Характеристика загального рівня соціально-економічного розвитку регіону

Розвиток соціальної сфери регіону в науковій практиці пов’я­зують, як правило, з іншими показниками регіонального розвитку. Існує кілька моделей які узагальнюють закономірності розвитку соціальної сфери регіону. Розглянемо основні з них.

І. Модель Г.Мюрдаля, яка відображає залежність між розвитком бізнесу, обсягами доходів фірм і населення, місцевими бюджетами і регіональною інфраструктурою. Чим розвинутіша економіка регіону, тим більші доходи отримують населення і фірми, що через податкову систему приводить до зростання відрахувань у місцеві бюджети. В результаті органи місцевого самоврядування мають ширші можливості для розвитку соціальної інфраструк­тури регіону. Тим самим на наступному етапі забезпечуються привабливіші умови для ведення економічної діяльності і створюються стимули для припливу капіталів у даний регіон.

Аналогічний мультиплікативний процес має місце і щодо доходів населення. Розвинута економіка потребує кваліфікованої робочої сили (такі робітники отримують високі доходи); впорядкована і забезпечена соціальними благами територія приваблює забезпечені верстви населення для проживання, що в свою чергу приводить до подальшого зростання податкових надходжень у місцеві бюджети і т. д.

ІІ. Модель Херрода-Домара виходить з того, що райони, які швидко розвиваються, мають високий рівень доходів, внаслідок чого відбувається приплив робочої сили і капіталу. Зростає обсяг податків до місцевих бюджетів, що зумовлює розвиток соціальної сфери регіону.

ІІІ. Неокласична модель, навпаки, виходить з того, що нові райони, які розвиваються, хоча і мають чистий приплив капіталу, однак рівень доходів у них невисокий і робоча сила має тенденцію до відтоку, що в свою чергу, приводить до низьких надходжень у місцеві бюджети і як результат — до зменшення відрахувань на розвиток соціальної сфери, а, отже, і до її скорочення.

Неокласична модель підходить для районів, котрі стали розвиватися на базі використання місцевої робочої сили в добре забезпечених трудовими ресурсами регіонах з відносно низьким рівнем доходів населення та якістю його життя, що склалися традиційно.

Існують й інші трактування залежностей між економічним розвитком і розвитком соціальної сфери регіону та якості життя населення. Проте діють кілька положень, які не потребують доведення (аксіоми) і характерні при застосуванні будь-якої моделі регіонального розвитку.

1. Рух капіталу відбувається в регіони, які дають найбільший прибуток на вкладений капітал.

2. Розвиток основних галузей спеціалізації сприяє розвитку допоміжних галузей, розширенню сфери послуг і створенню досконалішої інфраструктури для населення і розвитку економічної діяльності.

3. Розвинутіша виробнича інфраструктура створює привабливі умови для розширення економічної діяльності і відкриття нових фірм.

4. Концентрація виробничого і невиробничого капіталу безпосередньо визначає доходи місцевих органів влади. Чим більші доходи бюджету на території, тим більші інвестиції в інфраструк­туру і соціальні програми.

5. Вищий рівень індивідуальних доходів забезпечує вищий рівень соціального розвитку, а саме медичного обслуговування, освіти, забезпечення житлом тощо.

Від теоретичних положень перейдемо до конкретного аналізу розвитку соціальної сфери регіону. Найпростішим способом такої оцінки служить порівняння тих чи інших показників розвитку регіону з середніми по країні. Однак таке зіставлення може дати лише загальні відомості про положення регіону відносно загальноекономічної ситуації в країні. Для поглибленого аналізу визнача­ються індикатори, які характеризують рівень розвитку суспільного споживання, рівень індивідуальних доходів і індивідуального спо­живання. Проведення кореляційного аналізу цих показників дозволить з’ясувати найчутливіші показники, які можуть ефективно використовуватися при регіональному аналізі як самостійні індикатори і критерії класифікації. У додатку 4.1 наведені показники, що піддавалися кореляційному аналізу на етапі відбору критеріїв для класифікації за рівнем якості життя (за О. Г. Дмитрієвою).

В цілому для визначення розвитку соціальної інфраструктури регіону можна використовувати такі показники:

1. Смертність немовлят.

2. Частка учнів шкіл, які займаються у другу зміну.

3. Забезпеченість лікарнями.

4. Забезпечення лікарняними ліжками.

5. Забезпеченість житлом.

6. Інвестиції в соціальну сферу.

7. Забезпечення місцями в дитячих дошкільних закладах.

8. Середня заробітна плата робітників і службовців.

9. Середній заробіток у сільськогосподарській сфері.

10. Роздрібний товарообіг на душу населення.

11. Забезпеченість автомобілями.

