Виробничі фонди підприємства та їх кругообіг.

Як відомо, у будь якому процесі виробництва незалежно від його суспільної форми беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва – засоби виробництва й люди. Ці фактори утворюють низову ланку суспільного виробництва – підприємство.

З матеріально-технічного боку виробничі фонди характеризуються певною структурою. Так, виробничі фонди поділяються на фонди продуктивні і фонди обігу, на основні й обігові фонди, на грошову, продуктивну й товарну частини, а основні фонди – на активну й пасивну частини і т. д. Матеріально-технічна структура підприємства різна залежно від галузі, технічного прогресу і є важливим показником рівня розвитку продуктивних сил суспільства.

Соціально-економічна природа підприємства визначається формою власності на виробничі фонди. Власність може бути державною, комунальною, приватною, колективною, змішаною, акціонерною. Виходячи з цього, виробничими фондамислід вважати речові й особисті фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства і служать матеріальною основою його виробничої діяльності.

Виробничі фонди перебувають у постійному русі. Вони проходять три стадії, набирають три форми – грошову, продуктивну і товарну – й у кожній з них виконують відповідну функцію. Розглянемо три стадії і три форми виробничих фондів.

Перша стадія кругообігу полягає у перетворенні грошових фондів на продуктивні, тобто на засоби виробництва і виробничий персонал. Ця стадія полягає у купівлі засобів виробництва і найманні працівників; вона відбувається на ринку, у сфері обігу і позначається формулою:

На першій стадії кругооігу виробничі фонди функціонують як певна сума грошей. Щоб заснувати підприємство, необхідно придбати виробничі фонди, а для цього потрібні гроші. Джерела цих грошей різні.

Друга стадія кругообігу виробничих фондів полягає у перетворенні продуктивних фондів на готову продукцію, товар. Вона позначається формулою:

Крапки у цій формулі означають, що процес обігу перерваний процесом виробництва, і навпаки. Ця стадія відбувається у сфері виробництва.

На стадії кругообігу виробничі фонди функціонують у продуктивній формі, тобто у вигляді засобів виробництва і виробників. Ознаками продуктивного капіталу є, по-перше, те, що він функціонує у сфері виробництва, де створюються матеріальні блага, і, по-друге, те, що тут створюється нова вартість, надлишок вартості над вартістю факторів виробництва.

На третій стадії виробничі фонди набувають форми товару. Від товару, купленого на першій стадії, цей товар відрізняється як своєю натуральною формою, так і вартістю, бо він включає, крім вартості робочої сили й вартості затрачених засобів виробництва, ще й додаткову вартість. Сума грошей, одержана в результаті реалізації товарів, буде більшою від авансованих грошей на першій стадій Наприкінці третьої стадії кругообігу виробничі фонди повертаються до своєї вихідної грошової форми, описуючи круговий рух. Загальну форму кругообігу можна виразити так:

Кругообігом виробничих фондів називається їхній рух, у процесі якого вони проходять три стадії, набувають три форми і у кожній з них виконують відповідну функцію.

Функцією грошей на першій стадії є забезпечення поєднання засобів виробництва і робочої сили. Кожний історичний спосіб виробництва має свій специфічний спосіб їх поєднання. Наприклад, за умов капіталізму процес виробництва може відбутися лише тоді, коли власник грошей – капіталіст купує робочу силу й засоби виробництва.

Особливий характер і спосіб, яким здійснюється поєднання факторів виробництва, зумовлює різні економічні епохи суспільного ладу (рабовласницький, феодальний. і капіталістичний лад) та їх різні перехідні форми.

Функція продуктивних фондів полягає у створенні споживних вартостей і додаткової вартості.

Функція товарних фондів полягає в їх зворотному перетворенні на гроші. Щоб дійти до споживача, товари обов'язково повинні бути реалізовані, перетворені на грот і.

Виробничі фонди постійно й одночасно перебувають у всіх трьох формах. Гроші перетворюються у засоби виробництва і робочу силу, останні перетворюються в товар, а товар – у гроші. Виконавши свою функцію, кожна з трьох форм переходить у наступну. Цим забезпечується безперервність процесу виробництва. Але у дійсності з різних причин безперервність процесу може порушуватися на певній стадії. Якщо, наприклад, товари не реалізовані (III стадія), тобто не продані, то порушується і перша стадія – неможливо придбати нові засоби виробництва і виплатити зарплату; або неможливо придбати матеріали через їх відсутність чи підвищення цін тощо.

Будь-який процес суспільного виробництва є нерозривною єдністю процесу виробництва і процесу обігу. Існує дві точки зору на їхнє співвідношення. З марксистського погляду вирішальну роль відіграє сфера виробництва, де діє продуктивний капітал. Ті соціально-економічні процеси, які відбуваються у сфері обігу, визначаються формою власності у сфері виробництва: яка форма виробництва, така й форма обігу.

