Порада одинадцята.

Поважаймо право дитина на незнання й на помилки. Адже дитячої провини в то-му нема: вона ще надто мала, надто мало знає, не вміє висловити свою думку. Поде-куди такі помилки дивують, подекуди розчулюють, можуть дратувати, обурювати. Але в будь-якому разі остерігаймося акцентувати увагу на недоліках мовлення ди-тини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей. Най-більшою педагогічною помилкою дорослих у такому разі є прямолінійне, відкрите виправлення: “Скажи правильно, повтори так, як я”. Інколи вихователі вдаються до не менш образливого залучення інших, “грамотніших” однолітків для озвучення правильного варіанту: “Повтори так, як сказала Оля”. Обидва прийоми неприємні дитині, образливі, принизливі, особливо коли з тією Олею взаємини не дуже прияз-ні. Делікатнішим, тактовнішим, коректнішим буде такий варіант дій дорослого: у розмові з дитиною: промовити проблемну для неї фразу чи слово відповідно до норм української орфоепії, але в іншому контексті, в іншій конструкції, з іншим логічним наголосом, наприклад, у діалозі персонажів літературних творів, персоні-фікованих іграшок, предметів тощо. Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дити-ни авторитетною особою, така форма пред’явлення вимог спонукає її до саморегу-ляції і самокорекції.

Плануючи та організовуючи роботу за новою Програмою, педагог має виходити не лише з вікових, а й індивідуальних характеристик вихованців. Зокрема, доцільно орієнтуватися на психологічний вік як на критерій визначення змісту й темпів розвитку дитини, в тому числі й мовленнєвого.Від цього залежать не лише ефективність, успішність, результативність педагогічного впливу як зовнішньої ознаки передачі інформації, а й розвиненість конкретної особистості. Мовленнєвий розвиток дошкільняти визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок, що є засобами для реалізації його соціальної та інтелектуальної активності серед інших дітей. Використання пальчикових ігор Дітям малоактивним у діалозі, відповіді яких складаються переважно з одного слова і яким буває важко сформулювати запитання, проте які з інтересом ставляться до ігор однолітків, будуть корисні пальчикові ігри та вправи. Відчуваючи недостатність свого лексичного запасу, діти часто доповнюють або замінюють слова жестами, рухами, мімікою. З ними варто розпочинати з найпростіших вправ, посильних для кожного. Іншим дошкільнятам можна пропонувати складніші й різноманітніші вправи, до яких зможуть долучитися і батьки, і педагоги. Формування комунікативної компетентності Розвиток цієї якості починається з набуття дитиною вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний
запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуальне мовленнєве " обличчя". Так формується мовленнєва особистість.
Оскільки дитина тривалий час перебуває в умовах дошкільного навчального закладу, її головними партнерами у спілкуванні є однолітки та педагоги. Мовленнєва взаємодія здебільшого виникає в ігрових ситуаціях, у побуті, коли діти не лише послуговуються мовними штампами, а й творять власні, неповторні конструкції.