Структури регіону й галузевої структури

Раніше в економічній науці й практиці відтворювальна структура регіонів і країни в цілому традиційно аналізувалась за показниками сукупного суспільного продукту (), національного доходу (), співвідношенням фонду нагромадження і фонду споживання у , виробленого і спожитого у регіоні .

Внаслідок переходу статистичного обліку результатів економічної діяльності в Україні на методологію системи національних рахунків () ситуація змінилась, але через те, що розрахунок усіх попередньо нагромаджених статистичних даних та їх аналіз здійснювався за старою методикою, необхідно більш детально її розглянути:

— це показник, що визначає сумарну вартість усіх товарів, які були вироблені протягом року на території регіону. Розраховується як сума фонду відшкодування () і національного доходу ():

У свою чергу, фонд відшкодування складається з суми матеріальних витрат () та амортизаційних відрахувань ():

Національний дохід буває двох видів:

* вироблений ();

* спожитий ().

Національний дохід вироблений розраховують як різницю між обсягом чистого продукту по всіх галузях (підприємствах) () і сумою амортизаційних відрахувань ():

Національний дохід спожитий складається з фонду споживання () і фонду нагромадження ():

У свою чергу, фонд споживання являє собою суму особистого споживання () і суспільного споживання (), при цьому — це витрати населення на споживання товарів і послуг, а — поточні і капітальні витрати на розвиток суспільної сфери:

Отже, структура спожитого національного доходу має вигляд:

Спожитий і вироблений пов’язані між собою такою залежністю:

де — це сальдо ввезення — вивезення продукції і послуг у розрізі регіону.

У розрахунках сукупного суспільного продукту використовують національний дохід вироблений.

Наведена методика відтворювального аналізу національного доходу ґрунтується на марксистському положенні, що вартість створюється лише в сфері матеріального виробництва. У світовій практиці використовуються інші підходи, які знайшли відображення в (для регіонів — ), про що вже йшлося. Справа в тому, що розрахунки за показниками національного доходу приводять до викривлення реальних обсягів економічної діяльності в регіонах і недостатньо повно відображають рух фінансових потоків.

При відтворювальному аналізі за слід звертати увагу на три моменти:

1) співвідношення виробленого і спожитого в регіоні ;

2) співвідношення фонду споживання і фонду нагромадження в ;

3) співвідношення особистого і суспільного споживання у фонді споживання регіону.

При цьому використовують такі градації:

* перевищення споживання над його виробництвом, що означає ввезення в регіон;

* збалансованість виробництва і споживання у регіоні;

* перевищення виробництва над його споживанням, що означає вивезення з регіону.

Але треба дуже обережно ставитися до результатів таких розрахунків через можливі досить значні викривлення реальних відтворювальних взаємозв’язків у показнику .

Оцінку співвідношення фондів нагромадження і споживання в (так звана норма нагромадження), а також частка особистого споживання у фонді споживання регіону можна проводити лише шляхом порівняння отриманих результатів з середнім за метарегіоном чи нормативним рівнем.

Оцінка співвідношення фондів нагромадження і фонду споживання в здійснюється за такою номінальною шкалою:

- гіпертрофія нагромадження (частка доходу нагромадження вища за нормативну);

- збалансованість нагромадження і споживання (на рівні нормативного значення);

- гіпертрофія споживання (частка фонду нагромадження нижче за нормативну).

В основі аналізу за лежить показник регіону як сумарна додана вартість, створена всіма господарюючими суб’єктами, розташованими в регіоні. регіону розраховують за трьома методами:

1) сума доданої вартості всіх галузей і секторів економіки;

2) сума сукупних витрат населення, сукупних приватних інвестицій і сукупних витрат місцевих бюджетів і чистого експорту;

3) за джерелами формування, тобто сума заощаджень населення, сукупних витрат населення, податків з населення, соціальних трансфертів, нерозподіленого прибутку підприємств, податків підприємств та інвестицій підприємств.

Далі наведемо структуру регіонального рахунку для цього скористаємося наступною таблицею:

Таблиця 1 - Структура регіонального рахунку

Проведення такого аналізу має на меті визначення частки окремих складових у внутрішньому регіональному продукті при зіставленні її з нормативним значенням. Як правило, за нормативний приймається середнє значення по країні чи метарегіону.

