортних балансах регіонів і галузей за видами і напрямами перевезень вантажів. Це дає змогу оптимізувати транспортні зв'язки, створити сітьову модель потреб господарства в перевезеннях. Розробка терито­ріальних балансів створює умови для прогнозування вантажних перевезень всіма видами транспорту за єдиною методологією.

Основними показниками роботи транспортної системи регіону є вантажо- і пасажирообіг, кількість відправлень вантажів і пасажирів. На основі цих даних вивчають інші показники робо­ти транспорту на перспективу (потреба в рухомому складі, розвит­ку транспортної мережі, паливі, матеріалах та електроенергії).

Відносну за­безпеченість території і населення шляхами можна визначити за коефіцієнтом Енгеля:

К= L /Ö PS

де L – приведена довжина транспортних шляхів; Р – чи­сельність населення; S – господарськи освоєна територія.

У науковій літературі запропоновано замість традиційної одиниці роботи транспорту – тонно-кілометра застосовувати нову одиницю – тран, яка враховує три одиниці: тонни, кілометри і квадрат швидкості доставки. При оцінці роботи транс­порту у транах стає невигідним штучне «накручування» кіло­метрів, а отже, є змога виробити більш точну і об'єктивну систему оплати транспортних послуг.

Розвиток виробничих зв'язків у регіоні визначається темпами зростання продуктивних сил та характером їх розміщення, рівнем спеціалізації і кооперування виробництва. Основними показника­ми виробничих зв'язків є: обсяги валової продукції наданих пос­луг у натуральному вираженні; обсяги капітальних вкладень і введених у дію основних фондів; показники розвитку матеріаль­но-технічної бази зв'язку (кількість відділень зв'язку, довжина ліній зв'язку, потужність міських і сільських АТС, кількість установ­лених телефонних апаратів та ін.). Обсяг послуг зв'язку на перс­пективу визначають з урахуванням динаміки чисельності населення та зміни норм послуг зв'язку цього виду на душу населення.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням регіональної інфра­структури, слід розв'язувати, виходячи з міжвідомчих інте­ресів. Успіх їх розв'язання залежить і від координуючої ролі місцевих органів управління.