Персонал підприємства, його класифікація

2. Невиробничий персонал, до якого відносяться зайняті в невиробничій сфері підприємства.

Професія характеризує вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки. Спеціальність виділяється в границях визначеної професії та характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці та є сукупністю спеціальних знань і навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій зумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на 4 групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців залежить від рівня освіти та досвіду роботи. Для них також існує 4 категорії.

Класифікація персоналу підприємства може здійснюватися також за наступними ознаками: статтю та віком, стажем роботи, посадами тощо.

Кадровий склад, або персонал підприємства має кількісні, якісні та структурні характеристики, які з найменшим або найбільшим сту­пенем достовірності можуть бути визначені такими абсолютними або відносними показниками:

– облікова та явочна чисельність працівників підприємства на кон­кретну дату;

– середньооблікова чисельність працівників підприємства за ви­значений період;

– питома вага працівників окремих підрозділів у загальній чи­сельності працівників;

– темпи зростання чисельності працівників підприємства за ви­значений період;

– середній розряд робітників підприємства;

– питома вага службовців, які мають середню або спеціальну освіту, в загальній чисельності працівників підприємства;

– середній стаж роботи за спеціальністю керівників та спеціалістів підприємства;

– плинність кадрів;

– фондоозброєність праці робітників підприємства.

Сукупність перелічених та інших показників може дати уявлен­ня про кількісний, якісний та структурний склад персоналу підприєм­ства й тенденції в його змінах, урахування яких необхідне для управ­ління персоналом, у тому числі під час планування, аналізу, розроблення заходів щодо підвищення ефективності використання трудових ре­сурсів, підприємства.

Трудовий потенціал підприємства за чисельним складом, рівнем кваліфікації не є постійною величиною, він увесь час змінюється: звільняються одні працівники, приймаються інші. Зміни такого роду характеризуються плинністю кадрів.

Стан кадрів на підприємстві може бути визначений за допомогою наступних коефіцієнтів.

1. Коефіцієнт вибуття К_в – відношення кількості працівників, звільнених за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:

. (2.72)

2. Коефіцієнт прийому К_п – відношення кількості працівників, прийнятих на роботу за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:

. (2.73)

3. Коефіцієнт плинності К_ПЛ – відношення чисельності працівників підприємства, що вибули чи звільнених за даний період на середньооблікову чисельність за той же період.

4. Коефіцієнт стабільності визначається за формулою:

, (2.74)

де – чисельність працівників, що звільнилися з підприємства за власним бажанням чи через порушення трудової дисципліни за звітний період.

Р₀ – середньооблікова чисельність працівників за період, що передує звітному;

Р_п – чисельність прийнятих працівників у звітний період.

6.2 Продуктивність праці та її планування

Найважливішим показником, що слугує для визначення результативності трудової діяльності як окремого працівника, так і колективу підприємства є продуктивність праці.

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефек­тивності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці по­лягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю вироб­леної продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.

Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. І справді, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку та застосовує нові технології, чим вищий на ньому рівень соціального забезпечення робітників, тим вищою буде продуктивність праці, і навпаки.

Продуктивність праці - це показник, який характеризує ефективність праці в процесі виробництва продукції та показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.

Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та минулу. До живої праці відносять діяльність лю­дей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких було затрачено працю, але в минулому.

У економічній теорії розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці. Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці та вимірюється кількістю про­дукції, яка виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількістю робочого часу, яка витрачена на виготовлення продукції (трудо­місткість).

Проте для економіки в цілому важливим є показник, що харак­теризує ефективність загальної праці – продуктивність загальної праці. Він визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньообліковою чисельністю персоналу).

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.

Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення обсягів продукції, що виробляється. Існує три методи визначення виробітку:

1) натуральний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах; різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2) вартісний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до затрат часу, вираженого в середньообліковій чисельності працівників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3) трудовий передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість працівників).

Оберненим показником до виробітку є показник трудомісткості. Під трудомісткістю продукції розуміється сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.

За характером та призначенням витрат праці розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.

Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу.

Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості. Така трудомісткість, як правило, менша від нормативної на величину зменшення трудових витрат, що передбачено організаційно-технічними заходами підприємства, але вона може дорівнювати й нормативній.

Планова та нормативна трудомісткість визначаються в людино-годинах.

Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.