Концепції культурогенезу

Трудова теорія[ред. • ред. код]

Ця теорія є однією з найпоширеніших. Її автор, Фрідріх Енгельс, виклав свої думки в своїй роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави»:

Свідомість виникла в тій групі приматів, яка частіше за інших користувалася предметами. Це було відмічено еволюцією, що призвело до звільнення верхніх кінцівок для оперування предметами. Концентрація уваги на верхніх кінцівках привела до збільшення ділянки головного мозку, що відповідає за зв'язок з цими кінцівками (лобові частки).

За цією теорією, оперування знаряддями праці призвело до розвитку мозку і, відповідно, розвитку творчої уяви.

Психоаналітична концепція[ред. • ред. код]

Автором психоаналітичної концерції культурогенезу є З. Фрейд, що виклав її в трудах «Тотем і табу», «Сон і міф». В основу концепції походження культури З. Фрейдом покладено гіпотезу про виключний вплив позасвідомих імпульсів на поведінку людини та визнання антагонізму між природним началом в людині і культурою. За З. Фрейдом, культура ґрунтується на відмові у задоволенні бажань позасвідомого та існує за рахунок сублімованої енергії статевого потягу («лібідо»).

Фрейд розглядає процес розвитку культури починаючи з системи тотемів і табу у архаїчних племен, що розглядаються як основні регулятори усіх сторін суспільного життя людей і свідчення відриву людини від природи. Подальший розвиток культури на думку Фрейда поглиблює цей розрив, спричиняє у людини почуття провини в силу неможливості реалізувати свій біологічний потенціал, виникнення у людини невротичні станів на цьому ґрунті.

Фрейдистська методологія пізнання сутності культури широко використовувалась його послідовниками, зокрема Е. Фроммом, К.Г. Юнгом.

Ігрову природу культури обґрунтували нідерландський філософ Я. Хейзинга, іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет та німецько-швейцарський письменник Г. Гессе. Головна їх теза — культура має характер гри Й. Хейзинга у книзі " Homo luderis" пропонує щось подібне до наукового міфу. Гра з давніх-давен заповнювала життя і, " подібно до дріжджів, змушувала рости форми архаїчної культури". З часом простий культ переріс у священну гру — культову відправу. Поезія, музика і танок були суцільного грою. Мудрість і знання виявлялися в освячених змаганнях (" Олімпійські ігри"). Право виокремилося із звичаїв соціальної гри: грою були різні умовності і народного, й аристократичного життя (турніри, бенкети, шлюби, присяги тощо). Витіснення гри почалося у XVIII ст. з доби Просвітництва (культ розуму) і фактично закінчилося у XX ст. Духом суспільства, на думку Й. Хейзннга, оволодіває тверезе, прозаїчна поняття корветі. Духовне напруження культурної гри за Хейзингою, втратило навіть мистецтво. Маса людей споживає його, але мистецтво не є частиною іх життя. Автор " Homo ludens" вводить поняття " пуеліризм" і вважає, що в сучасному житті панує сурогат діяльності - гри (він говорить, що політичні промови часто є злим бешкетуванням, що панує жага грубих сенсацій тощо). У сучасній діяльності-грі втрачені шляхетність, душевність, ритм, гармонія, радість, вишуканість. Натомість є дійсність, сповнена жорстоких пристрастей. Філософ X. Ортега-і-Гассет вважає, що культуру врятує збереження духовних цінностей аристократичної еліти, життя якої, на відміну від маси пересічних людей — " косної матерії історичного процесу", зосереджене у сфері гри-діяльності, що протистоїте буденності, утилітаризму. Іспанський філософ створює утопію спортивно-святкового ставлення до життя. Водночас Г. Гессе у романі " Гра у бісер? аналізує можливості, спокуси і небезпеки, що чатують на культуру, коли вона розуміється як далека від реальності діяльність.