Ознаки, структура та функції політичної влади

Влада є засобом реалізації загальних інтересів та досягнення загальних цілей. Одним з видів соціальної взаємодії є влада політична. Вона характеризується такими ознаками:

1. Політична влада закріплює пріоритетність інтересів суб’єктів влади, які стають загальнообов’язковими для усіх верств населення.

2. Політична влада у сутності містить протиріччя між суб’єктом та об’єктом володарювання, оскільки влада є здатністю підкоряти, чинити вплив за допомогою певних засобів, то це викликає опір у частини населення. Також пануючий суб’єкт має перевагу (статус, авторитет, інформованість, знання та ін.).

3. Взаємовідносини суб’єктів, залежних від умов, оволодіння певною сукупністю засобів, які забезпечують формування та реалізацію здатності одних нав’язувати свою волю іншим.

4. Ознакою політичної влади є також об’єктивні умови – відношення, які обумовлюють вольові дії людей. За суб’єктивно-вольовими відношеннями завжди стоять – об’єктивний взаємозв’язок, потреби та інтереси.

5. На сучасному етапі розвитку суспільства домінуючими формами панування суб’єктів стають – політичний вплив, довіра, співробітництво, стимулювання, а також залучення народних мас у прийнятті політичних рішень.

6. Політична влада існує та функціонує у різноманітних видах: державна, партійна, регіональна, міжнародна та ін.

Специфіка політичної влади пов'язана із здатністю індивідів, груп і їхніх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну, носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.

До інших проявів специфіки політичної влади можна віднести такі:

на відміну від міжособистісної, політична влада присутня у відносинах між великими соціальними групами, державами, співтовариствами, суспільними організаціями;

політична влада передбачає необхідність організаційних процедур для вираження інтересів спільної у політичній сфері, інституціональну оформленість (вираження політичного інтересу через партію, державу та інші інститути);

можливість використання найрізноманітніших ресурсів (економічних, інформаційних тощо);

поєднання відкритих і тіньових центрів влади, що діють приховано, поза сферою суспільного контролю;

моноцентричність, тобто наявність єдиного центру прийняття рішень (на відміну від влади економічної, яка в умовах ринку передбачає плюралізм суб'єктів влади);

ієрархічність відносин влади;

делегування (передача) частини владних повноважень від одного суб'єкта іншому, який бере на себе відповідальність за їхнє виконання (модель: центральна влада > місцева влада);

ідеологічність.

Складним питанням є з’ясування сутності політичної і державної влади.

Політична влада – це спеціальна форма суспільних відносин між великими групами людей, реальна спроможність певної суспільної групи, класу, індивіда впровадити в життя свою волю, що відбита в політиці, політичних та правових нормах.

Державна влада – це форма суспільної влади, яка спирається на спеціальний апарат та поширюється на се населення: концентроване ядро політичної влади. Відмінність державної влади від політичної у тому, що держава передбачає існування особливого апарату з притаманними йому матеріальними засобами впливу на людей, спираючись на інститути права.

Політична влада може функціонувати без спеціального апарату примусу, не спираючись на інститути права, а за допомогою організацій на основі політичних та ідеологічних цінностей. Політична влада має бути ідеологічно обґрунтована Взаємодія політичних партій٫ лідеров٫ лобістських організацій буде ефективна для раелізації своїх цілей Політичні партії٫ бюрократичні організації٫ – це сили (точніше результат взаємодії та конкуренції різноманітних сил)٫ які впливають на спектр та масштаб рішень٫ котрі можно приняти в межах національної держави Цю власнодію яскраво ми бачимо у сучасному політичному житті України.

Основними структурними елементами політичної влади виступають її суб’єкти, об’єкти, мотиви, ресурси (джерела).

Суб'єкт влади втілює в собі її активне, направляюче начало. Ним може бути особа, організація, соціальна спільність і ін. Об'єктом влади є індивіди, їх об'єднання, прошарки і спільності, класи, суспільство, тобто це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики. Влада – це завжди двосторонні відносини: взаємодія суб'єкта і об'єкту. До суб’єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя – економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

Реакція об’єкта влади визначається мотивами підпорядкування і тими ресурсами, які використовує суб’єкт.

Ресурси влади – це потенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Ресурси політичної влади є або важливими для об'єкту цінностями (гроші, предмети вжитку тощо), або засобами, здатними вплинути на внутрішній світ, мотивацію людини (телебачення, преса), або знаряддя, за допомогою яких можна позбавити людину певних цінностей, у тому числі і життя (зброя, каральні органи в цілому).

Ресурси влади являють собою те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб’єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу.

У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

– силовий примус – втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього – тортури, концтабори, смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо);

– закон, традиція, звичай;

– стимулювання – створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об’єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання.

Існують і інші класифікації ресурсів, наприклад, за методами здійснення та сферою поширення:

1. Економічні ресурси. Наявність розвиненої матеріальної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв’язки та ін.

2. Політичні ресурси. Наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур.

3. Соціальні ресурси. Наявність соціально-структурованого суспільства, посадової упорядкованості, соціального забезпечення, медичного обслуговування та ін.

4. Суб’єктні ресурси. Політична свідомість, компетентність, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість.

5. Силові ресурси. Армія, міліція, служба безпеки, прокуратура, місця позбавлення волі та ін.

6. Інформаційні ресурси. Володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.

7. Демографічні ресурси. Фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.

8. Культурні ресурси. Наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін.

9. Правові ресурси. Наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Провідна роль всіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, вирішення кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних і соціальних ресурсів. Тому у центрі уваги керівників держав знаходяться економічна і соціальна політика.

Мотивами підкорення можуть виступати:

– страх перед санкціями (досить нестійкий, має потребу в постійному підкріпленні, адже безпосередньо залежить від міри покарання за непокору);

– звичаї (є одним із провідних мотивів підкорення у державах з монархічною формою правління);

– авторитет суб’єкта влади (дозволяє йому проводити свою волю без застосування насильства – підкорення засновується на вірі у виняткові (особисті, професійні та ін.) якості суб’єкта);

– переконання або раціональний інтерес (засноване на підкоренні суб’єктові в силу особистої зацікавленості об’єкта, збігу ціннісних орієнтацій суб’єкта та об’єкта влади) та ін.

Визначивши сутність та структуру політичної влади, важливо звернути увагу на її основні принципи та функції.

Основними принципами політичної влади є її легітимність, дієвість, реальність, передбачливість, колегіальність, самокритичність, твердість і терпимість.

За ефективністю влади можна судити, в якій мірі вона здійснює свої функції. Функціями політичної влади є:

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади є інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, політичних партій та суспільних об’єднань на платформі загальнонародних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури намагаються уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфліктам і долати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструктивне русло.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є регулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими інструментами, як право та система політичних норм, владні структури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх процесів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи характер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходячи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є нездатною консолідувати різноманітні елементи політичної системи, це може призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.

Слід зазначити, що за певних умов розвитку політичного життя суспільства влада може стати й дестабілізуючим чинником. Це буває тоді, коли стара влада виявила повну нездатність управляти державою або тоді, коли нова влада ще перебуває в процесі становлення і не має підтримки більшості народу.

За таких умов ситуацією нестабільності в суспільстві може скористатися добре організована політична сила і прийти до влади на хвилі загальнонародного невдоволення тривалим нехтуванням економічними та соціальними проблемами суспільства.

Отже, функціонування влади є важливим чинником життєдіяльності суспільства та його політичної системи, бо влада пов’язує всі політико-структурні елементи в одне ціле. Поділяючись у демократичному суспільстві на законодавчу, виконавчу та судову гілки, влада стає гарантом політичного розвитку та життєдіяльності всього суспільного життя.