ІІІ Практична частина.

Скласти правила для збереження та догляду за своїм тілом.

ДОДАТКИ Притча про близнят БРУНО ФЕЕРЕРО

У материнській утробі відбулося зачаття двох близнят. Минали тижні, малята росли й розвивалися. Прокидалася їхня свідомість, росла їхня радість:

-Лишень подумай - хіба не чудо, що ми є? Як це прекрасно - жити!

Близнята пізнавали світ.

Коли побачили пуповину, що єднала їх з матір'ю, пуповину, через яку вони діставали всі необхідні для подальшого життя і зростання речовини, брати від радости аж заспівали:

-Якою ж великою і самовідданою є любов нашої мами, що ділиться з нами своїм власним життям!

Спливали тижні, місяці, відтак одного дня малюки зрозуміли, що дуже змінилися.

-Що це означає? - запитав один.

-Це означає, - відповідав другий, - що наше перебування у цьому світі незабаром скінчиться.

-Але я не хочу звідси виходити, - запротестував перший, - я волів би залишитись тут навіки.

-Ми не маємо вибору, - сказав другий, - та, може, існує якесь життя після народження!

-Хіба це можливо? - засумнівався перший. - Ось ми втратимо нашу пуповину, і як нам жити без неї? Адже з людей, що покинули материнське лоно до нас, ще ніхто не вернувся, аби розповісти нам, що життя після народження таки існує. Ні, народження означає кінець!

Тут один із близнюків геть занепав духом. Говорив так:

- Якщо життя закінчується народженням, то який сенс має перебування у лоні матері? Безглуздя, та й годі. А, може, ніякої матері не існує взагалі?

-Але ж вона мусить існувати! - заперечив другий. - Бо звідки тоді ми з тобою взялися? Чи могли б отут жити?

-А ти бачив колись нашу маму? - запитував перший. - Що, як вона існує лишень у нашій уяві? 1 ми вигадали її, щоб таким чином пояснити собі наше власне походження та існування?

Всі останні дні перебування близнят у лоні матері були наповнені нескінченними запитаннями і величезним страхом. Врешті настав день народження.

Покинувши свій теперішній світ, брати-близнюки закричали, розплющили очі...

Те, що вони побачили, перевершило їхні найсмі-ливіші мрії та сподівання.

--Які у вас виникли думки, прослухавши цю притчу?

ОБГОВОРЕННЯ:
Так само буває і в нашому житті. Ми, живучи зараз на землі, не можемо усвідомити того, що після смерті існуватиме життя. Мало того, ми знову будемо у своєму тілі.

Так, як один з цих малюків міг повірити, що після народження буде продовження життя, і що він житиме далі тим самим своїм тілом. Так ми повинні пам’ятати, що після нашого земного життя, коли буде пришестя Господнє, наші тіла воскреснуть. І маємо вже зараз готуватися, щоб наше тіло, яке є храмом Божим не «зіпсувати».

Послухайте ще одне оповідання. (колоски)

ДВА КОЛОСКИ

Сонце щедро дарувало своє тепло золотому збіжжю. Вітер весело гнав живі хвилі пшеничним полем і шарудів колоссям. Здавалося, воно розмовляє між собою.

Високий колос задерикувато говорив своєму сусідові:

- Братику, хіба ти не можеш стояти рівніше? Що діється з твоєю голівонькою? Вона гнеться у тебе з кожним днем усе більше.

- Не можу я стояти прямо та й не хочу.

- Чому ж це? Чи не краще, щоб тебе всі бачили, милувалися тобою, захоплюючись струнким стеблом?

- Але я не для того росту, щоб мною милувалися, - відповідав другий колос. - Я хочу, щоб від мене було якомога більше користі.

- Яка ж користь від твоєї схиленої голови?

- Користь від того, що є в моїй голові.

- I що ж у твоїй голові? - дивувався прямий колос.

- Зерна. I я хочу, щоб їх у мене було багато і щоб усі вони були міцними, - тоді з них вийде хороше борошно і смачний хліб.

- Дивні у тебе бажання, особисто я і не думаю про це. Моя мета - бути вищим і красивішим.

- Братику, - намагався пояснити похилий колос, - справжня краса не в тому, який ти, а що всередині у тебе. Чуєш?.. Здається, наближається комбайн, нам недовго залишилося розмовляти.

- Який комбайн? Я хочу далі рости і радіти своїй красі.

- А я радий, що встиг налитися зерном.

- Гей, ти, пустий колосе, - раптом втрутився в розмову вітер, - мені шкода тебе. Ти даремно прожив життя, а залишити землю тобі все одно доведеться. Багато було колосся на цьому полі, і поганий кінець чекав таких, як ти: їх просто спалили... А тобі, колосе з похиленою головою, я хочу сказати, що ти не даремно прожив своє життя.