Інша точка зору, яка одержала назву «мінової концепції», полягає в тому, що вирішальну роль відіграють сфера обігу, товарно-грошові, ринкові відносини. Нібито у процесі виробництва люди мають справу з природою, тут виникають технічні, а не економічні відносини. Економічні відносини починаються там, де речі обмінюються, тобто у сфері обігу, ринку. За допомогою цін, грошей відбувається обмін товарів, регулювання економіки. Отже, економічні відносини зводяться до мінових відносин, які нібито є основною сферою економіки. Найвідомішим теоретиком мінової (ринкової) економіки нині є П. Самуельсон. Його праця, що одержала назву «економікс», домінує у країнах Заходу і набула поширення в Україні.

Розглянемо докладніше взаємозв'язок виробництва й обігу. Процес обігу має двоїстий характер. З одного боку, обіг є рухом споживних вартостей – засобів виробництва і предметів особистого вжитку – від виробника до споживача. Тут відбувається передача права власності від виробника до споживача. З другого боку, обіг є зміною форм вартості – перетворенням товарної форми у грошову (Т – Г) і грошової у товарну (Г – Т).

Обіг як передача права власності і як зміна форми вартості вимагає затрат уречевленої та живої праці, які утворюють затрати обігу. Розрізняють два види затрат обігу додаткові і чисті. Додаткові затрати обігу – це затрати, пов'язані з транспортуванням товарів, їх зберіганням, доробкою і т. д. За своїм характером ці операції с: виробничими, хоч і відбуваються у сфері обігу. Чисті затрати обігу – це затрати, пов'язані із зміною форми вартості, тобто купівлею-продажем. До них слід віднести затрати, пов'язані з утриманням магазинів, бухгалтерій, оплатою праці торговельних працівників, затрати на рекламу, випуск каталогів і довідників і т. д. До чистих затрат обігу включають також затрати, пов'язані із забезпеченням грошового обігу і карбуванням монет, випуском паперових знаків тощо.

Обігомвиробничих фондів підприємства називається їх кругообігом, взятий не як окремий акт, а як процес, що постійно відновлюється.

Обіг фондів відбувається у часі. Час обігу фондів – це час від моменту авансування фондів у грошовій формі до моменту повернення їх у тій же формі. Якщо, наприклад, засновники підприємства авансували 10 млн. дол., то через деякий час, скажімо, три роки, ця сума повернеться до засновників. Це означає, що фонди підприємства зробили обіг. Швидкість обігу фондів (число обертів за рік) визначається за формулою:

,

де n – число обертів за рік; О—12 місяців; о – час обігу фондів.

Якщо один капітал обертається за 6 місяців, а другий – за 24 місяці, то , .

Швидкість обігу виробничих фондів підприємств різна і залежить від багатьох факторів. У легкій промисловості, наприклад, фонди обертаються швидше, ніж у важкій промисловості.

Продуктивна частина виробничих фондів, яка функціонує у сфері виробництва, ділиться на основні й обігові виробничі фонди. До основнихвиробничих фондів належать засоби праці, тобто будівлі, машини, апаратура. До обіговихвиробничих фондів належать предмети праці, тобто сировина, паливо, допоміжні матеріали, комплектуючі деталі.

В основі поділу виробничих фондів підприємства на основні і обігу лежить різниця між засобами праці та предметами праці у способі перенесення їх вартості на продукт.

Засоби праці беруть участь у процесі виробництва тривалий час в своєї натуральної форми не втрачають. Тому їх вартість переноситься на продукт не відразу, а частинами, протягом ряду періодів виробництва, в міру фізичного зношування. Внаслідок цього основними фондами називається чистина продуктивних виробничих фондів, яка переноситься на продукт не відразу, а протягом ряду циклів виробництва.

Предмети праці у процесі виробництва втрачають свою натуральну форму, а їхня вартість відразу переноситься на продукт і після його продажу повертається до підприємства протягом одного виробничого циклу. Тому обіговими фондами називається та частина продуктивних виробничих фондів, яка відразу переноситься на продукт і повертається до підприємства протягом одного циклу виробництва.

До обігових фондів належить також вартість робочої сили, яка набирає конкретної форми – фонду заробітної плати. Це та частина продуктивних виробничих фондів, яка призначена для оплати робочої сили. Робоча сила свою вартість на продукт не переносить, вона створює нову вартість, що дорівнює вартості робочої сили і вартості додаткового продукту. Після реалізації продукту підприємство одержує у вигляді грошей еквівалент вартості робочої сили, яка сплачується робітникові як заробітна плата. Отже, спосіб обігу вартості робочої сили такий же, як і предметів праці. Тому робоча сила включається до складу обігових виробничих фондів.

Слід підкреслити, що на основні й обігові фонди ділиться лише продуктивна частина виробничих фондів. Грошова та товарна форми не діляться на основні й обігові фонди, а є фондами обігу. Тому машина, яка встановлена на заводі, належить до основних фондів, а машина як продукт цього заводу – до фондів обігу. Бавовна, вирощена на фермі, належить до фондів обігу, а ця ж бавовна на прядильній фабриці – до оборотних фондів. Обігові фонди та фонди обігу утворюють обігові засоби (рис. 7.1.).

Рис. 7.1. Структура виробничих фондів на підприємстві.

До основних фондів належать виробничі споруди, устаткування, силові та робочі машини, транспортні засоби, вимірювальні та регулюючі прилади, лабораторне устаткування й інструменти, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

До оборотних фондів слід віднести сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо і пальне, куповані напівфабрикати, тару й тарні матеріали, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, незавершене виробництво й затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва, фонд заробітної плати. До фондів обігу належать товари, відвантажені покупцям, але ними ще не оплачені, кошти у касі підприємства або на рахунку в банках, кошти у розрахунках (дебіторська заборгованість).

Основні виробничі фонди фізично й морально зношуються. Елементи основних фондів – будівлі, споруди, машини, апаратура і т. д.— розраховані на ряд років залежно від технічних характеристик. У процесі виробничого використання ці елементи основних фондів поступово втрачають свою споживну вартість, а разом з тим і вартість, яка переноситься на готовий продукт. Отже, фізичне (матеріальне) зношування полягає у поступовій втраті основними виробничими фондами своєї вартості в міру втрати споживної вартості. Засоби праці фізично зношуються також під впливом сил природи.

Основні фонди вимагають додаткових затрат на їх зберігання – поточний і капітальний ремонт. Кошти, які витрачаються на поточний ремонт, належать до оборотних фондів. Кошти, які витрачаються на капітальний ремонт, відносять до основних фондів. При капітальному ремонті відновлюється яктехнічна придатність машини, так і її вартість.

Існує моральне зношування фондів першого і другого роду. Моральне зношування першого роду полягає у знеціненні основних фондів без втрати споживної вартості під впливом технічного прогресу. Моральне зношування другого роду полягає у повній втраті вартості і споживної вартості машин у результаті науково-технічного прогресу. Отже, моральне зношування основних фондів полягає в тому, що засоби праці в результаті технічного прогресу втрачають частково або повністю свою вартість ще до закінчення своєї фізичної придатності. Моральне зношування завдає підприємствам великих збитків, що змушує їх прагнути до прискорення обороту виробничих фондів.

Амортизацією називається процес перенесення вартості основних фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування. Утворюється амортизаційний фонд, який використовується для заміщення зношених фондів. Нормою амортизації називається відношення щорічної суми амортизаційних відрахувань до величини основних виробничих фондів. Раніше норми амортизації обчислювалися, виходячи із строків фізичного зношування техніки. Якщо, наприклад, машина розрахована на 10 років, то щорічна норма амортизації становить 10 % величини основних фондів. Тепер у ряді галузей з метою прискорення технічного прогресу нерідко встановлюються вищі норми амортизації – до 20% і більше.

Суть прискореної амортизації полягає в тому, що підприємцю дозволяється списувати вартість устаткування за такими ставками, які перевищують норму рівномірних відрахувань. Так, якщо строк функціонування устаткування становить 10 років, то підприємець може списувати не 10%, а, наприклад, 20% залишкової вартості.

Швидкість обороту різних частин основних фондів неоднакова. Адже до складу основних фондів належать засоби праці з різною довговічністю. Щоб обчислити оборот основних виробничих фондів у цілому, слід підрахувати середню величину обертів його складових частин.

У практиці господарювання необхідно обчислювати загальний оборот усіх виробничих фондів – і основних і оборотних, їх загальний оборот є середній оборот різних його складових.

З технічним прогресом питома вага основних виробничих фондів зростає, що породжує тенденцію до уповільнення їх обороту і збільшення втрат від морального зношування. Щоб запобігти цим негативним явищам, необхідно інтенсифікувати використання техніки, запроваджувати багатозмінну роботу і т. д.

Час обороту виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва – це час, протягом якого виробничі фонди перебувають у сфері виробництва. Це, по суті, тривалість виробничого циклу виробництва продукту, наприклад будівництво мосту, виготовлення машин, пошиття костюмів. Час виробництва складається з таких елементів: 1) робочого періоду; 2) часу, протягом якого предмети праці зазнають дії сил природи, фізичних, хімічних і біологічних процесів; 3) часу, протягом якого предмети праці перебувають у формі виробничого запасу; 4) періодичні перерви в роботі з різних причин.

Робочим періодом називається кількість тісно пов'язаних між собою робочих днів, необхідних для виготовлення продукту. Робочийперіод обчислюється шляхом нормування виробничих операцій. Виготовлення машин, наприклад, може тривати декілька тижнів, місяців, а будівництво корабля – місяці та роки, пошиття взуття – декілька днів. Щоб скоротити робочий період, необхідно збільшити чисельність працюючих, посилити інтенсивність праці, а головне – підвищити продуктивність праці на основі науково-технічного прогресу й поліпшення організації виробництва.

Час виробництва становить одну частину часу обороту виробничих фондів. Його другу частину становить час обігу, який істотно впливає на швидкість обороту фондів.

Час обігу – це час, протягом якого виробничі фонди у товарній та грошовій формі перебувають у сфері обігу. Час обігу включає час, необхідний для перетворення товару у гроші (час продажу), і час, необхідний для перетворення грошей у товари (час купівлі). Тривалість часу обігу залежить від умов реалізації, виробленої продукції, від розвитку засобів транспорту та зв'язку, від стану грошового обігу країни.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.