Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Культура африки
|
|
Яскраве й самобутнє мистецтво народів Тропічної Африки розвивалося на більшій частині її території протягом декількох тисячоріч. Африка внесла величезний, дотепер ще недостатньо вивчений внесок в історію світового мистецтва
Самими древніми пам'ятниками африканського мистецтва є наскальні зображення. Вони збереглися всюди - від Сахари до Південної Африки. Це так звані петрогліфи (контури малюнка), іноді-невисокі рельєфи, вибиті на скелях, розписі, виконані фарбами з місцевих мінералів. Виникли вони, очевидно, одночасно. Більшість цих зображень бути відкрите й вивчене лише в другій половині XIX і XX в.
Найбільша кількість наскальних розписів і петрогліфів знайдено в різних районах Сахари (Тассилин-Аджер, Тибести, Феццан і ін.). Самі древні малюнки ставляться до доісторичного періоду (VIII - VI тисячоріччя до н.е.). У той час Сахара була покрита вологими тропічними лісами. Тут водилися слони й носороги, крокодили й жирафи, древні буйволи й інші тварини, чиї зображення зустрічаються тільки в самих древніх петрогліфах. Значно пізніше з'являються зображення домашніх биків і коней, а приблизно в I-III вв. н.е.- також і зображення верблюдів
Більше пізні за часом комплекси наскальних зображень були відкриті в багатьох районах Африки - у Судані й Ефіопії, у Танзанії й Зімбабве, у Південній Африці. У художнім відношенні вони уступають розписам Сахари, за винятком деяких наскальних малюнків бушменів. Виконані всього лише кілька сторіч назад, вони проте ставляться до культури кам'яного віку. Бушменам належать такі знамениті фрески, як " Біла Дама" і так званий " Фараон", що зображують людей, по зовнішньому вигляді європейців, що нагадують, можливо, мандрівників або торговців, що відвідували південь африканського континенту
Наскальні зображення Африки пройшли подібну з доісторичним живописом інших районів миру еволюцію. Найбільш древні малюнки реалістичні й монументальні, відрізняються точністю й лаконічністю малюнка, умінням деякими штрихами передати самі характерні риси й звички тварини. Однак ці зображення довгий час залишалися ізольованими і являли собою як би просту суму окремих фігур
Надалі первісний реалізм поступається місцем більшої схематизації, цілісність і безпосередність бачення поступово втрачаються. Замість розрізнених образів з'являються цілісні композиції й сцени. Всі частіше зустрічаються фігури людей - мисливців з луками й стрілами, пастухів, танцюристів. Серед них і збережені на скелях Сахари зображення " круглоголових" людей, загадкових " марсиан" або " прибульців", які так довго хвилювали уява наших сучасників. Однак, як уважають дослідники, швидше за все тут зображені ряжені в ритуальні масках
Наскальне мистецтво існувало в народів Тропічної Африки кілька тисячоріч. У деяких районах воно зберігалося аж до нового часу. Традиції його живуть дотепер - у розписах стін народного житла, у предметах прикладного мистецтва, у роботах сучасних африканських художників
Найдавніші з відомих у цей час пам'ятників африканської скульптури були виявлені біля селища Нок (Нігерія) в 1931 і 1944 р. По ім'ю селища була названа культура, розквіт якої датується V в. до н.е. - II в. н.е. Теракотового голови культури Нок вражають реалістичністю й майстерністю виконання. Їхні розміри коливаються від декількох сантиметрів до натуральної величини. Гостра виразність, що граничить із гротеском, ретельне пророблення деталей відрізняють ці добутки. При всій розмаїтості пластичного трактування (людського голови, наприклад, зображувалися у вигляді циліндра, кулі або конуса) у них постійно зберігаються повторювані ознаки. Очі незмінно передавалися у вигляді трикутника з висвердленою зіницею, рот звичайно напіввідчинений, чітко модельовані ніздрі як би роздуті. Такі деталі, як волосся, брови, іноді ока, виконувалися підкреслено симетрично й декоративно. Все це свідчить про безсумнівне існування певного канону, що міг з'явитися лише в результаті тривалого розвитку
Так звана культура Cao (VIII- XIX вв.) була названа по ім'ю легендарного народу, що жив колись у районі озера Чад. Протягом тривалого періоду свого розвитку вона зберегла в майже незмінному виді деякі дуже древні форми культової пластики. Цим, очевидно, пояснюється її " примітивізм" і тісне переплетення в скульптурі людських і зооморфних рис, які зовсім неможливо відокремити друг від друга. Хоча культуру Сао називають" глиняною" (більшість знайдених скульптур виконано з обпаленої глини), тут виявлені також вироби із бронзи, заліза, кості, рогу й перламутру
