Поняття та концепції влади

Лекція 5. Політична влада

Поняття та концепції влади

Ознаки, структура та функції політичної влади

Механізми реалізації політичної влади. Легальність та легітимність політичної влади.

Бюрократія як феномен влади та управління

Політична влада є однією із форм влади функціонуючій у суспільстві поряд із економічною, соціальною, державною, духовною. Політична влада є невід’ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, яка має всеохоплюючий характер та здатність проникати в усі сфери людської діяльності. Проблема політичної влади багатоаспектна, ми зупинимося на питаннях які поможуть розібратися в сутності, структурі, особливостях та механізмах реалізації влади.

Поняття та концепції влади

Центральне місце у політиці посідає влада. Проблема влади завжди була найбільш загадковою та цікавою і посідала важливе місце в історії політичної думки та політичної теорії сучасності.

Вже в Стародавньому Китаї Конфуцій і Мао-Цзи звертають увагу на божественну й природну сторони походження влади й на необхідність існування влади як механізму спілкування між людьми, регулятора відносин панування й підпорядкування між керуючими й керованими. Конфуцій (551-479 р. до н.е.) дотримується розуміння влади як божого – «веління неба» – установлення, дає їй при цьому патріархально-патерналістське трактування й уподібнює ієрархічну владу імператора над підданими батьківської влади старшого, глави сім'ї або роду, над молодшими його членами. Більшість ідей і концепцій, що трактують політичну владу, а також самих визначень категорії «влада» у ранній історії політичної думки в першу чергу пов'язані з необхідним порядком і згодою між людьми, керуванням і доцільним регулюванням людських відносин.

Мао-Цзи (479-400 р. до н.е.) виходить із більш раціоналістичної інтерпретації природи влади, чи не першим у самому загальному виді висловлюючи ідеї про її «природне походження» у «суспільному договорі», відзначаючи при цьому, що як володаря люди вибрали саму мудру й доброчесну людину Піднебесної й зробили її «Сином Неба» для того, щоб створити систему керування й перебороти соціальний хаос, що спостерігався серед людей, що жили подібно диким звірам.

Аналогічно міркує й Арістотель у «Політиці», коли пише, що владний механізм необхідний для організації й регулювання спілкування між людьми, оскільки «верховна влада всюди пов'язана з порядком державного керування». Владу політичну та владу державну ототожнювали. Арістотель говорив: «Існує така влада, у силу якій людина панує над людьми собі подібними та вільними. Цю владу ми називаємо владою державною». Цю думку обґрунтував та розвив Н. Макіавеллі, він обґрунтував суть та соціальну природу політичної влади як державної.

Потім уже в Новий час ідея доцільності механізму державної влади знаходить більш розгорнуте обґрунтування в теорії «суспільного договору».

Один з її творців, англійський мислитель Т. Гоббс, писав про необхідність організації загальної влади шляхом угоди «кожної людини з кожним іншим для подолання природного стану «війни всіх проти всіх». Гармонія «може бути досягнута тільки одним шляхом, а саме шляхом зосередження всієї влади й сили в одній людині або в зборах людей, що більшістю голосів могли звести всю волю громадян в єдину волю». Т. Гоббс розвив уявлення про політичну владу та її зверхність у житті суспільства. Державна влада «особа або зібрання волі, якій підкоряються усі інші». Благо народу – найвищій закон держави.

Влада – це сила, хто не має сили, той не має влади Ключове поняття вчення Д Лока про владу trust٫ коли парламент і уряд застосовують політичну владу як довірені особи народу і цю довіру можуть втратити На цій тезі базується теорія про поділ влади.

Розробляючи ідею «суспільного договору», Ж.-Ж. Руссо вважав, що владою необхідно наділяти не одноособово государя-суверена, а народну асоціацію, що виражає волю всього народу як рівнодіючу частку свобод людей. Ф. Гегель, визначаючи державну владу як «загальну субстанціональну волю» разом з тим для користі громадянського суспільства й оптимізації керування, вважає за необхідне функціональний розподіл влади на законодавчу, що відображає спільні інтереси, урядову, яка поєднує загальні та окремі, особливі випадки, і, нарешті, князівську, яка єднає загальні, особливі й специфічні начала в єдину систему державного механізму, який переборює в силу цього вузькість егоїстичних інтересів.

