Давня весна

Була весна весела, щедра,

Промінням грала, сипала квітки,

летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора і самотня.

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала

Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала,

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

Ведучий№1 Тож, діти, ви відчуваєте, що спілку­вання з рідною природою — неоціненне щастя. Але ми повинні не тільки берегти природу, а й збагачува­ти її. Для вас звучить

Пісня на добро».

(муз. І Карабиця, сл. Ю. Рибчинського)

Гей на видноколі

Клени і тополі,

Там вишнева ніч згора.

Там, в прозорій тиші,

Квітень вірші пише,

Травень на сонці гра.

Там дитинства весни,

Райдуг перенесла,

Там початок всіх шляхів.

Там мене співати

Вчила рідна мати,

Бути щедрим батько вчив.

Приспів.

Яблунева, солов'їна

В моїм серці Україна,

В моїм серці сонячний Дніпро.

Щира, світла, промениста

Хай усіх єднає пісня,

Хай лунає людям на добро.

Гей на видноколі —

Ранки ясночолі,

Гори, ріки і поля.

Роки там ясніють, Там сади рясніють, Там співа моя земля.

Я дарую людям,

Щирим, добрим людям

В радісний, щасливий день

Зорі України, квіти України,

Буйний сад її пісень.

Приспів.

Ведучий№3 Людина — могутній Атлант, на плечах якого лежить світотворіння. Від того, якою виросте дитина, залежить, яким буде її життя, життя країни. Бути справжньою людиною — це означає бути доб­рою, щедрою, милосердною, інтелігентною, вихова­ною, гідною того, Щоб жити на планеті Земля, і прожи­ти це життя так, щоб не було соромно за прожиті ро­ки, прожити з гідністю.

(Звучить пісня «Синові в дорогу», сл. В. Силюнека)

Синові в дорогу

Мати промовляла

Пісню свого серця берегти.

Доле, моя доле,

А життя — не поле,

Бо життя прожить —

Не поле перейти.

Може у дорозі

Десь обпалять грози,

Птахом ти до дому прилети.

Доле, моя доле,

А життя — не поле,

Бо життя прожить —

Не поле перейти.

Пронеси ж, мій синку,

Через Українку

І дорогу людям освіти.

Доле, моя доле,

А життя — не поле,

Бо життя прожить —

Не поле перейти.

Дякуємо за увагу.