Основні положення

Розбивальні роботи за своїм складом є протилежними зйомочним. При зйомочних роботах на основі вимірювань, здійснених на місцевості, складають топографічний план та про­філь. Під час розбивальних робіт, навпаки, переносять на місцевість розміри, передбачені проектом. Вказані розбіжності мають вплив, перш за все, на точність виконання розбиваль­них робіт.

Точність розбивальних робіт.Проект будь-якої інженерної споруди повинен бути перенесений у натуру с певним ступенем точності. При цьому досить важно досягти щоб ця точність не була нижчою за необхідну. Точність виконання розбивальних робіт, як правило, у декілька разів вища у геодезичних робіт при зйомці планів і вища точності визначення розмірів за планом графічно. Для перенесення проекту транспортної розв’язки в на­туру геометричні елементи слід визначити аналітично, тоді точність розбивальних робіт не буде залежати від масштабу плану. Роботи з розбивки, крім додержання необхідної точ­ності, повинні забезпечити відповідність розміщення в плані як всієї розв’язки, так і окремих її елементів.

Точність розбивальних робіт, що характеризується середньою квадратичною помилкою, здебільше ділять на два види.

1-й вид. Передбачає точність розміщення всієї споруди або тільки осей основних перехресних доріг відносно оточуючих предметів місцевості. Цей вид точності в більшо­сті визначається графічною точністю масштабу, в якому складено проект.

2-й вид. Передбачається точність розбивки осей з’їздів у пла­ні відносно осей основних перехресних доріг. У цьому випадку точність розбивки не залежить від масштабу плану і, як пра­вило, вища точності зйомки, але залежить від:

1) точності визначення розмірів у процесі проектування та самих розмірів;

2) матеріалів, використаних при будівництві вузла;

3) способу виконання робіт;

4) стадії будівництва;

5) капітальності споруди та інших факторів.

Розглянемо ці фактори.

1. Графічно отримані розміри дозволяють переносити їх в натуру з графічною точністю масштабу плану, а розміри, отримані аналітично або прийняті за нормами, можуть бути пе­ренесені з більш високою точністю. Оскільки абсолютне поло­ження точок, які переносимо в натуру, повинно зберігатись, із збільшенням лінійних розмірів окремих елементів розв’язки повинна збільшуватись і відносна точність розбивки.

2. Характер матеріалів, використаних при будівництві, також має вплив на призначення норм точності розбивальних робіт. Наприклад, здебільшого земляні роботи не можуть бути виконані точно за заданими розмірами, але при цьому покриття доріг можливо виконати з досить високим ступенем точності. Тому розбивку покриття необхідно виконувати з більш високою точністю, ніж земляне полотно.

3. Спосіб виконання робіт також необхідно враховувати. Наприклад, механізована укладка покриття передбачає бі­льш високу точність розбивки, а ручна укладка, навпаки, низьку.

4. При переході від однієї стадії будівництва до іншої точність розбивальних робіт збільшується. Наприклад, точність розбивки земляного полотна на першій стадії відсипки може бути невисо­кою. Точність розбивки основи під покриття повинна бути вищою точність розбивки земляного полотна на стадії оздоблення, а точність розбивки покриття вища ніж основи і т. п.

5. Капітальність споруди впливає на точність розбивки тільки при визначенні ступеня довговічності споруди. До споруд тимчасового типу вимоги за точністю розбивки повинні бути нижчими.

Слід відмітити, що у нас ще немає розроблених і затверджених норм точності розбивальних робіт при будівництві автомо­більних доріг взагалі і при споруді перехрещення також. Вочевидь норми точності розбивки повинні бути встанов­лені в залежності від величини відхилення від запроектованих розмірів, допустимих під час виконання будівельних робіт.

Залежність між помилками, допустимими при прийомі окремих елементів т_с, і точністю розбивки т _р може бути ви­значена за формулою:

,

де т _т — помилки, що пов’язані з особливостями технології виконання робіт, обсяг яких частіше всього не відомий.

