Додаток 2

У різних типах клімату тропічного поясу поширені трав’янисті угруповання, основу яких утворюють тропічні злаки, які мають висоту від кількох десятків сантиметрів до метра і більше. Сезонна ритміка цих угруповань пов’язана з періодичністю випадання опадів. У дощовий сезон – це зелені простори, у сухий – вигорілі і вкриті сухими рослинними залишками безжиттєві території. Крім злаків у складі трав’янистих угруповань беруть участь деякі осокові, різні види дводольних (як багаторічні, так і однорічні), а також невеликі дерева і кущі, які ростуть поодиноко або групами (іноді чагарниково-деревні форми відсутні). За такими угрупованнями в літературі затвердився термін " савана" або " савани".

Із різницею в сумі опадів і тривалості сухого періоду саван пов’язане значне різноманіття ґрунтових умов саван, неоднорідність екологічних умов.

Савани займають великі площі в Африці – класичній країні саван. Угруповання цього типу поширені також в Південній Америці, Азії та Австралії. Вони розвинуті в регіонах з субекваторіальним кліматом, у місцях, де опади застоюються на поверхні ґрунту, в умовах поганого поверхневого стоку.

РОСЛИННІСТЬ. Для злаків, що формують основу угруповань саван, характерний більше чи менше виражений ксероморфізм, їх вегетативні частини представлені щільними дерновинами, характерне щільне вкорінення, довгі кореневища, багато насіння. Розміри рослин залежно від зволоження ґрунтових умов варіюють досить суттєво. Особливо значної висоти досягають генеративні пагони злаків.

Велике різноманіття типів угруповань в умовах диференційованого зволоження поєднується з обмеженою кількістю видів злаків, що належать до кількох родів.

Савани порівняно небагаті флористично, мало різноманітні за структурою. Чагарниково-деревна флора саван специфічна на різних континентах, в різних типах клімату і різних едафічних умовах. У той же час цим рослинам властива потужна коренева система, яка проникає на значну глибину навіть при відносно невеликих розмірах надземної частини, наявність товстої кірки на стовбурах. Дерева часто низькорослі із звивистими, іноді прямими або вигнутими стовбурами, з розкидистими кронами. Особливо поширена зонтиковидна форма крони, властива, наприклад, багатьом акаціям у саванах Африки. Серед дерев і чагарників переважають листопадні форми, але в окремих регіонах зустрічаються види дерев, що зберігають листя і в сухий сезон.

У саванах Африки багато акацій. Характерні пальми – маслянична в Західній Африці, борасова у Гвінейських саванах, види пальми дум у Судані і на острові Мадагаскар. У Південній Америці особливо характерні маврикієва і воскова пальми.

У Південно-Східній Азії широко представлені дерева і чагарники з бобових, миртових, в Австралії ростуть види евкаліпту і акацій. У саванах південної півкулі велика роль протейних.

Аналіз закономірностей розподілу лісових угруповань показує, що найчастіше вони приурочені до певних місць із специфічним едафічними умовами. Так, річковими долинами часто тягнуться так звані галерейні ліси, на схилах великих ерозійних форм зосереджені яружні ліси. Для так званої термітної савани характерна приуроченість островів лісової рослинності до старих термітників, умови існування на яких визначає кращий дренаж ґрунту.