Донецько-Придніпровський економічний район

Складається з Донецької, Луганської, Дніпропетровської й Запоріжської областей. Територія району – 112, 3 тис. км² (18, 6% території країни), населення – 13, 6 млн чол. (26, 9%). За кількістю населення він посідає перше місце серед макрорайонів України.

Донецько-Придніпровський район – індустріальне серце України. Його частка у виробництві промислової продукції країни становить майже 53%. На нього припадає майже 90% видобутку кам’яного вугілля, переважна частина видобутку залізної й 100% марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, переважна більшість виплавки чавуну й виготовлення прокату. Район дає значну частину металомісткого устаткування, в першу чергу, металургійного й гірничошахтного; тут виробляють автомобілі, локомотиви, верстати. Важка промисловість визначає профіль економіки району.

Легка, харчова промисловості, сільське господарство перебувають у «затінку» важкої індустрії, але й вони дають значний внесок в економіку країни: район посідає перше місце за виробництвом трикотажу (34%), взуття (28%), зерна (22%), соняшнику (44%), овочів (25%). Отже, район представлений всіма основними галузями виробництва досить вагомо. Донецько-Придніпровський район – лідер і за узагальнюючими показниками: за валовим продуктом (41%) і за основними фондами (понад 31%). У районі є потужний потенціал висококваліфікованих кадрів робітників, інженерів, науковців. Він має густу транспортну мережу. Попри різноманітний характер передумов і факторів формування багатогалузевої структури району, все ж таки слід підкреслити, що визначна роль у формуванні цієї структури належить природно-ресурсному потенціалу.

Природні передумови. Інтегральний природно-ресурсний потенціал району дуже великий: 36% загальноукраїнського показника. В його основі –вугілля, залізна й марганцева руди, кухонна сіль, ртуть, вогнетривкі глини й флюсові вапняки, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні ресурси – родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд з цим району бракує зволоження, водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва.

Не тільки загальноукраїнське, а й світове значення мають поклади вугілля, залізної й марганцевої руд. Основні запаси українського кам’яного вугілля зосереджені в Донбасі – в Донецькій, Луганській, а також Дніпропетровській (Західний Донбас) областях. Вугілля високої якості, але його собівартість також висока, бо видобувається воно вже давно, верхні шари вже великою мірою вичерпані, шахти досить заглиблені. До того ж обладнання дуже застаріло. Залізні руди характеризуються великими запасами й високою якістю: зміст заліза в криворізькій руді сягає 65%.

Якісною рудою вирізняється й Білозірське родовище. Поклади марганцевих руд зосереджені в Нікопольському та Токмацькому родовищах. Залізна й марганцева руди – неабиякий за вартістю експортний товар України.

Кухонна сіль (Слов’янськ, Артемівськ) також вирізняється як великими покладами, так і високою якістю.

Наявність високих запасів коксівного вугілля, залізної й марганцевої руд, вогнетривких глин, – до того ж зосереджених на компактній території, – сприяла розвитку потужної чорної металургії. Донецько-Придніпровський металургійний район один з найбільших у світі; він виробляє металу значно більше, ніж українська економіка має в ньому потреби. Вугілля, а також кухонна сіль є сировиною для хімічної промисловості.

Гідроресурси району обмежені. На Дніпрі збудовані Дніпрогес, Каховська й Дніпродзержинська ГЕС.

Чорноземи й переважно рівнинна поверхня території сприяють розвиткові сільського господарства, особливо зернового виробництва, й на його основі – багатогалузевої харчової промисловості.

Надмірна територіальна концентрація виробництва, переважання матеріаломістких й енергомістких виробництв створили в реґіоні дуже напружену екологічну ситуацію.

Демографічні передумови. Щільність населення становить тут 121 чол./км², що значно вище середнього показника в Україні. Переважна більшість населення живе у містах, ступінь урбанізації тут найвищий; питома вага міського населення сягає 90%.

У районі сформувалися агломерації – Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, що характеризуються дуже високою територіальною концентрацією населення.

Район має великий контингент трудових ресурсів; частка населення в працездатному віці становить 56, 3%, що трохи вище пересічного показника в Україні. Переважна більшість трудових ресурсів зайнята в промисловості.

Демографічна ситуація в Донецько-Придніпровському районі несприятлива. Всі області мають від’ємне значення коефіцієнта природного приросту населення.