«Головний засіб політики – насильство», М. Вебер визначив владу, як можливість індивіда здійснювати свою волю всупереч опору інших незалежно від підстав цієї можливості М. Вебер не відійшов від розуміння влади як насильства та володарювання, але яке має базуватися на легітимності.

В політичній теорії сучасності відбувається низка «внутрішніх» та «зовнішніх» розмежовувань на формальну сферу політичної влади та на реальну практику (структуру держави та економічну систему). Складність та багатоаспектність такого явища, як влада обумовлюють існування різноманітних концепцій влади.

В основі наданої класифікації є теза польського політолога Є. Вятра.

1. Біхевіористська концепція влади (Г. Лассуелл, Дж. Кетлін, Ф. Гегель).

Влада як особливий тип поведінки, при якому одні люди командують іншими, а

інші їм підкоряються. Запропонували три «моделі» політичного процесу:

силову, ринкову, ігрову:

а) «силова модель» – «воля до влади»;

б) «ринкова модель» – «влада продається і купується»;

в) «ігрова модель» – «політика це театр та поле гри».

2. Психологічна концепція влади (З. Фрейд, К. Юнг). Влада – це поведінка реальних індивідів, витоки влади кореняться у свідомості та підсвідомості людей. Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виконують функції суб’єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності.

3. Системна концепція влади. Існування та продукування влади залежить не від індивідуальних відносин до суспільства, а від соціальної системи. Три підходи:

а) макропідхід (Т. Парсонс, Д. Істон) – влада є способом організації, посередником у політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і розподілу цінностей;

б) мезопідхід (М. Кроз’є, Н. Луман) – влада аналізується у співвідношенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами, влада як засіб соціального спілкування, що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечує інтеграцію суспільства;

в) мікропідхід (Т. Кларк, М. Роджерс) – влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи.

4. Телеологічна (Б. Рассел). Влада це здатність досягти поставленої мети, отримання намічених результатів.

5. Структурно-функціональна концепція влади. Влада як особливий вид відносин між підлеглими і керівниками. Суспільство має ієрархію, яка диференціює управлінські та виконавські ролі.

6. Реляціоністська концепція влади. Влада як відносини між особами, при яких один з них чинить вплив на другого. Три підходи до трактування влади:

а) «опору» (Д. Картрайт, Дж. Френч) – психологічний акцент у системі владних відносин;

б) «обміну ресурсами» (П. Блау, Д. Хіксон) – соціологічний акцент;

в) «розподіл зон впливу» (Д. Ронг) – політичний акцент.

7. Інструменталістська концепція влади. Влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.

8. Конфліктна концепція влади. Влада як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

9. Марксиситська концепція влади (К. Маркс, Ф. Енгельс). Влада має класовий характер, існують відносини панування та підкорення. Головне місце в системі соціальної влади посідає державна влада.

Розвиток політичної теорії щодо питання сутності влади відобразився у появі нових підходів до вивчення цього явища, найбільш розповсюдженими серед них є неоструктуралістські концепції.

10. «Археології і генеалогії влади» (М. Фуко). М. Фуко визначає владу як неперсоніфікоіване, модальне спілкування («відносини відносин»). Відносини між суб’єктами влади є такими, оскільки вони перебувають у постійній зміні енергетичних ліній і співвідношення взаємних сил.

Концепція «поля влади» (П. Бурд’є). П. Бурд’є запропонував поняття «символічної влади», обґрунтував як сукупність «капіталів», які розподіляються між суб’єктами влади відповідно до їхньої позиції у політичному просторі.

Усі наведені трактовки влади не виключають одна одну, а підкреслюють багатомірність, багатозначність цього політичного феномену. У сучасній вітчизняній політичній науці влада також стала об’єктом дослідження, це пов’язано з потребою політичних змін у владній структурі життя, розбудові правової держави та розвитком самої політичної науки.

У соціальній системі влади особливе місце посідає політична влада. Політична влада – здатність, право і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань з допомогою будь-яких засобів – волі, авторитету, права, насильства. На цій підставі ми можемо з’ясувати особливості політичної влади:

1. Представництво політичним об’єктом інтересів соціальної спільноти, яку він представляє.

2. Інституціональна – розв’язання політичним суб’єктом проблем суспільства. Коли політичний суб’єкт вступає у взаємодію з іншими політичними суб’єктами.

3. Політична діяльність – здатність знайти засоби розв’язання соціальних проблем.

У сучасній політичній літературі виделяють три аспекти влади: директивний٫ функціональний та комунікативний.