Сучасний стан автомобільного пасажирського транспорту

На сьогоднішній день в якості основних засобів міського пасажирського транспорту приміняються: автомобілі (автобуси і таксі), трамваї, тролейбуси і метро. Домінуюче положення займають, звичайно, автобусні перевезення, якими здійснюється значна частка всіх перевезень пасажирів. Завдяки своїй мобільності і порівняно низьким капіталовкладенням автобусний транспорт отримав широке розповсюдження як у великих так і в малих містах(де є єдиним видом міського транспорту). Трамваї – більш вдосконалений рухомий склад, використовують в крупних містах, відрізняються хорошою динамікою і швидкістю, комфортністю і не забруднюють атмосферу.

Тролейбуси – більш розповсюджений вид транспорту. Для тролейбусних ліній створена серія машин, розраховані на перевезення в час “пік” більш як 100 пасажирів. Введений в експлуатацію спарений тролейбус на 115 місць.

Метро – має високу пропускну здатність, швидкість сполучення, комфортабельність, використовується у містах з міліонним населенням.

Надзвичайно широкого розповсюдження набули маршрутні перевезення, які на сьогоднішній день складають левову частку у структурі міського транспорту.

Сучасний стан в ряді міст бажає буде кращим – порушується регулярність руху, низька швидкість, недостатня густина мережі, низький рівень комфорту. По мірі росту числа і розмірів міст проблеми міського транспорту наростають і загострюються.

Для подолання недоліків і забезпечення повного задоволення транспортних потреб жителів міст і приміських зон необхідно рішення ряду невідкладних проблем:

- підвищення частоти і дотримання регулярності руху у відповідності до розкладу;

- підвищення швидкості сполучень, т.б. швидкості доставки пасажира;

- підвищення рівня комфорту для пасажирів;

- зниження забруднення повітря і шуму.

Всі названі проблеми більшою чи меншою мірою зв’язані між собою, і вирішення їх потребує комплексного системного підходу з врахуванням підвищення економічності, зниження витрати палива і енергії, підвищення продуктивності праці.

Генеральним напрямком розвитку міського транспорту являються нарощування засобів громадського транспорту. Досвід держав, які орієнтуються в основному на індивідуальні автомобілі, не може бути призначений раціональним. Гіпертрофеція парку особистих легкових автомобілів привело до багатьох бід жителів Західної Європи, Америки і т.д., де відчувається гостра недостача місць для стоянки автомобілів. В зв’язку з цим, багато країн повернулись до суспільного транспорту. Його розвиток отримав особливу актуальність через наростання забруднення повітряного басейну міст відпрацьованими газами і загострення енергійної кризи.

У тісному зв’язку з задачею власне освоєння масових потоків пасажирів стоїть проблема підвищення швидкості сполучень. Рішення її залежить і від характеристик рухомого складу і від досконалості транспортної системи (тривалість стоянок, вулична ситуація, взаємний вплив різних транспортних засобів).

Покращити роботу міського транспорту можна за рахунок:

– звільнення окремих полос на проїзджій частині вулиць, які в певні години не можуть займатись іншими транспортними одиницями навіть при відсутності тролейбусів;

– для розвантаження наземних потоків все більшу перевагу починають надавати спорудженням підземних трас;

– в великих містах – ходові автомагістралі, які не мають світлофорів завдяки розв’язкам на різних рівнях.

Відоме протиріччя проблеми підвищення швидкості полягає в тому, що для суттєвого підвищення швидкості потрібно зменшувати кількість зупинок на маршруті і скорочувати час стояння на кожній з них, але це зменшує доступність транспорту. Якщо ж збільшити число зупинок на маршруті, то різко росте тривалість їзди дальніх пасажирів не тільки через втрати часу, але й через неможливості реалізувати високі швидкості на коротких дистанціях.

Вихід з цього положення – спорудження двох скоординованих транспортних систем, одна з яких транзитна з мінімальною кількістю проміжних зупинок і з підвищеними швидкостями, а друга – місцева з максимальним числом проміжних зупинок.

В ряді міст такі системи повністю або частково вже діють.(як транзитна – метро, як місцева – автобуси).

Є проблема частоти руху транспорту на маршруті. Чим вища частота, тим менші втрати часу у пасажира на очікування. Щоб забезпечити високу частоту. Приходиться використовувати маломісний рухомий склад, такі як великомістні автобуси чи тролейбуси будуть незаповнені, а використання маломістного транспорту при великих потоках завжди менш економічно. Крім цього. при великій частоті руху ускладнюється пропуск, підвищується ймовірність появи “пробок”.

Регулярність має виключне значення для економії часу пасажирів і прямо пов’язана з забезпеченням комфортності для них. При порушенні виникає або переповнення, або недостатнє заповнення.