Економічні передумови. Степове Подніпров’я було заселене українцями ще з часів Київської Русі. Велике історичне значення мало існування на території району Запорізької Січі. Тривалий час реґіон мав суто сільськогосподарську спеціалізацію. З XVIII ст. тут розвивається видобувна промисловість; цей процес різко прискорюється з середини XIX ст., коли почала формуватися потужна металургійна промисловість. Капіталістичні відносини в промисловості розвивалися тут прискореними темпами, що, поряд з іншими факторами, перетворило реґіон на одну з найбільших металургійних баз світу. В XX ст., особливо в роки індустріалізації, здійснюється небачена за масштабом концентрація металомістких, енергомістких видів виробництва. Цей процес посилюється по другій світовій війні через створення потужностей військово-промислового комплексу, на який працювали металургійна, хімічна промисловість, машинобудування, енергетика.

Природні та історико-економічні передумови сприяли створенню в районі територіально-виробничого комплексу класичного типу: тут діють послідовні й паралельні зв’язки між галузями й об’єктами виробництва; широко запроваджено кооперування й комбінування; чітко виділяються «поверхи» в галузевій структурі комплексу. Нижній поверх складає видобувна промисловість; далі йде металургія, енергетика; ще вище – машинобудування, хімічна промисловість (зокрема коксохімія). Район вкрито густою мережею залізниць та автомобільних шляхів, його перетинає Дніпро, що сприяє зміцненню виробничих й інших економічних зв’язків між галузевими й просторовими елементами комплексу.

Хоча виробничий потенціал району дуже потужний, він базується переважно на застарілих, зношених фондах. Галузева структура промисловості, з переваженням матеріаломістких виробництв, характеризується певною консервативністю, відсталістю порівняно з розвиненими країнами Європи (Німеччина, Велика Британія), для котрих фаза металомісткого машинобудування вже позаду.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. Економічне обличчя району сформувала важка індустрія, насамперед, гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, основна хімія, металомістке машинобудування. Разом з цим, значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу. Складне, точне машинобудування призначалося передусім для обслуговування військово-промислового комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень, структуру й розміщення промисловості, транспорту й інших галузей. Завдяки покладам вугілля й гідроенергетичним ресурсам саме у цьому районі вперше в Україні почали зосереджуватися енергомісткі види виробництва – кольорова металургія, органічний синтез та деякі інші. Донецький басейн містить майже всі види кам’яного вугілля – від антрацитів до коксівних. Основні поклади зосереджені в північній частині Донецької й південній частині Луганської областей, а також на сході Дніпропетровської.

Балансові запаси кам’яного вугілля Донбасу становлять 49 млрд т. Вугілля залягає порівняно глибоко, тому його видобувають підземним способом, що підвищує його собівартість. За запасами й видобутком коксівного вугілля Донбас має світове значення.

Основу електроенергетики становлять потужні теплові станції – Вуглегірська, Слов’янська, Луганська, Курахівська, Старобешівська, Штерівська, Зуївська, Криворізька, Придніпровська тощо. Певне значення мають гідроелектростанції Дніпровського каскаду, особливо Дніпрогес-1 і Дніпрогес-2.

Металургійний комплексскладається з галузей чорної та кольорової металургії. Чорна металургія є провідною галуззю й утворює основу індустріального комплексу Донецько-Придніпровського району. Сучасна чорна металургія району включає в собі практично все металургійне виробництво – від видобутку й збагачення залізних і марганцевих руд, виробництва коксу, вогнетривів до виплавки чавуну, сталі, виготовлення прокату, труб, феросплавів, металевих виробів. Чорна металургія району є головною ланкою, що зв’язує хімічний, енергетичний, машинобудівний, транспортний комплекси в єдину систему. Серед металургійних районів світу є мало, де на такій невеликій відстані були б розташовані ресурси залізної, марганцевої руд, коксівного вугілля.

Територіально-галузевий комплекс чорної металургії поділяється на три групи підприємств – Донецьку, Придніпровську й Приазовську. З них Донецька орієнтується на вугілля. Тут зосереджені найстаріші заводи, бо за колишньої технології на виробництво тонни чавуну йшло більше коксівного вугілля, ніж залізної руди. До цієї групи входять металургійні центри: Донецьк, Макіївка, Харцизьк, Єнакієве, Краматорськ, Алчевськ, Стаханов.