Скульптура Ифе відділена від пам'ятників культури Нок майже тисячолітнім періодом, однак між ними існує відома стилістична подібність, що дозволяє говорити про наступність. Вона була відкрита в 1910 р. Подальші відкриття (особливо 1938 і 1957 р.) багато в чому заповнили відомості про культуру Ифе. Це насамперед бронзового й теракотового голови обожнених правителів існуючого тут ніколи міста-держави, культурного й релігійного центра народу йоруба. Вони виконані з разючим реалізмом, близьким по своєму типі до античного. Скульптурі Ифе властива справжня монументальність; узагальненість скульптурних обсягів сполучається в ній з тонкістю моделировки, що говорить про пошуки гармонічний і врівноважений образи, що втілює своєрідний ідеал людської краси. Класичний стиль і надзвичайна досконалість технічного виконання скульптури Ифе послужили приводом до самих фантастичних здогадів про її походження - її створення приписували грецьким, етрусским, індійським, португальським і іншим іноземним майстрам. У цей час її африканське походження встановлене
34. Усна традиція зв'язує скульптуру Ифе з мистецтвом древнього Беніну (південна частина Нігерії). Відповідно до легенди, майстер з Ифе в XIII в. навчив бенинцев мистецтву бронзового лиття. Про зв'язки з Ифе говорить не тільки висока техніка лиття й наступної обробки бронзи, але й деякі стилістичні особливості ранніх добутків пластики Беніну. Пізніше тут складається твердий канон, що залишився майже незмінним протягом декількох століть. Головною метою мистецтва було звеличування обожненого правителя і його предків. Уже на ранніх етапах скульптура Беніну відрізнялася відомою умовністю в трактуванні людської особи й деякою скутістю пластики. На відміну від Ифе надмірна увага приділялася декору - головному убору, ювелірним прикрасам і особливо високим комірам. Ці коміри, що доходять до самого рота, являли собою стилізоване зображення царських регалій - численних ниток коралового намиста. Надалі розробка цих декоративних деталей зводить нанівець виразність людської особи
Поряд зі скульптурними зображеннями пануючи в Беніні велике поширення одержали бронзові рельєфи, що прикрашали галереї царського палацу. Сюжети їх різноманітні: зображення пануючи і його сановників у церемоніальних одягах, сцени полювання, збройні воїни, португальські солдати в європейських костюмах. По-своєму вони дуже виразні, хоча й тут зображення людини поступово стає лише однієї з деталей, підлеглих декоративному цілому. У рельєфах нерідко можна зустріти й зображення тварин, пов'язаних з релігійною символікою Беніну
Якщо бронзова й теракотова скульптура були зосереджені переважно при дворах африканських правителів, те традиційна декоративна пластика існувала майже повсюдно. Умовно її можна розділити на круглу скульптуру, ритуальні маски й різьблення, що прикрашало предмети культу й домашнього побуту. Оскільки в тропіках дерево зберігається погано, вік самих древніх добутків не перевищує 150- 200 років. Це мистецтво носило переважно культовий характер, хоча різьбярі виконували роботи, не зв'язані безпосередньо з культом, - стовпи й двері жител, підношення, кубки для вина, ступки й т.д. Кожний народ і плем'я створює скульптуру свого, зовсім неповторного стилю, і все-таки вона володіє рядом особливостей, що відрізняли її від скульптури інших континентів. При всій, що кидається в очі умовності африканська скульптура по-своєму надзвичайно життєва. Однак її реалізм своєрідний. Його сила й переконливість обумовлені не окремими правдоподібними деталями, але виразністю й вірогідністю цілого, надзвичайною динамічністю, умінням відібрати й виділити найважливіше в образі. Звідси й настільки характерне порушення пропорцій людської фігури. Африканський скульптор виділяє насамперед голову, що нерідко займає від чверті до третини розміру всієї фігури. Із цим же зв'язана надзвичайна внутрішня динаміка образа при зовнішній статичності пози. Інша важлива особливість - тісний зв'язок скульптури й прикладного мистецтва. У скульптурному різьбленні безпосередньо виражалося естетическое почуття краси праці, майстерності як такого. Це приводило до найтіснішого переплетення образотворчого реалізму й гострий декоративной виразності. Із цим зв'язане й тонке почуття краси матеріалу, його природного фарбування (більшість африканських скульптур не офарблювалося) і фактури. Звідси й митецьке використання будь-яких наявних під рукою матеріалів
