Класифікація рег. політ. Напрямки, принципи

Розрізняють наднаціональну і державну рег. пол..

В основу регіональної політики ЄС було покладено п’ять основних принципів, що стали інтегральною частиною структурної політики ЄС:
• субсидіарність
• децентралізація (компліментарність чи адиціоналізм)
• партнерство
• програмування (чи програмний підхід)
• концентрація
Субсидіарність. Це громадсько-політичний принцип, за яким вищі суспільні одиниці мають право і повинні розв'язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі структури не здатні.
Децентралізація (компліментарність чи адиціоналізм). Одвічною дилемою регіонального розвитку є перерозподіл владних повноважень, ресурсів, бюджету, надання диференційованих дотацій із спільного бюджету та фондів ЄС на користь менш розвинутих регіонів з метою досягнення певного вирівнювання економічного розвитку та досягнення політичної стабільності. Отже, сутність цього принципу полягає у запобіганні споживчих настроїв у депресивних регіонах, які потребують відповідної допомоги з боку євроструктур. Хронічне споживання фондів ЄС у перспективі може призвести до довгострокової орієнтації на отримання переваг, що надавалися регіонам-реципієнтам. А тому, фінансування проектів стає можливим лише тоді, коли залучаються місцеві та національні ресурси. Загальноприйняте, що 50% певного проекту фінансує держава-член ЄС, тоді як внесок депресивних регіонів становить мінімум 20%. Таким чином, увесь тягар додаткового фінансування лягає на національні бюджети.
Партнерство. Фактично, партнерство є співробітництвом між суб'єктами різних рівней (Євросоюз, держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць з часу визначення мети до завершення реалізації конкретного проекту.
Програмування визначає пріоритет інвестування не окремих проектів чи дій, а програм, які мають глибинний вилив на розвиток усього регіону. Стратегія територіального програмування базується на чітко розробленій системі цілей, позаяк необхідно враховувати як інтереси " знизу" регіонів, громад в контексті сприяння просторовій ефективності, так і доцільність врахування загальнонаціональних пріоритетів " згори" як сприяння розвитку національної економіки.
Концентрація. Цей принцип передбачає накопичення засобів фондів у тих регіонах, які найбільше цього потребують з метою усунення розпорошення, яке може бути у розгалуженій структурі ЄС.
Acquis communautaire (спільний доробок) – збереження забезпечених досі досягнень співтовариства.

Комплекс цілей державної регіональної політики передбачає:

а) зміцнення основ української державності;

б) пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

в) забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

г) активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

д) підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

Формування державної регіональної політики вимагає чіткого визначення концептуальних принципів розвитку регіонів на загальнодержавному рівні. Така концепція має формувати ідеї, мету та пріоритети розвитку регіону на тактичну та стратегічну перспективи, враховувати основні проблеми і напрями їх розв'язання для забезпечення структурної перебудови регіону, поліпшення територіальних економічних пропорцій, здійснення роздержавлення та приватизації майна, земельної реформи, сприяти розвитку підприємництва, поступово вирівнювати існуючі відмінності між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з врахуванням історичних, демографічних, природно-ресурсних та економічних особливостей.

Однією з істотних характеристик регіону є його економічний потенціал, який визначають, по перше, за його природними умовами, що становлять природно-екологічний базис розвитку регіонів та розглядається за якістю землі, природними ресурсами, віддаленістю від ринків збуту, розвиненістю інфраструктури, погодно-кліматичними умовами, екологічним станом територій, що безпосередньо впливають на кінцеві результати господарської діяльності регіону; по-друге, за виробничим потенціалом, який разом з ресурсами має конкретне грошове визначення та існує у реальних формах виробничого капіталу: основний та оборотний капітал, фонди обігу та оборотні засоби з врахуванням зношування основних фондів. Третім фактором, що визначає розвиток регіонів, є трудовий потенціал, який характеризується за чисельністю, структурою та якістю робочої сили відповідно до рівня кваліфікації та освіти працівників.

Державна регіональна політика спрямовується на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, екологічного стану та поліпшення життєвого рівня людей. Найголовнішим Із засадних принципів державного управління економікою регіонів є розподіл влади між центром і регіонами та практична діяльність у регіонах - це складає предмет політики держави стосовно регіонів, тактика держави полягає в її діях щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.

Отже, сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів щодо поточних цілей держави та ефективного розвитку регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.