В Придніпровську групу входять центри Дніпропетровської та Запорізької областей – Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Нікополь, Новомосковськ, що орієнтуються на місцеві залізні й марганцеві руди; неабияке значення має водопостачання є Дніпра. Криворізький металургійний комбінат є одним з найпотужніших у світі.

В Запоріжжі на основі дешевої електроенергії діє завод феросплавів. Придніпровський мезорайон – лідер металургійної промисловості України.

Приазовська група підприємств зосереджена в Маріуполі. Тут металургія базується як на криворізькій, так і на керченській залізній руді, а коксівне вугілля довозиться з Донбасу.

Машинобудівний комплексза вартістю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондів і за чисельністю робітників посідає перше місце в структурі економіки Донецько-Придніпровського району. Тут виробляється найбільше машин і устаткування серед районів України.

Вдале сполучення економічних умов сприяло формуванню складної й багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основні фактори, що визначають його характер, такі: наявність масового виробництва металу; забезпеченість трудовими ресурсами; місткий ринок машин; розвинута науково-технічна база машинобудування.

Асортимент продукції машинобудування району надзвичайно великий. Тут виробляється металургійне, гірничорудне, шахтне, хімічне устаткування, магістральні тепловози, верстати, сільгоспмашини, автомобілі, технологічне обладнання для різних галузей промисловості. В галузевій структурі машинобудування виділяються такі групи: важке машинобудування; транспортне машинобудування й приладобудування.

Важке машинобудування визначається великим споживанням металу й відносно малою працемісткістю. Тому виробництво металургійного, гірничошахтного устаткування, важких верстатів зосереджено у великих металургійних центрах, які водночас є й найбільшими споживачами такої продукції, – в Донецьку (гірничошахтне й гірничорудне устаткування), Луганську (обладнання для вугільної промисловості), Кривому Розі (гірниче устаткування), Дніпропетровську й Краматорську (металургійне обладнання), Горлівці (вугільні комбайни), Маріуполі.

Транспортне машинобудування представлено автомобільним виробництвом (Запоріжжя), локомотивобудуванням (Луганськ).

Випуск тролейбусів налагоджено в Дніпропетровську. В Маріуполі виготовляються залізничні цистерни, у Мелітополі – мотори.

Верстатобудування зосереджено переважно в найбільших містах – Донецьку, Дніпропетровську, але є воно також в інших містах, зокрема в Краматорську.

Хімічний комплекс Донецько-Придніпровського району характеризується багатогалузевістю. Він працює переважно на місцевій сировині (коксохімія, содова промисловість), а також і на довізній (азотні добрива з природного газу, фосфорні добрива). Каркас основної хімії утворюють виробництва мінеральних добрив, сірчанокислотна промисловість, виробництво соди. Основу хімічної промисловості в районі становить коксохімія, що пов’язана з металургією. Азотні добрива виробляються в Горлівці, Сіверськодонецьку. Центром виробництва фосфорних добрив є Костянтинівка й Маріуполь (переробка фосфатшлаків). Содова промисловість працює на великих покладах кухонної солі Слов’янського й Артемівського родовищ. Найбільші центри содової промисловості – Слов’янськ, Лисичанськ.

Хімія органічного синтезу представлена виробництвом пластмас (Донецьк, Горлівка, Сіверськодонецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ). Крім того, тут розміщені підприємства гумових виробів (Лисичанськ), шин (Дніпропетровськ).

Важливе значення має виробництво фарб; найбільшим центром є Рубіжне. Лакофарбовий завод міститься в Дніпропетровську.

Агропромисловий комплексрайону характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що вся територія району практично розташована в одній природній зоні – степовій. Головні галузі спеціалізації сільського господарства – зерно (пшениця, ячмінь, кукурудза), соняшник, м’ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво. Донецько-Придніпровський район – основна зернова й олійницька база України. Вирощуються також коноплі, на півночі Дніпропетровської області – цукровий буряк. Навколо міських агломерацій розвинуто господарство приміського типу: молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, виробництво овочів та плодів. Найбільше цей тип спеціалізації розвинуто в Донбасі, де він утворює досить велике за територією суцільне пасмо.

Харчова промисловість району представлена масложировою, олійною, м’ясною, молочною, борошномельною, соляною промисловостями. В Артемівську діє завод шампанських вин; для їх визрівання використовуються відпрацьовані соляні штольні, які мають незмінну температуру протягом року.

Легка промисловістьврівноважує структуру зайнятості трудових ресурсів у реґіоні. Галузі важкої промисловості, які домінують, використовують чоловічі робочі руки; текстильне ж, швацьке, шкіряно-взуттєве, трикотажне виробництва дають змогу реалізувати жіночу працю, хоч перекіс у структурі зайнятості все ж таки залишається. Підприємства легкої промисловості зосереджені переважно в Донбасі. Текстильне виробництво представлено Донецьким бавовняним комбінатом, Луганською фабрикою тонкого сукна, прядильною фабрикою в Макіївці. Трикотажні фабрики діють в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Шахтарську. Взуттєві підприємства є в Луганську, Донецьку, Макіївці.

Транспортний комплексє важливою галуззю спеціалізації району. За обсягом перевезень вантажів Донецько-Придніпровський район посідає перше місце в Україні. Тут найщільніша мережа шляхів сполучення. Найбільше значення мають залізниці, що перевозять масові вантажі: вугілля, руду, метали, добрива, зерно, насіння соняшнику тощо.

Великою інтенсивністю перевезень відзначається залізниця Донецьк – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, яка діє за маятниковим принципом: на захід йде вугілля, на схід – руда. У вантажообігу на першому місці – вугілля, кокс. У межах Донецької залізниці сформувалися два залізничних вузли, що спеціалізуються на відправленні вугілля – Донецький і Попаснянсько-Довжанський.

Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у внутрішніх перевезеннях малогабаритних вантажів. Автошляхова мережа району відрізняється високою густотою. Найважливіші шляхи: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Харків, Луганськ – Ростов-на-Дону, Харків – Дніпропетровськ, Харків – Запоріжжя – Сімферополь, Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Ростов-на-Дону.

Дніпропетровський водний шлях забезпечує зв’язки між портами сусідніх реґіонів. У межах Донецько-Придніпровського району найважливіші порти: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь. Головні вантажі, що йдуть по Дніпру, – вугілля, залізна руда, мінерально-будівельні матеріали.

Важливе значення має трубопровідний транспорт. Він забезпечує район нафтою, нафтопродуктами, газом, що надходять з інших реґіонів, переважно з-за кордону. Транзитом через Донецько-Придніпровський район проходять газопровід «Союз» й аміакопровід Тольятті – Одеса. Із Ставрополя й Шебелинки в район надходить газ. На цій сировині працює хімічна промисловість Донбасу й Придніпров’я.

Реґіональні промислово-економічні вузли. В Донецько-Придніпровському районі зосереджена найбільша кількість вузлів, що базуються на матеріаломісткому, енергомісткому, екологічно небезпечному виробництві. Це – Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Торезо-Сніжнянський, Слов’янсько-Краматорський, Селідово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський, Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ровенківський, Краснолуцько-Антрацитівський, Криворізький, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікопольський, Запорізький. Основою формування цих вузлів є вугільна й залізорудна промисловість, важке машинобудування. Надзвичайно щільна територіальна концентрація таких промислових вузлів призводить до величезної екологічної напруги.

Проблеми територіально-галузевого вдосконалення економіки району.Надмірне перевантаження в структурі економіки галузей важкої індустрії привело до серйозних соціально-економічних диспропорцій.

Район має застарілу структуру промисловості, яка вже не відповідає вимогам науково-технічного прогресу. Переважає металомістке машинобудування, недостатня частка працемісткого, особливо електронного, верстатобудування, приладобудування.

У вугільній промисловості Донецького басейну застаріли основні фонди, погіршилися гірничо-геологічні умови. Собівартість вугілля зростає, рентабельність знижується; тому нерентабельні шахти доцільно вивести з експлуатації.

Металургійна промисловість, що дає значний внесок в експортний потенціал країни, характеризується технологічною відсталістю.

У виробництві сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавильного – лише 10%. Мало виготовляється спеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного розвитку металургії вичерпано; належить її докорінно модернізувати.

Дефіцит енергоресурсів зумовлює потребу енергозберігаючих технологій. Екологічна проблема має розв’язуватися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва й технологічної перебудови промисловості.