Показники 1, 2, 3, 4, 6, 7 характеризують рівень та якість споживання благ із суспільних фондів споживання, тобто рівень суспільного споживання, показники 8, 9, 10, 11 — рівень індивідуального споживання. Показник 5 може розглядатися як індикатор і рівня розвитку соціальної інфраструктури, і рівня індивідуального споживання. Причому з розвитком ринку житла, платних послуг населенню такі показники, як забезпеченість житлом, медичним обслуговуванням, дедалі значнішою мірою характеризуватимуть індивідуальне споживання, аніж споживання суспільне. Слід зазначити, що співвідношення рівнів індивідуального і суспільного споживання є однією з найважливіших характеристик регіонального розвитку, наслідком цілого комплексу соціально-економічних особливостей.

При розробці програм соціально-економічного розвитку регіону на етапі аналізу використовується дещо інший набір показників розвитку соціальної сфери та рівня життя населення. Аналіз за цими показниками має з’ясувати необхідність економічних перетворень і напрями поліпшення матеріальних умов життя населення.

Усі показники згідно із структурою програми поділяються на чотири групи:

І. Зведені показники рівня життя і соціального захисту населення.

ІІ. Баланс грошових доходів і витрат населення.

ІІІ. Споживання товарів і послуг.

ІV. Розвиток матеріальної бази соціальної сфери.

Зведені показники рівня життя і соціального захисту населення відображають доходи населення, індекси споживчих цін на товари і тарифи на послуги, рівень мінімального споживчого бюджету (МСБ) — важливий показник соціального захисту населення, який відображає рівень прожиткового мінімуму населення регіону.

Показники доходів населення включають грошові доходи в розрахунку на душу населення за місяць, середньомісячну заробітну плату робітників і службовців (номінальну і реальну з урахуванням індексу цін), соціальні трансферти, які виплачуються з державного бюджету, фонду соціального страхування і пенсійного фонду, а також за рахунок коштів підприємств та інших громадських організацій.

Індекси споживчих цін на товари і послуги за аналізований період розраховуються Міністерством економіки України.

МСБ являє собою систему соціально-економічних нормативів і відображає мінімальні суспільно необхідні потреби населення. Цей показник характеризує мінімум коштів, необхідних для життєдіяльності людини в конкретному регіоні у звітному періоді.

Аналіз показників щодо соціального захисту населення дасть можливість оцінити рівень безробіття в регіоні та визначити неконкурентоспроможні на ринку праці верстви населення. Такі показники є інформаційною основою для передбачення обґрунтованих заходів для забезпечення повної зайнятості населення і запобіганню масовому безробіттю.

Інформаційною базою для розрахунку показників є дані балансу ринку праці, який складається раз на рік обласними органами з працевлаштування на підставі інформації підприємств і організацій, виконкомів міських Рад і районних держадміністрацій. Застосовується статистична форма 2-ПН «Працевлаштування».

Система показників споживання товарів і послуг включає кон’юнктуру споживчого ринку, розвиток роздрібного товарообігу та реалізацію платних послуг населенню. Звітні показники подаються в загальному балансі попиту населення і пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку, балансах попиту і пропо­зиції товарів і послуг на споживчому ринку, балансах попиту і пропозиції по окремих товарах. Також використовується й інша звітна статистична інформація, зокрема баланси грошових доходів і витрат населення, дані про продаж і залишки товарів у роздрібній торгівлі та реалізацію населенню всіх видів послуг, про виробництво основних товарів у регіоні, про ввезення основних товарів до регіону (разом з імпортом) і вивезення за межі регіону (разом з експортом). Використовуються також дані вибіркових обстежень за основними товарами у роздрібній торгівлі та на неорганізованому ринку (кількість асортиментних різновидів, рівень попиту населення, обсяги продажу товарів).

З метою здійснення регулювання та раціонального використання ресурсів найважливіших товарів у регіоні провадяться вибіркові спостереження на підприємствах роздрібної торгівлі різних організаційно-правових форм і типів спеціалізації. Варто, щоб мережа об’єктів спостережень була постійно діючою, що забезпечить зіставлення результатів і дасть можливість визначити тенденцію розвитку асортименту та попиту. Перелік товарів для опитування має складатися з 20—25 найменувань товарів продовольчої і непродовольчої груп. Найважливішими з них є: борошно, крупи, макаронні вироби, ковбаси напівкопчені та варені, олія, маргарин, яйця, риба, масло вершкове, цукор, білизна натільна та постільна, предмети санітарії та гігієни. Інформація збирається щомісяця шляхом опитування керівників торговельних підприємств.

Розвиток роздрібного товарообігу оцінюється за даними статистичної звітності про обсяги продажу товарів на підприємствах роздрібної торгівлі і громадського харчування всіх форм власності та споживання основних продуктів харчування на душу населення, інформацією про обсяги виробництва товарів народного споживання в регіоні, сальдо їх ввезення — вивезення, включаючи імпорт і експорт за межі України.

За даними аналізу наведених показників визначаються фактори, що вплинули на зміну обсягів виробництва і продажу продук­ції, прогнозуються обсяги товарообігу підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування.