Тому, прийнявши умовно т _т = т _р, отримуємо т²_с = 2т²_р, звідки .

Якщо прийняти т_р за межову помилку, яка частіше всього приймається рівною подвоєному значенню середньої квадратичної помилки геодезичних робіт т, тобто т_р = 2т, тоді , або заокруглено .

У даний час ще немає спеціаль­но розроблених способів, що дозволяють виконувати розбивку перехрещення як однієї споруди. Тому розбивку транспорт­них розв’язок виконують тими засобами та методами, які існують у практиці дорожнього будівництва взагалі.

Під час розбивки транспортних розв’язок знаходять широке застосування способи полярних і прямокутних координат, способи кутових та лінійних засічок і ін. Вибір того або іншого способу роз­бивки залежить від багатьох факторів: рельєфу місцевості, виду розв’язки та її розмірів, способу виконання робіт, стадії будівництва і т. ін.

Спосіб прямокутних координат є найбільшим розповсюдженим. На місцевості розбивають і закріпляють в якості опори для розбивки дві взаємно перпендикулярні осі. Для розбивки точок по осі X (рис. 2.1) відкладають абсциси, від кін­ців яких під кутом 90° відкладають ординати. Цій спосіб є окремим випадком полярного способу, коли кут α = 90°, і також потребує безпосереднього вимірювання відстані.

Точність отримання точок, які розбивають, залежить від довжини виміряної відстані, умови вимірювання, точності визначення початку координат і точності побудови прямого кута. Під час розбивки способом прямокутних координат необхідно прагнути, щоб ординати відкладались від осей (від осі БN або Б₁N₁), у яких довжина ординат буде меншою.

Рис. 2.1. Розбивка з’їзду способом прямо­кутних координат

Спосіб прямокутних координат (рис. 2.1, а).

Для розбивки цим способом центральний кут ψ ділять на чотири частини. Встановивши теодоліт у центрі О, від відомого поло­ження кінця перехідної кривої К відкладають послідовно кути ψ /4, ψ /2, 3ψ /4 і ψ і, відклавши по кожному із цих напрямків величину радіуса R, отримують положення точок b, b₁, b₂ і K', які поділяють всю кругову криву на чотири рівні части, кожна з яких розбиваються способом прямокутних коорди­нат окремо. Якщо на ділянці кругової кривої від К до b необхідно знайти точки т₁, т₂,... (рис. 2.1, б)на однакових відстанях між ними, рівні м, тоді, прийнявши точку К за початок координат, а дотичну Кп за вісь абсцис, отримаємо вели­чину кута, що відповідає заданій дузі м:

.

Координати будуть розраховуватися за формулами:

; ;... ;

; ;... .

Встановивши теодоліт у точці К під кутом 90° до лінії КО, за­кріпляють направлення Кп, котре є дотичною до точки К і приймається за вісь абсцис. Наступну розбивку першої чверті кругової кривої виконують шляхом відкладання розрахованих коорди­нат Х і Y, або від лінії Кп, або від направлення bс₁, паралельно­ Кп. Потім переносять теодоліт послідовно в точки b і К' та виконують аналогічні дії. Оскільки кожну точку кривої розбивають незалежно одна від іншої, то тому накопичення помилок вимірювання в залежності віддалення від початку коорди­нат не відбувається.

Крім головних точок перехідної кривої, на місцевості закріплюють ще проміжні точки з інтервалом k — 5, 10, 20 м, тобто виконують її детальну розмітку (рис. 2.2). Величину k вибирають залежно від радіуса і призначення кривої: чим менший ра­діус кривої, тим менше значення k.

Рис. 2.2. Детальна розмітка перехідної кривої способом прямокутних координат

Для детальної розмітки кругових кривих у плані існує багато способів, серед яких способи прямокутних координат, продовжених хорд, кутів і тангенсів, січних тощо. Для прискорення розмічування складено спеціальні таблиці (додаток 1). Спосіб прямокутних координат точніший і застосовується в рівнинній відкритій місцевості.