Далі проводиться аналіз таких співвідношень:

* частка заощаджень населення в його сукупних доходах;

* частка поточних витрат населення в його сукупних доходах;

* частка податків у сукупних доходах населення;

* частка доходів населення у ;

* частка інвестицій у ;

* частка податків з підприємств у ;

* частка бюджетних витрат у спожитому ;

* частка експорту у виробленому .

Наступним етапом є розрахунок співвідношення виробленого і спожитого в регіоні , як і при аналізі . Для цього індикатора застосовуються такі градації якісного стану:

- перевищення виробленого над спожитим;

- збалансованість виробництва і споживання ;

- перевищення спожитого над виробленим.

Детальніший аналіз співвідношення виробленого і спожитого можна провести, використовуючи платіжний баланс (його сальдо). Сальдо регіонального платіжного балансу складається з сальдо торговельного балансу, сальдо послуг і платежів, сальдо руху капіталів і сальдо руху готівкових грошей.

Сальдо торговельного балансу розраховують способом, аналогічним розрахунку чистого експорту (експорт мінус імпорт). Воно може бути:

* активним (експорт перевищує імпорт);

* нульовим (експорт дорівнює імпорту);

* пасивним (імпорт перевищує експорт).

На основі значення цього індикатора розрізняють регіони, які ввозять (або вивозять) , і регіони збалансованого товарообміну.

Сальдо послуг і платежів враховує приплив чи відтік грошових коштів за рахунок туризму, сплати за транспортні і фінансові послуги, виплати відсотків, дивідендів, територіальних бюджетних трансфертів.

Витрати туристів і гостей регіону створюють приплив грошових коштів, і навпаки, витрати населення за межами регіону формують їх відтік.

Різноманітні надходження коштів у вигляді дивідендів, відсотків за внесками підприємств і населення з інших регіонів і країн формують приплив фінансів у регіон. І, навпаки, різноманітні виплати дивідендів, відсотків, сплата послуг підприємствам і громадянам, які знаходяться в інших регіонах і країнах, спричиняють відтік фінансових ресурсів з регіону.

У результаті розрізняють:

- активне сальдо за послугами і платежами (приплив фінансових коштів у регіон);

- нульове сальдо;

- пасивне сальдо за послугами і платежами (відтік фінансових коштів з регіону).

Особливу увагу при аналізі фінансових ресурсів слід звертати на перерозподіл коштів через бюджет. Дотепер переважна частина перерозподіляється через різні види бюджетів. Тому зіставлення обсягів надходжень коштів до всіх видів бюджетів у регіон і витрат з усіх видів бюджетів в регіоні достатньо точно відображає приплив-відтік фінансових ресурсів, або так званий показник сальдо бюджетних трансфертів. Для його аналізу використовують такі якісні градації:

* перерозподіл (вилучення) податкових надходжень з одного регіону для дотації інших (регіони-донори);

* нульове сальдо за бюджетними трансфертами;

* дотація регіональних бюджетів за рахунок коштів, вилучених в інших регіонах (регіони-реципієнти).

Сальдо руху капіталів враховує приплив і відтік капіталу з регіону. Якщо економіка одного регіону інвестується з інших регіонів, а також відбувається розміщення акцій і облігацій в інших регіонах і країнах, з них отримують позички, то спостерігається приплив капіталу. Якщо маємо зворотне становище, то спостерігається відтік капіталу з регіону. У такому разі використовують аналогічні індикатори, як і в сальдо руху капіталів.

Оцінка сальдо платіжного балансу в цілому передбачається за такими ж характеристиками: активне сальдо; нульове; пасивне сальдо.

Оцінку відтворювальної структури проводять за аналітичними методами на основі даних податкових служб, транспортної і фінансової статистики. На жаль, через недостатній розвиток перелічених служб скласти платіжний баланс важко, тому в ряді випадків залучають метод експертних оцінок.

