Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Позичковий капітал і його джерела. Позичковий відсоток






Позичковий капітал – це грошовий капітал, що віддається у позику і приносить власнику доход у вигляді відсотку. Позичковий капітал – самостійна форма капіталу, що виділилася від промислового капіталу, має особливий кругообіг, відмінний від кругообігу промислового та торгового капіталу.

Попередником позичкового капіталу був лихварський капітал. Однак за своєю суттю вони відмінні. Лихварський капітал використовувався переважно рабовласницькою і феодальною знаттю, а також купцями та ремісниками у якості купівельного і платіжного засобу, приносив власнику дуже високий відсоток, що поглинав не тільки увесь додатковий, але і частку необхідного продукту виробника. Позичковий капітал суттєво відрізняється і від грошового капіталу. Грошовий капітал використовується промисловцем просто як гроші, тобто як засіб для купівлі товарів (елементів виробництва). Він приймає форму капіталу лише в рамках усього процесу відтворення. Позичковий капітал з самого початку виступає як капітал, як вартість, що здатна приносити додаткову вартість. Він стає товаром особливого роду, товаром як капітал. Споживна вартість цього специфічного товару на відміну від звичайних товарів полягає у здатності виробляти прибуток.

Виступаючи як елемент у системі товарно-грошових відносин, позичковий капітал має і специфічну форму відчуження. Товари обертаються шляхом купівлі-продажу, а позичковий капітал передається у позику. Передача товару покупцеві супроводжується одночасним одержанням еквіваленту у вигляді грошей або іншого товару. При віддачі грошей у позику угода носить однобічний характер: спочатку кредитор передає гроші позичальнику, а потім через деякий визначений час ця вартість повертається до нього з відсотками. Одна і та ж грошова сума використовується у якості капіталу і кредитором і позичальником.

Позичковий капітал відділився із кругообігу промислового капіталу та виступає як капітал-власність, тобто капітал поза процесом виробництва, що сам по собі приносить відсоток, у протилежність капіталу-функції, тобто капіталу у процесі виробництва, що приносить підприємницький доход. Лише відданий у позику капітал-власність стає функціонуючим капіталом, що застосовується у реальному виробництві та обігу.

Позичковий капітал має особливу форму руху. У той час як промисловий капітал рухається за формулою Г – Т (зв + рс)... В... T' – Г' та приймає три функціональні форми: грошову, виробничу і товарну, торгівельний капітал рухається за формулою Г – Т – Г' і приймає дві функціональні форми: грошову і товарну, позичковий капітал увесь час знаходиться у грошовій формі, його рух виражається формулою Г – Г'. Однак специфічний рух позичкового капіталу може відбуватися лише на ґрунті кругообігу промислового капіталу. Позичальник має змогу повернути кредитору з відсотком гроші тільки тому, що в руках самого позичальника ці гроші роблять дійсний кругообіг у якості капіталу.

Серед джерел позичкового капіталу важливу роль відіграють ті, що пов’язані з кругообігом промислового капіталу, тимчасовим звільненням у грошовій формі частини капіталу, зайнятого у виробництві. Це перш за все грошові суми, які нагромаджуються у формі амортизації; частина оборотного капіталу, що звільняється у грошовій формі у зв’язку з незбігом моменту одержання виручки від продажу товарів з моментом закупівлі сировини, матеріалів, палива; частина виручки від реалізації товарів нагромаджується для виплати заробітної плати, премій та ін.; частина додаткової вартості перераховується у резервний капітал акціонерної компанії, а також в різноманітні резервні і страхові фонди (наприклад, у резерви на покриття можливих втрат від падіння курсів акцій або знецінення нерухомості тощо).

Таким чином, поява тимчасово вільних грошей – об’єктивна необхідність. Але гроші, що лежать бездіяльно, не приносять прибуток. Виникає протиріччя між появою вільних грошей і природою капіталу як вартості, що приносить додаткову вартість. Це протиріччя розв’язується за допомогою позики. Грошовий капітал, що передається у позику одним товаровиробником іншому, перетворюється у позичковий капітал.