Прямий колос хотів щось заперечити, але не встиг...(З книги ”Таємниця твоєї душі”, м. Нововолинськ)

n На молитві життя людини порівнювали з життям зернятка.

n Чи чув хтось з вас, що суд Божий ще називають «жнива».

n Ця історія оповідає нам про час жнив. І каже про те, що людина отримає свою відплату за те, як прожила життя. Так колос «пустий» нае «наливав» плоди, а лише хизувався своєю красою, то його спалили. А інший продовжить своє життя «вічно». (У борошні, у випічці, яку з нього виготовлять і зрештою ті ж зернинки з колоска посадять і прдовжать життя…)

n Так і людей під час загального воскресіння Господі судитиме на воскресіння вічне у царстві Божому або у пеклі.

Крім цього, ми маємо підтвердження про воскресіння людей у Біблії.

__ Хто з вас може пригадати ці історії?

__Це Воскресіння самого Христа, воскресіння його друга Лазаря, ВОСКРЕСІННЯ ДОЧКИ ЯІРА.

ВОСКРЕСІННЯ ДОЧКИ ЯІРА Ісус разом зі своїми учнями прийшов до Капернауму. Багато народу стояло на березі моря і чекало Його. Всі хотіли знати, що буде робити Ісус, що Він їм скаже.

Ісус вийшов на берег, і люди оточили Його. Серед цих людей був чоловік на ім'я Яір. Він був начальником синагоги. Синагога — це єврейська церква, і Яір був найголовнішим чоловіком у ній. Але тепер його вигляд був дуже розгублений і переляканий. Справа в тому, що у Яіра була дванадцятилітня дочка, яка тяжко захворіла. Тому, підійшовши до Ісуса, Яір упав перед Ним на коліна і став просити: «Господи, увійди в дім мій! Моя дочка дуже хвора, я боюся, що вона помре. Вилікуй мою дочку!» Ісус погодився. Але навколо Нього було так багато народу, що Він ледве пробирався крізь натовп. Раптом Ісус зупинився і запитав: «Хто доторкнувся до Мене?» Ніхто не відповів. Але Ісус знав, хто підійшов і доторкнувся до Нього.

Річ у тім, що серед людей, які товпилися навколо Нього, була жінка, яка вже дуже давно хворіла. Лікарі не могли їй допомогти, тому, коли Ісус вийшов на берег, вона підійшла до Нього і доторкнулася до поли Його плаща. Жінка вірила, що це їй допоможе. І сталося чудо: жінка видужала. Це сталося тому, що вона вірила в Ісуса. Але коли Ісус запитав: «Хто доторкнувся до Мене?», жінка промовчала і не відповіла. «Учителю! — відповів тоді один із учнів Ісуса, Петро. — Тут так багато народу, всі штовхаються. Хіба можна в такому штовханню знати, хто доторкнувся до Тебе?» Але Ісус відповів: «Я знаю, що хтось доторкнувся до Мене. Я відчув силу, яка вийшла із Мене». Це була та сила, яка вилікувала жінку. Почувши слова Ісуса, перелякана жінка підійшла до Ісуса і розповіла Йому все. Вона розповіла, що вже давно хворіє, і що лікарі не могли їй допомогти, тому вона вирішила підійти до Ісуса і доторкнутися до Його плаща. Жінка розповіла про те, що як тільки вона доторкнулась до плаща, вона відразу ж видужала. Вислухаши її, Ісус сказав: «Віра твоя врятувала тебе. Іди з миром!»

Поки Ісус розмовляв із жінкою, до Яіра підійшов слуга і сказав: «Дочка твоя померла. Не турбуй Ісуса, Він вже не може допомогти їй». Але Ісус почув це, сказав Яіру: «Не бійся! Віруй, і станеться чудо». Потім разом із Своїми учнями Він пішов до дому Яіра. Люди чули всю розмову і також пішли за Ісусом, щоб подивитися, що Він буде робити. Підійшовши до дому Яіра, Ісус разом з Петром, Іваном і Яковом увійшли в дім, залишивши інших чекати на вулиці. В домі навколо ліжка дівчинки стояли родичі і слуги, всі плакали. Ісус сказав: «Не плачте! Дівчинка не вмерла, вона просто спить». Але ніхто не повірив Йому. Тоді Він сказав усім вийти з кімнати, дозволив лишитись тільки Своїм учням, батькові і матері дівчинки. Разом з ними Він підійшов до ліжечка, на якому лежала дитина, і сказав: «Встань!» І сталося чудо. Відкривши очі, дівчинка потягнулась і встала. Ісус звелів матері принести їжу для дитини, і дівчинка з'їла все, що їй дали. Тепер всі зрозуміли, що вона цілком видужала. Яір і його жінка були дуже щасливі, але вони ніяк не могли збагнути, як же Ісус зміг воскресити їхню дочку. Ти, певно, також не можеш зрозуміти цього, але цього і не треба розуміти. В це треба вірити.