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (диверсифікації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу. При структурному аналізі необхідно з’ясувати базові галузі (галузі спеціалізації) та оцінити інтенсивність виконання базових функцій, а також співвідношення між галузями спеціалізації, допоміжними (комплектуючими) і обслуговуючими.

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні - управління, дослідження чи власне виробництво.

Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і відносну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати як величину, обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховують аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні (метарегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації вимірюють також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак найбільш індикативним стосовно ступеня диверсифікації є показник зайнятості.

Коефіцієнт галузевої концентрації розраховують за такою формулою:

де — індекс галузі;

— кількість зайнятих у -й галузі (відповідно в - регіоні, - метарегіоні (країні) для всіх , для яких ;

— загальна кількість зайнятих у регіоні й метарегіоні (країні).

Коефіцієнт диверсифікації є величина, обернена коефіцієнту галузевої концентрації:

Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнта диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0, тим наявніша в регіоні галузева моноструктура.

Моноструктура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва. За рівнем економічного розвитку моноструктурні регіони можуть перебувати на різних стадіях соціально-економічного розвитку.

За значенням коефіцієнта диверсифікації розрізняють:

- диверсифіковану галузеву структуру регіону;

- слабкодиверсифіковану;

- моноструктуру.

Дуже важливим також є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, що обслуговують виробництво і населення.

Співвідношення між кількістю зайнятих у згаданих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора ():

де — загальна кількість зайнятих у регіоні;

— кількість зайнятих у галузі спеціалізації.

Інтенсивність виконання базових функцій (), або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації є величина, обернена регіональному мультиплікатору:

За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:

* з гіпертрофією галузей спеціалізації (або високою інтенсивністю виконання базових функцій);

* зі збалансованістю галузей спеціалізації (комплектуючого та обслуговуючого комплексів);

* з гіпертрофією обслуговуючого комплексу (низькою інтенсивністю виконання базових функцій);

* регіони, де базові функції не з’ясовані.

З погляду повторюваності виробничого процесу розрізняють різні види підприємств: з індивідуальним виробництвом, одиничним випуском, дрібносерійним, серійним і масовим. Аналіз співвідношення підприємств з різною повторюваністю випуску є достатньо інформативним відносно характеру інноваційного процесу в регіоні, типу обладнання, яке використовується, і кваліфікації виробників.

Повнота виробничого циклу є важливим показником для аналізу взаємозв’язаності регіонального комплексу. Цей показник окреслює його відносну автономність або, навпаки, залежність від інших регіонів, тобто характер міжрегіональних зв’язків. Розрізняють два типи виробничо-технологічного циклу в регіоні — завершений і незавершений. Слід зауважити, що в регіоні можуть існувати не один, а кілька виробничо-технологічних циклів (комплексів). Взаємозв’язаність регіонального комплексу характеризується частотою економічних зв’язків між об’єктами регіону і потенціалом внутрішньорегіональної взаємодії, що склалася.

Аналіз потенціалу внутрішньорегіональної взаємодії є особливо важливим у перехідний період. За командно-адміністративної системи чільне місце посідали вертикальні зв’язки, в результаті чого гальмувалося встановлення економічно доцільних зв’язків між підприємствами і регіонами і не реалізовувався ефект агломерації. При формуванні регіональних ринків потенціал внутрішньорегіональних зв’язків можливо задіяти досить швидко і дати короткостроковий ефект. Найвищий потенціал дії внутрішньорегіональних зв’язків спостерігається в розвинутих регіонах з диверсифікованою структурою машинобудівного профілю. У регіонах з моноструктурою при монополізації ринку кількома підприємствами зазначений потенціал може бути взагалі відсутнім.

Наявність і розвиток у регіоні різних видів діяльності (первинні, вторинні, третинні і четвертинні види виробництв) є також важливою характеристикою економічного розвитку регіону. Співвідношення наявних галузей кожної з груп діяльності має значення для визначення перспектив подальшого розвитку регіону та його потенціалу. В цьому напрямі важливим стає аналіз структури економічних функцій.