Крім засобів, що звільняються у процесі кругообігу промислового капіталу, у якості джерел позичкового капіталу використовуються тимчасово вільні грошові кошти держави, страхових компаній та ін. установ, а також грошові доходи і нагромадження різних верств суспільства. Ці останні, призначено у кінцевому рахунку для особистого споживання, тимчасово поступають у вигляді вкладів у кредитні установи і перетворюються у позичковий капітал.

Відсоток – плата позичальника кредитору за користування позиченими грошима або матеріальними цінностями. Однак це цілковито своєрідна ціна. Для звичайних товарів ціна – це грошове вираження вартості. Але для капіталу, що віддається у позику, відсоток не є грошовим вираженням вартості, тому що позичковий капітал вже виражений у грошовій формі. У даному разі відсоток служить сплатою споживної вартості капіталу як товару, його спроможності приносити прибуток. Тому відсоток – “ірраціональна форма ціни”.

Спроможність приносити доход у вигляді відсотка настільки зрослася з позичковим капіталом, що виглядає як його природна властивість. Між тим, фактичною основою та джерелом відсотка служить додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Ця додаткова вартість розподіляється між двома контрагентами кредитної угоди: одна частина привласнюється позичальником – функціонуючим капіталістом у формі підприємницького доходу, а інша надається їм кредитору у вигляді відсотка як сплата за взятий у позику капітал.

Величина та динаміка відсотка відбивається у руслі норми відсотку (відсоткової ставки). Це ціна позики у відсотках від її величини. У грошових угодах звичайно використовується поняття відсоткової ставки.

Норма відсотка знаходиться у певній залежності від середньої норми прибутку. За звичайних обставин середня норма прибутку є максимальною границею для норми відсотка. Щодо мінімальної норми відсотка, то її не можна визначити точно (вона прагне до нуля). За інших рівних обставин норма відсотка тим вище, чим вище норма прибутку.

Однак це не означає, що норма відсотка безпосередньо визначається нормою прибутку і що вони рухаються завжди паралельно. Більш того, норма відсотка не є величиною постійною. Вона коливається у залежності від співвідношення попиту на грошовий капітал та його пропозиції. Розміри попиту та пропозиції позичкового капіталу залежать від багатьох чинників, у тому числі від масштабів виробництва та циклічних коливань виробництва. Свого максимуму норма відсотка досягає у розпалі кризи, тобто тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму, тому що реалізація товарів призупиняється, а попит на готівку зростає. Після кульмінаційного пункту кризи норма відсотку знижується, але до мінімуму вона падає у період депресії, коли існує маса звільнених із промисловості та торгівлі грошових капіталів, а попит на них обмежений.

Отже, необхідно розрізняти ринкову норму відсотка, що існує у кожний даний момент на грошовому ринку, та середню норму відсотка, тобто середню за весь промисловий цикл у середньому.

Пропозиція позичкових капіталів та попит на них концентруються на грошовому ринку, який по суті є ринком позичкових капіталів і відрізняється від товарних ринків своєю єдністю. Товарних ринків багато. Напроти, єдиний ринок позичкових капіталів охоплює усі галузі.

Єдність ринку позичкових капіталів не виключає диференціації відсоткових ставок. Останні у кожний даний період коливаються у залежності від терміну позики (банки сплачують більший відсоток по тих вкладах, які носять найбільш довгостроковий характер), від розмірів позики (зворотна залежність), від ступеню ризику, який несе кредитор, позичаючи певну суму позичальнику.

Базовим для всієї системи відсоткових ставок є обліковий відсоток Центрального банку країни. Змінюючи облікову ставку, держава впливає на економічну кон’юнктуру. Річ у тому, що норма відсотка відіграє велику роль у прийнятті економічних рішень. Її рівень та динаміка істотно впливають на процеси нагромадження та інвестування капіталів. При вирішенні питання про перспективне застосування капіталу завжди враховується норма відсотка, що панує на ринку. Шляхом розрахунків капіталізованого доходу оцінюється перспективний ефект використання грошової суми (капіталу) та робиться вибір між різноманітними варіантами його застосування. Тому при високій нормі відсотка у підприємців виникає бажання тримати свій капітал у грошовій формі, а при низькій нормі відсотку – здійснювати інвестиції, і тим самим збільшувати обсяги виробництва та розширювати зайнятість.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал