Вимоги щодо оформлення реферату

ВСТУП

«Радіоекологія» - наука, яка виникла у середині ХХ сторіччя і нещодавно – після 1989 року – набула в Україні інтенсивного розвитку. Глибокі та всебічні знання з «Радіоекології» необхідні студентам перш за все тому, що саме екологи повинні стати популяризаторами вірного радіоекологічного світогляду. Це допоможе зменшити так звану радіофобію там, де вона існує необґрунтовано, і з іншого боку, дозволить переконливо застерегти людину від дійсної небезпеки антропогенних радіаційних забруднень.

У майбутній практичній діяльності спеціалістів-екологів також можуть знадобитись знання з радіоекології (наприклад, якщо виникне необхідність скласти радіаційний прогноз на якійсь місцевості або план дезактивації забруднених радіонуклідами продуктів харчування, ґрунтів тощо).

Дуже важливо, щоб студенти-екологи одержали знання про захист населення від іонізуючого випромінювання, добре розуміли не тільки вплив радіаційного опромінення на організм людини, а і генетичні його наслідки, усвідомлювали суть явищ радіобіологічного парадоксу.

Рішення цих завдань неможливе без активної самостійної участі студентів у оволодінні навчальним матеріалом. Сприяє цьому виконання індивідуального науково-дослідного завдання (ІНДЗ) з «Радіоекології» у вигляді реферату, який оцінюється в межах 15-20 балів.

1. Теми рефератів з «Радіаційної екології» та порядок їх оцінювання

Студент може обрати тему реферату із нижченаведеного переліку, або сформулювати її самостійно після узгодження з викладачем. Оцінювання реферату проводиться згідно наступних вимог:

- дотримання правил оформлення та структури наукової роботи (25 % оцінки);

- глибоке самостійне опрацювання розглянутого матеріалу з використанням достатнього переліку інформаційних джерел (50 % оцінки);

- завершеність виконаної роботи (10 % оцінки);

- вміння представити виконану роботу перед аудиторією (15 % оцінки).

Перелік тем рефератів:

1. Проблеми і напрями розвитку сучасної радіоекології.

2. Історія розвитку радіоекології.

3. Застосування радіонуклідів в різних галузях народного господарства.

4. Результати тривалого впливу малих доз іонізуючого випромінювання на екологію людини.

5. Поділ забрудненої території України на радіоекологічні зони.

6. Лікувально-профілактичні харчові продукти протирадіаційної дії.

7. Особливості накопичення і розподілу радіонуклідів в організмі тварин.

8. Радіоактивність водного середовища і його мешканців.

9. Особливості аварій на АЕС.

10. " Променевий склероз" людини як результат тривалої дії малих доз іонізуючого випромінювання.

11. Радіоактивність води.

12. Радіостійкість рослин у вегетаційний період.

13. Пристрої для генерації іонізуючого випромінювання.

14. Радіоактивні речовини як джерело іонізуючих випромінювань.

15. Особливості взаємодії нейтронів із речовиною.

16. Інструментальні методи дозиметрії й застосуванні прилади.

17. Джерела опромінення людини й біоти іонізуючою радіацією.

18. Радіоекологічні аномалії.

19. Найважливіші фотобіологічні ефекти.

20. Іонізуючі випромінювання в Космосі.

21. Антропогенні зміни радіаційного фону.

22. Сучасні проблеми Чорнобиля.

23. Біохімічні зміни в опромінених організмах.

24. Порогові й безпорогові ефекти опромінення.

25. Сучасні дозиметричні прилади і сфери їх застосування.

26. Особливості радіочутливості різних біологічних видів організмів.

27. Вплив опромінення на процеси старіння.

28. Вплив іонізуючого випромінювання на імунну систему людей і тварин.

29. Радіопротекторні ефекти і сучасні радіопротектори.

30. Фактори природної радіостійкості.

31. Явище радіаційного гормезису.

32. Біологічні значення природної радіоактивності довкілля.

33. Основні етапи еволюції життя й радіоактивність Землі.

3. Порядок підготовки реферату

3.1. Підготовчий етап.

Реферат як різновид студентської роботи відповідає на питання, що міститься в публікаціях по даній темі. Тому підготовчий етап являє собою пошуки літератури по заданій темі з використанням різноманітних бібліографічних джерел: вибір літератури в конкретній бібліотеці; визначення круга довідкових посібників та Інтернет-ресурсів для подальшої роботи по темі.

