Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Предмет політичної економії
Ретроспективний аналіз економічної думки дозволяє дати визначення предмета політичної економії з точки зору різних теоретичних шкіл. В поглядах економістів присутнє ключове положення – метою політекономічного дослідження завжди був пошук шляхів раціонального господарювання, що повинне було задовольнити потреби людини. Однак, як уже підкреслювалося, політична економія довгий час не мала точно обкресленого предмета. Виходячи з цього, можна стверджувати – предметом політичної економії служать системи економічних відносин. Класичне визначення: «предметом політекономії є соціально-економічні відносини, що виникають між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ і послуг, а також закони і закономірності їхнього розвитку». Німецький учений-економіст, філософ, політолог Карл Маркс у праці “Капітал” (1867 р.) предметом дослідження політичної економії називав капіталістичний спосіб виробництва й відповідні відносини виробництва та обміну. Метою свого дослідження він вважав відкриття економічного руху капіталістичного суспільства. Німецький вчений і громадський діяч Фрідріх Енгельс розрізняв предмет політичної економії в широкому й вузькому значенні слова. У широкому – це наука про закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у суспільстві. У такому ж аспекті Ф. Енгельс характеризував політичну економію як науку про умови й форми, за яких відбувається виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів у різних суспільствах. У вузькому значенні політична економія, на його думку, вивчає капіталістичний спосіб виробництва. Інакше трактували предмет політичної економії представники маржиналізму. Виступаючи проти ідей класичної школи політичної економії, зокрема проти положень К. Маркса, англійський економіст Вільям-Стенлі Джевонс переконував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, мета якої полягає в обґрунтуванні універсальних закономірностей. Тому поняття “політична економія” він змінив нейтральнішим – “економікс”. З ним погоджувався представник цієї школи швейцарський економіст Леон Вальрас, який розрізняв економічну теорію і прикладну економіку, в межах якої можна виокремити етику (об’єкт її вивчення – відносини між людиною і природою). З цією метою робились спроби виявити відмінність між економічною теорією і політичною економією. Так, Моріс Добб стверджував, що політична економія вивчає відносини між класами і соціальними групами, вона головну увагу зосереджує на витратах виробництва, а дослідження економічної теорії мають бути сфокусовані на проблемах суспільної рівноваги, яка досягається в атомістичному суспільстві в процесі конкуренції, а також проблеми ринкової вартості та рівноваги між суб’єктивними прагненнями. Представників історичної школи, інституціоналізму та маржиналізму об’єднує думка, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію людей у цьому процесі, природу людського духу, енергійність нації, значення націоналізму, проблеми мотивації та економічної поведінки людей, їх культуру. Ще один підхід – з’ясування предмета політичної економії – пов’язаний із спробами тлумачити її як науку про господарство, господарську діяльність людей, людські потреби та ін. Ще у XIX ст. німецькі економісти Вільгельм Рошер і Карл Бюхер називали предметом політичної економії народне господарство як систему відносин усієї сукупності людей і зовнішньої природи. Російський економіст Петро Струве розглядав господарство як суб’єктивну теологічну єдність раціональної діяльності (господарювання). Проте у відношенні людина-природа в основному розкривається зміст продуктивних сил, оскільки таке відношення виникає у процесі праці, пристосування речей природи до потреб людини, а відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг проігноровано. У визначенні Струве одне невідоме (господарство) підводиться під інше невідоме (раціональну економічну діяльність або господарювання). Ці недоліки значною мірою подолано у визначенні політичної економії українського економіста Михайла Туган-Барановського як науки про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного міного господарства, що історично розвивається. Водночас він стверджував, що політична економія досліджує сучасний господарський лад в історичному розвитку. Важливим аспектом обох визначень є акцент на історичній динаміці. Однак положення Туган-Барановського про сферу вільного мінового господарства, що розвивається, орієнтує лише на дослідження нижчої стадії розвитку капіталізму, за якої переважали ринкові важелі саморегулювання. Неокласичне визначення: «дослідження багатства і частково людини, точніше стимулів до дії і мотивів протидії» (А. Маршалл). Існує поширене західними науковцями визначення предмета політичної економії як науки про задоволення людських потреб (А. Майєрс). Але воно є надто звуженим. З’ясування сутності потреб (насамперед матеріальних), ступеня їх насичення й засобів задоволення є лише одним із аспектів дослідження політичної економії. Визначення, в якому йдеться про діяльність, спрямовану на задоволення потреб людей, є ширшим, але ігнорує економічні відносини між людьми в процесі такої діяльності, різні сфери суспільного відтворення, закони, що управляють цією діяльністю. Крім того, поняття “діяльність людей” надто аморфне. Тому справедливе зауваження американського економіста М Бредлі про те, що “немає жодної людської діяльності, яка б не потрапляла в поле зору “екномікс”. Сучасні економісти про предмет політичної економії: у 1948 р. вийшов у світ підручник американського економіста Пола Самуельсона “Економікс”, за який йому було присуджено Нобелівську премію. У книзі стверджується, що предметом економікс є споживання, і що ця наука вивчає дії, які включають обмінні операції між людьми; людський вибір з метою використання рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу; людей у їх діловому житті; багатство; методи вдосконалення суспільства. «Економікс – це наука про шляхи використання рідкісних виробничих ресурсів, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляють різні товари і розподіляють їх для споживання» (П. Самуельсон). Близьке за змістом визначення сучасних американських учених Кемпбелла Макконнелла і Стенлі Брю, згідно з яким економікс (аналітична економіка) є наукою про “ефективне використання обмежених економічних ресурсів або управління ними з метою досягнення матеріальних потреб людини”. Серед майже зз30 визначень предмета економікс поширене трактування, яке акцентує на поведінці людини, групи людей у різних сферах суспільного відтворення за обмежених ресурсів з метою максимізації прибутків або задоволення потреб людей. Найдосконалішим вважають визначення англійського економіста Л. Роббінса: “Економіка – це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими ресурсами, що допускають альтернативне використання”. Синтезувавши позитивні аспекти різноманітних визначень і врахувавши критичний аналіз негативних, як предмет політичної економії можна визначити економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей, цілісність і організованість якого (процесу взаємодії) забезпечується сучасним господарським механізмом. Автори, які, визначаючи предмет політичної економії, не беруть до уваги розвиток продуктивних сил, допускають серйозну теоретико-методологічну помилку. Вони ігнорують необхідність вивчення людини (як головної продуктивної сили і суб’єкта кожної із підсистем економічних відносин і насамперед відносин економічної власності), її потреб, інтересів та цілей. Абстрагування від продуктивних сил, змістом яких є відношення людини до природи, виключає можливість досліджувати взаємодію двох сторін економічного і двох сторін суспільного способів виробництва, а отже, одну з основних рушійних сил розвитку економічної системи. Крім того, це ігнорування важливих економічних категорії – праці, засобів виробництва, робочої сили, потреб та ін.
|