У територіальній організації виробництва і розподілу праці в останні десятиріччя дедалі помітнішою стає спеціалізація не на окремих галузях виробництва, а на певних рівнях (функціях) економічної діяльності. Відбувається розшарування рівнів економічної діяльності і поглиблення просторового розриву технологічного процесу. Таким чином, можна виокремити такі рівні (функції) економічної діяльності: управління, дослідження і розвиток, виробництво.

При аналізі регіонального циклу визначається ступінь зв’язку регіональних економічних циклів з галузевою структурою. Такий зв’язок є величиною змінною. Ті елементи циклу, які неможливо віднести до відмінностей у галузевій структурі, можна приписати міжрегіональним розбіжностям у середині галузі, які, в свою чергу, пояснюються відмінностями в інших особливостях регіонів.

Загальною рисою досліджень такого типу є зіставлення часу початку, довготривалості та амплітуди циклів у кожному досліджуваному секторі економіки і порівняння результатів з аналогічними даними інших регіонів. Так, найчутливішими до циклічних коливань є галузі, які виробляють товари тривалого користування, тому регіони з високою концентрацією таких галузей першими реагують на зміну в стимулах. Згідно з цим положенням, виробництво товарів довгострокового користування має більшу чутливість і до циклу. Приплив нового населення в регіон зумовлює розширення обслуговуючих галузей, особливо будівельної промисловості. Потім отримані імпульси розвитку передадуться далі.

Відносна розбіжність у режимі циклічних коливань пояснюється таким: у фазі спаду виробництва крупні інвестиції не здійснюються, отже, економіка району, що швидко розвивається, відчуває в них гостру нестачу. Однак у період пожвавлення відносно більша експансія спостерігається на територіях, для яких характерні високі темпи розвитку. Прибутковість від інвестицій різниться в різних регіонах, що приводить до різних темпів виходу з кризового стану.

При оцінці амплітуди циклічних коливань використовують абсолютні зміни основних показників соціально-економічного розвитку регіону. Але такий підхід має певні недоліки. Так, він не враховує сезонні і загальнонаціональні циклічні коливання. Обмеженість статистичної інформації приводить до того, що при визначенні чутливості до регіонального економічного циклу неможливо виходити тільки з галузевої структури економіки регіону і довгострокових тенденцій його розвитку. Слід враховувати й інші фактори. До них належать: відносна значущість галузей, які виробляють товари тривалого користування в даному регіоні; наявність в ньому галузей, які розвиваються; диверсифікація структури господарства; чутливість до кризи кожної окремо взятої галузі; напрям і темпи зміни умов розвитку регіону.

При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв’язкам між секторами в середині регіону або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і поширились на всі інші сегменти. Таке розповсюдження дає вже згаданий мультиплікативний ефект. Дослідження мультиплікативного процесу для подальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає в тому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших — до його скорочення.

Оцінка регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості змінних. Найдосконалішим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов’язаний з використанням схеми “витрати — випуск”. Але такий вид аналізу є складним процесом. Простіший аналіз регіонального мультиплікатора пов’язаний з дослідженням економічної бази регіону. Такі обстеження в основному уникають змінних, які характеризують міжрегіональні зв’язки, і базуються на детальній класифікації галузей.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) і обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно-територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі “базові” види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити, при цьому розглядається показник basic–service ratio. Цей показник відображає:

- співвідношення між загальною зайнятістю у базових галузях або працюючих на вивезення і загальною зайнятістю в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості;

- співвідношення між приростом зайнятих у базових або працюючих на вивезення галузях та його приростом в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості.

З даних про співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і виводиться формула регіонального мультиплікатора, яка була розглянута раніше. Слід зауважити, що метод, заснований на динаміці зайнятості, є надійнішим, хоча визнається, що вибір того чи іншого методу розрахунку регіонального мультиплікатора залежить від особливостей і цілей дослідження.

Деякі дослідники при проведенні аналізу чи прогнозуванні користуються поняттям “мультиплікатор зайнятості”, який практично нічим не відрізняється від регіонального мультиплікатора.

Оцінюючи перспективи експансії базових галузей, мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зайнятості в майбутньому.

Така техніка розрахунків являє собою один з багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна застосовувати на додаток до прямих методів.