Основним завданням сфери реалізації платних послуг населенню є найповніше задоволення потреб населення у відповідних послугах, в тому числі побутових, і забезпечення високої якості та культури обслуговування. З цією метою аналізуються потреби населення у послугах відповідного виду на одного мешканця, досягнутий рівень розвитку мережі побутових та інших установ обслуговування, фінансові можливості підприємств й організацій, місцевих бюджетів і платоспроможність населення. Особлива ува­га приділяється аналізу збалансованості показників платних послуг з показниками балансу грошових доходів і витрат населення. Оцінка такого балансу дасть можливість визначити проектні показники реальних доходів населення і загальний обсяг платоспроможного попиту населення.

Інформаційною базою аналізу наведених показників є звітні дані органів статистики, економічних управлінь райдержадміністрацій, міськвиконкомів і відповідних підрозділів облдержадміністрацій.

Аналіз показників розвитку матеріальної бази соціальної сфери за соціальною інфраструктурою регіону передбачається проводити за такими галузями:

1. Житлово-комунальне господарство.Аналізуються окремо для житлового господарства показники рівня забезпечення населення житлом, поліпшення його якості за рахунок забезпечення благоустрою житлового фонду інженерним устаткуванням та іншими ознаками благоустрою житла, що підвищують комфортні умови проживання; показники поліпшення житлових умов малозабезпеченим громадянам безплатно або за невисоку плату; впровадження адресної підтримки громадян, які потребують поліпшення житлових умов залежно від часу перебування в черзі і рівня їх доходів. Для комунального господарства визначаються фактичні показники якості обслуговування населення за всіма видами комунальних послуг (водопостачання, каналізація, тепло- і газопостачання) і порівнюються з нормативами споживання цих послуг. Розрахунки виконують на основі даних житлово-кому­нальної статистики, що розробляються в розрізі міст, адміністративних районів, селищ, а також на основі розробок підприємств та управлінь комунального господарства.

2. Освіта і культура. Метою системи освіти є створення в суспільстві умов, за яких кожна людина має можливість одержати освіту будь-якого рівня та інших освітніх послуг закладів освіти. В соціально-економічному розвитку суспільства особливе значення для населення мають наймасовіші освітянські послуги. Це насамперед дошкільні заклади освіти і шкільне навчання молоді, тому аналітична робота концентрується навколо визначення: кіль­кості дітей дошкільного віку (на підставі матеріалів перепису населення і демографічних розрахунків); кількості дітей у постійних дошкільних закладах, які є в регіоні, незалежно від їх відомчого підпорядкування; чисельності учнів загальноосвітніх нав­чально-виховних закладів (визначається на основі демографічних показників про загальну кількість дітей шкільного віку, відомостей про народжуваність і смертність дітей віком до 6—7 років, результатів навчання в школах у минулому навчальному році, матеріалів шкільних мікрорайонів); кількості дітей в інтернатних закладах освіти (на основі звітних статистичних матеріалів про їх розвиток, відомостей відповідних відомств про кількість дітей-сиріт, дітей з вадами фізичного і розумового розвитку, кількості місць у закладах). Також вивчаються дані про динаміку чисельності населення, його віковий і сімейний склад, діючі нормативи будівництва об’єктів освіти порівняно з фактичними потребами.

При аналізі розвитку культури основна увага приділяється збереженню і примноженню культурно-історичної спадщини Украї­ни. З цією метою визначаються існуючі показники розвитку масових закладів культури (бібліотек, клубних установ, кіноустановок), показники розвитку мережі театрів, музеїв, концертних залів, філармоній, шкіл естетичного виховання, які порівнюються з нормативними значеннями.

3. Охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення. У цьому розділі аналізується досягнутий рівень розвитку відповідних галузей, ступінь забезпеченості населення лікарняними ліжками та амбулаторно-поліклінічною допомогою, стан лікувально-профілактичної допомоги за контингентами населення, стан і рівень матеріально-технічної бази медичних установ, оснащення їх необхідними приладами і обладнанням, забезпеченість матеріалами, медикаментами і кадрами. Вивчаються дані аналізу стану здоров’я населення регіону, що відображаються показниками: середня тривалість життя людини; смертність дорослого населення; материнська і дитяча смертність; захворювання працюючого населення, пов’язане з тимчасовою втратою працездатності (чол.-днів на 100 працюючих); біовікове і фізичне тестування людини. За отриманими даними оцінюються потреби населення в медичній допомозі за характером захворювань та їх фактичне забезпечення. Для визначення необхідності будівництва лікарень аналізується їх матеріально-технічний стан на підставі паспортизації, що дає можливість визначити наведену і фактич­ну потужності функціонуючих лікарень. Таке порівняння потужностей медичних закладів та їх технічний стан є основою для прийняття рішення про необхідність реконструкції чи нового будівництва лікарень. Важливим моментом при цьому є аналіз захворюваності населення, в т.ч. рівня госпіталізації, структури ліжкового фонду та його технічного стану.