38. Періодизація розвитку української культури
| Українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони. Для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку. Підхід до періодизації враховує підйоми і спади культурного процесу в Україні і забезпечує, у свою чергу, цілісний підхід до української культури як до єдиного цілого духовного світу нашого народу. Отже, перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Початки передісторії української культури, її першовитоки губляться у сивій давнині. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією.. Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. Перше тисячоліття нової ери для розвитку української культури було сповнене рядом подій історичної ваги: виникнення Києва — " матері міст руських"; об'єднання східнослов'янських племен і утворення держави — Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; і, нарешті, запровадження християнства. Все це разом поставило український народ та його культуру в один ряд з іншими високорозвинутими народами та культурами Європи і світу. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Вони збагатили скарбницю духовного життя українського народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, поставили в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами. Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIII—XIV ст., а пізніше — створення на принципах азійської деспотії Російської централізованої держави. Звідси й почалися найгостріші трагедії нашого народу. Через підйоми і спади й відбувався процес розвитку нашої культури княжої доби. Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя. Насаджувався насильницькими методами католицизм. За таких умов виник і почав міцніти так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям. Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємопереплетінням національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури. У ході цього руху не лише формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни, що розпочалась в Україні 1648 року, а й створювались культурні цінності, які стали основою розвитку української культури протягом наступних століть. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні. І все ж, розвиток української культури в цей період виступає як процес послідовний, об'єктивно обумовлений, процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та Просвітництва. П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії. Цей період ще називають періодом тривалої " неволі і переслідувань" української культури, періодом її запеклої боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства. Українці відтіснялися цими ворожими силами на периферію культурного прогресу. Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові. Перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX — поч. XX ст. вивела українську націю на широкий шлях світового історичного поступу, поставила із невідомості й забуття в один ряд з найрозвинутішими націями світу. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків). Шостий підперіод характеризується успадкованими від попередніх підперіодів злетами і руїнами у розвиткові української культури, наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, за яких українська культура була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження. Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями. Незважаючи на неймовірні труднощі, які упродовж віків долав на своєму історичному шляху український народ і про які ми вже щойно говорили, він витворив свою високорозвинуту національну культуру. Сьогодні в ній представлені всі галузі, види і жанри духовного виробництва, властиві найрозвинутішим культурам світу. Досить високого рівня розвитку в Україні дістали наука, народна освіта, література і мистецтво. Органічними складовими української культури нині стали: сценічне мистецтво — драма, опера, оперета і балет; музичне мистецтво — оперна, симфонічна, хорова музика і пісенна творчість, зокрема, авторська пісня; образотворче мистецтво — живопис, скульптура, графіка; декоративно-прикладне мистецтво; кіномистецтво; самодіяльне мистецтво; народна художня та поетична творчість тощо. Окремо варто сказати кілька слів про одну з найважливіших складових української культури — мову нашого народу. Українська мова виконує роль надзвичайно важливого засобу збереження виражених у слові національно-культурних вартостей, обміну продуктами духовного виробництва нашого народу з іншими народами світу. |