Після підбору літератури треба ознайомитись з нею та осмислити, а потім поаспектно проаналізувати визначену групу джерел, виявити основні відомості, які повинні увійти у реферат, та другорядні відомості, від яких треба позбавитись. Потім в логічне ціле синтезується, узагальнюється цінна інформація відповідно до мети реферату.

3.2. Виконавчий етап

Виконавчий етап включає в себе ведення записів по прочитаному матеріалу. Виписувати (на окремих аркушах, картках або в окремому зошиті) треба тільки те, що важче за все запам’ятовується або важко зрозуміти, а також місця, що сподобались. І краще за все, якщо вони будуть виписані дослівно, а не власною мовою. Виписки надають можливість не тільки добре вивчити літературу, але й створити для себе заділ, який знадобиться у подальшому. Нарешті, виписки виділяють в тексті, який читається, найголовніше, саме суттєве і, тим самим, допомагають глибше його зрозуміти і краще використати в роботі над рефератом.

Цитати (від лат. Zito – «закликаю у свідки») – це виписки з тексту книги (статті) - витримки, вилучення, відомості словами автора. При цитуванні необхідно дотримуватись певних правил:

· Цитувати по можливості закінченими частинами тексту (цілими реченнями, окремими невеличкими абзацами).

· Кожну цитату брати в лапки. Якщо цитату виписують із середини речення, то після вступних лапок необхідно ставити три крапки.

3.3. Завершальний етап

Завершальний етап містить в собі обробку матеріалів та написання реферату, складання списку літератури.

Систематизувати отримані матеріали – це означає привести їх до певного порядку, який би відповідав наміченому вами плану роботи (реферату). З точки зору логіки, реферат є доказ або заперечення будь-якої думки (тези). У загальному вигляді такий доказ найчастіше носить індуктивний, дедуктивний або трансдуктивний характер. При індуктивній побудові реферату спочатку наводять факти, потім роблять з них висновки, формулюють тезу. При дедуктивній побудові навпаки – спочатку формулюють тезу, потім наводять факти, які її підтверджують, а потім роблять частковіі висновки. Трансдуктивна послідовність викладення будується на основі порівняння взаємопов’язаних за змістом (порівнянних) понять: минуле – теперішнє – майбутнє; причини-наслідки; об’єктивне – суб‘єктивне; просте – складне тощо. Конкретні консультації надає викладач, під керівництвом якого виконується реферат.

В рефераті наводять розгорнуті аргументи, розсуди, порівняння. Матеріал подається не стільки в розвитку, скільки у вигляді констатації або опису. Однак загальні вимоги до мови реферату залишаються тими ж, що і до мови курсової або дипломної роботи, тільки з більшою точністю, краткістю, ясністю та простотою.

3.3.1. Структура реферату

В рефераті необхідно дотримуватись наступної структури (змісту):

- Титульний лист, який оформляється як і для курсової роботи, тільки замість слів «курсова робота» пишеться «реферат», і слово «керівник» замінюється на «перевірив».

- Зміст або план реферату (1 окрема сторінка), в який включаються всі заголовки, наведені далі по тексту. Всі розділи «змісту» пишуть прописними буквами, а підрозділи – малими.

- Вступ (0, 5-2 сторінки), в якому обґрунтовується наукова значущість теми, визначаються межі розгляду теми, визначаються головні аспекти, що розглядаються в рефераті, стисло описуються використані літературні джерела. Одним з варіантів складання вступу є комплекс наступних елементів: дуже стислий аналіз наукових, експериментальних або практичних досягнень в тій області, якій присвячений реферат; мета даної роботи; принципи, які покладені в основу роботи.

- Основна частина, яка розбивається на розділи (7-10 сторінок), містить стисле послідовне викладення основних положень теми: три-чотири пункти із можливим розбиванням на підпункти.

- Висновки (1-2 сторінки). Висновки підводять підсумки роботи. Вони можуть містити повтор головних тезисів реферату, щоб акцентувати на них увагу. Можуть містити загальний висновок, до якого дійшов автор реферату. Можуть бути наведені пропозиції щодо подальшої наукової розробки конкретного питання тощо. У висновках вже ніякі конкретні випадки, факти, цифри не аналізуються. За об’ємом, як правило, висновки повинні бути менше вступу.

- Список використаних джерел (1-2 сторінки), не менше п’яти реально використаних.

Недотримання наведених вище вимог приводить до зниження оцінки за ІНДЗ. При оцінюванні реферату викладач враховує граматичні помилки.

Вимоги щодо оформлення реферату

Текст викладається на одній стороні білого паперу, формату А4 (210 297) чітким розбірчивим почерком чорним, синім або фіолетовим чорнилом. На кожній сторінці повинно бути 28-30 рядків та 60-64 знаків у рядку. Текст можна виконати у роздрукованому вигляді з використанням комп’ютера і принтера через півтора інтервали. Шрифт Times New Roman, розміром 14. Обсяг 10-15 сторінок. По всіх сторонах аркуша залишають поля. Розміри: верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм, колонтитули 1, 25.

Титульний лист – це перша сторінка роботи, а друга – «Зміст». Ні перша, ні друга сторінки не нумеруються. Нумерація починається з третьої сторінки і є наскрізною до останньої сторінки реферату, незважаючи на те, скільки сторінок в кожному розділі або підрозділі. Номер сторінки проставляється арабськими цифрами в центрі верхнього поля.

Розділи «Змісту» нумерують арабськими цифрами; наводячи номер розділу і підрозділу, які розділені крапкою. Якщо будуть більш дрібні ділення (пункти), вони дописуються до підрозділу справа і розділяються крапкою (наприклад: 3.1; 3.1.1.; 3.1.2 тощо).

Рисунки виконують чорно-білими або кольоровими, діаграми і графіки у градаціях чорно-білого, або кольорові. Розміри рисунків і таблиць не повинні перевищувати розміри текстового поля, мінімальний кегель 12.

Дозволяється використовувати комп’ютерні можливості акцентування уваги на певних термінах, формулах, використовуючи шрифти різної гарнітури.

Ілюстрації, діаграми, схеми, таблиці та формули оформляють відповідно до ГОСТ 2.105-95. Кожна ілюстрація, діаграма, схема повинна бути підписана, а таблиці – мати назву.

Список джерел викладають в алфавітному порядку. При цьому незалежно від форми і змісту спочатку наводяться офіційні матеріали і газетні статті, книги і документи, журнали і брошури, монографії та енциклопедії. Також наводяться посилання на Інтернет-сайти.

Після оформлення реферат брошурують доступним способом.

4. Рекомендована література, інформаційні ресурси

1. Алексахин Р.М. Ядерная энергия и биосфера. – М.: Энергоиздат, 1982. – 125 с.

2. Бак З. Химическая защита от ионизирующей радиации. – М.: Атомиздат, 1963. – 500 с.

3. Барабой В.А., Орел В.Э., Карнаух И.М. Перекисное окисление и радиация. – К.: Наук. Думка, 1991. – 256 с.

4. Бочков Н.П. Хромосомы человека и облучение. – М.: Атомиздат, 1976. – 162 с.

5. Виленчик М.М. Нестабильность ДНК и отдаленные последствия воздействия излучений. – М.: Энергоатомиздат, 1987. – 192 с.

6. Владимдиров В.Г., Красильников И.И., Арапов О.В. Радиопротекторы: структура и функция. – К.: Наук. думка, 1989. – 262 с.

7. Гончаренко Е.Н., Кудряшов Ю.Б. Гипотеза эндогенного фона радиорезистентности. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 176 с.

8. Гончаренко Е.Н., Кудряшов Ю.Б. Химическая защита от лучевого поражения. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 249 с.

9. Гродзинский Д.М., Гудков И.Н. Защита растений от лучевого поражения. – М.: Атомиздат, 1973. – 232 с.

10. Гусев Н.Г., Беляев В.А. Радиоактивные выбросы в биосфере: Справ. – М.: Энергоатомиздат, 1991. – 256 с.

11. Гуськова А.К., Байсоголов Г.Д. Лучевая болезнь человека. – М.: Медицина, 1971. – 384 с.

12. Дозы облучения населения Украины источниками природной радиоактивности / И.П. Лось, Т.А. Павленко, М.Г. Бузинный и др.. – К.: УНЦРМ, 1996. – 34 с.

13. Домарецький В.А., Златєв Т.П. Екологія харчових продуктів - Київ: Урожай, 1993.

14. Иванов В.И., Лысцов В.Н. Основы микродозиметрии. – М.: Атомиздат, 1979. – 192 с.

15. Иванов В.И. Курс дозиметрии. – М.: Энергоатомиздат, 1988. – 346 с.

16. Источники, эффекты и опасность ионизирующей радиации: Докл. НКДАР ООН, 1988. – М.: Мир, 1992. – Т.1. – 552 с.; Т. 2. – 726 с.

17. Коггл Дж. Биологические эффекты радиации. – М.: Энергоатомиздат, 1986. – 184 с.

18. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. – 3-е изд., перераб и доп. – М.: Энергоатомиздат, 1991. – 256 с.

19. Кольтовер В.К. Радиологическая проблема радона // Радиац. біологія. Радиоєкология. – 1994. – Т. 34, № 2. – С.257-264.

20. Кольтовер В.К. Родоновая радиация: источники, дозы, биологические эффекты // Вестн. РАН. – 1996. – Т.66, № 2. – С. 114-119.

21. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. -151с.

22. Константинов Н.П., Абрамов Н.П. Защита и обеззараживание сырья, полуфабрикатов и готовой продукции. - Одесса.: ОТИПҐІ, 1989. – 127 с.

23. Криволуцкий Д.А. Радиоэкология сообществ наземних животных. – М.: Энергоатомиздат, 1983. – 87 с.

24. Крисюк Э.М. Радиационный фон помещений. – М.: Энергоатомиздат, 1989. – 119 с.

25. Кутлахмедов Ю.О. та ін. Основи радіоекології: Навч. посіб. / Ю.О. Кутлахмедов, В.І. Корогодін, В.К. Кольтовер; За ред. В.П, Зотова. – К.: Вища шк., 2003. – 319 с.

26. Куликов Н.В., Молчанова И.В. Континентальная радиоэкология. – М.: Наука, 1975. – 184 с.

27. Маргулис У.Я. Атомная энергия и радиационная безопасность. – М.: Энергоатомиздат, 1988. – 224 с.

28. Москалев Ю.И. Отдаленные последствия воздействия ионизирующих излучений. – М.: Медицина, 1991. – 464 с.

29. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ – 97). - К., 1997. – 121 с.

30. Первичные радиобиологические процессы / М.И. Амирагова, Н.А. Душенкова, Н.П. Крушинская и др.. – 2-е изд. – М.: Атомиздат, 1973. – 336 с.

31. Перцов Л.А. Природная радиоактивность биосферы. – М.: Атомиздат, 1964. – 315 с.

32. Пишенина Т.И. Ионизирующее излучение. Нормирование. Контроль. – Одеса, 1996.

33. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. - Суми: Університетська книга, 1999.

34. Радіоекологія / О.І. Бондар, І.В. Корінько, В.М. Ткач, О.І. Федоренко. Навч. посіб. – К.-Х., ДЕІ-ГТІ, 2005. – 96 с.

35. Радиобиологические аспекты аварии на Чернобыльской АЭС / Я.И. Серкиз, В.Г. Пинчук, Л.Б. Пинчук и др.. – К.: Наук. думка, 1992. – 172 с.

36. Радиация. Дозы, эффекты, риск. – Пер. С англ. М.: Мир, 1988. – 79 с.

37. Радиоэкология. Современные проблемы радиобиологии: В 8 т. – М.: Атомиздат, 1971. – Т.2 – 424 с.

38. Рождественский Л.М. Механизм радиозащитного эффекта и индикация эффективности радиопротекторов. – М.: Атомиздат, 1985. – 125 с.

39. Сарапульцев Б.И., Гераськин С.А. Генетические основы радиорезистентности и эволюция. – М.: Энергоатомоиздат, 1993. – 209 с.

40. Следы Чернобыля в природной среде // Природа. – 1991. - № 5. – с. 41-47.

41. Францевич Л.И., Гайченко В.А. Крыжановский В.И. Животные в радиоактивной зоне. – К.: Наук. думка, 1991. – 128 с.

42. Холл Э.Дж. Радиация и жизнь. – М.: Медицина, 1989.

43. Чорнобильська катастрофа / За ред.. В.Г. Бар’яхтара – К.: Наук. думка, 1996. – 576 с.

44. Шевченко В.А., Померанцева М.Д. Генетические последствия действия ионизирующих излучений. – М.: Наука, 1985. – 279 с.

45. Шубик В.М. Ионизирующие излучения и иммунитет. – М.: Атомиздат, 1977. – 148 с.

46. Эйдус Л.Х. Физико-химические основы радиобиологических процессов и защиты от излучений. – 2-е изд. – М.: Атомиздат, 1979. – 216 с.

47. Ярмоненко С.П. Радиобиология человека и животных. – М.: Высш. шк., 1988. – 424 с.