Тема 1. Предмет і метод політичної економії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЕКЦІЇ

З дисципліни “Політична економія ”

Тема 1. Предмет і метод політичної економії

Вивчаючи тему, треба звернути увагу на те, що політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та інши­ми науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виокремлює з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складо­вою суспільного виробництва. Саме у процесі виробництва ство­рюються різноманітні матеріали та послуги з метою задоволення різноманітних потреб людей, створення найкращих матеріальних і суспільно-економічних умов для людського життя.

Таким чином, об'єктом політичної економії як науки є еконо­мічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво. Звертаємо увагу на те, що цей об'єкт ви­вчають понад 50 окремих наук. Проте кожна з цих наук має свій предмет, який вона досліджує, тобто свою певну підсистему су­спільної економіки. Політична економія насамперед вивчає соці­ально-економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з про­дуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Досліджуючи предмет, політекономія робить відповідні ви­сновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього фор­мується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип [1, с. 12—13; 2, с. 16—18]¹.

Звертаємо увагу студентів на те, що економічні закони є пре­дметом політичної економії. При цьому Студентам рекомендуємо уважно розібратися з класифікацією економічних законів на групи.

Літературні джерела до підрозділу 2.1 містяться в підрозділі 2.2 до кожної теми семінарського заняття.

Вивчаючи об'єкт свого дослідження, політична економія сти­кається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів та раціо­нального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподі­лом, обміном і споживанням благ на будь-якому етапі суспільно­го розвитку, політична економія теоретично обґрунтовує, як лю­ди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмі­нювати їх.

Отже, предмет цієї науки можна сформулювати так: політич­на економія вивчає в різних суспільних формаціях всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими про­дуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як лю­ди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ре­сурсів, як найкраще виробляти різні товари й послуги, розподіля­ти і обмінювати їх з метою максимального задоволення своїх потреб.

З'ясувавши предмет політекономії, слід звернути увагу на те, що це відносно молода наука. Вона почала зароджуватися у XVI ст., коли з'явився перший напрям політекономії — меркантилізм. Особливий внесок у становлення політичної економії зробили такі англійські вчені (класики), як Адам Сміт (1723—1790) і Да-від Рікардо (1772—1823). У наступні періоди політекономію роз­вивали такі видатні вчені, як Карл Маркс (1818—1883), Карл Мен-гер (1840—1926), Джон Кларк (1847—1938), Альфред Маршалл (1842—1923), Джон Кейнс (1883—1946), Микола Туган-Баранов-ський (1879—1919). У другій половині XX ст. значний внесок у розвиток політекономії зробили Пол Самуельсон (1915 р. нар.), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.), Ро-нальд Коуз (1910 р. нар.) та ряд інших економістів.

Як будь-яка інша теоретична наука, політична економія вико­ристовує систему методів пізнання. Під методом пізнання розу­міють спосіб, шлях дослідження предмета науки. Звертаємо ува­гу на те, що для пізнання предмета політекономії використо­вуються загальні та специфічні методи. Серед загальних методів пізнання чільне місце у вітчизняній політичній економії належить діалектичному, структурно-функціональному та емпіричному ме­тодам. Під час дослідження розвитку виробничих відносин, перш за все відносин власності, застосовується формаційний метод пі­знання. Останній дає змогу розкрити соціально-економічний зміст капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Поряд із загальними використовуються спеціальні (конкретні) методи пізнання. До них належать: метод наукової абстракції, ін­дукція і дедукція, принципи єдності логічного та історичного, аналіз і синтез, статистичні спостереження, моделювання проце­сів економічного життя, економіко-математичні методи і т. д. [1, с. 16—20; 2, с. 18—22].

Політична економія, пізнаючи явища і процеси, дає їм певну наз­ву. Виникає велика система термінів. Найчастіше економісти викорис­товують такі поняття, як «закони», «принципи», «теорії», «моделі».

В процесі досліджень економічного життя політична економія узагальнює їх результати, які застосовуються при утворенні по­нять, суджень, теорій, концепцій.

Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке ключове питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків? Вищим критерієм істинності знання є факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя — поведінка, зв'язки, відносини ін­дивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необ­хідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кіль­кісним, і якісним змінам. Отже, у процесі вивчення свого пред­мета політична економія повинна активно використовувати емпі­ричний метод пізнання.

Роль політичної економії як наукової дисципліни проявляєть­ся в її функціях. Політична економія є теоретичною наукою, а тому вона належить до фундаментальних наук. Як така вона ви­конує насамперед пізнавальну функцію. Політична економія по­кликана відкривати закони, що управляють економічними проце­сами, у тому числі способом виробництва та економічним устроєм суспільства, і розробляти способи їх використання.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб до­помагати людям зрозуміти наше суспільство. Віддача від політ-економічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства.

Політична економія як суспільна наука використовує також ідеологічну функцію. Так, кожен напрям у сучасній політичній економії (неоконсерватизм, неокласицизм, інституціоналізм, неомарк-сизм) спирається на відповідні ідеологічні принципи (захист чи не захист капіталістичних цінностей, захист чи не захист соціаліс­тичних цінностей тощо).

Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія покликана бути теоретичним фундаментом цілого комп­лексу економічних наук.

Вивчаючи тему, потрібно звернути увагу на співвідношення політичної економії і економікс. З'ясовуючи спільні риси і від­мінності, які існують між цими напрямами в економічній теорії, студенти можуть використати матеріали, викладені в навчальних посібниках [1, с. 23—24; 2, с. 15—16].

Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити таке:

1) політичну економію вивчають тому, що вона: а) розкриває
соціально-економічну сутність суспільства та ступінь його розвитку; б) виявляє закони і принципи, які регулюють поведінку людей
та їх відносини у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання різноманітних благ, управляють усім економічним розвитком
суспільства; в) озброює суспільство економічними знаннями, необхідними для прийняття правильних фундаментальних рішень;

2) виведені економістами узагальнення називаються «теоріями»,
«категоріями», «законами», «принципами», «моделями». Формулювання цих узагальнень становить завдання політичної економії;

3) політична економія виконує насамперед пізнавальну функцію: вивчає і пояснює процеси та явища економічного життя на
основі наукового доказу. Крім того, політична економія виконує
практичну, ідеологічну та теоретико-методологічну функції;

4) важливим завданням вітчизняної політичної економії є до­
слідження змісту і стратегічних тенденцій еволюції соціально-
економічних систем в останні століття та на початку XXI ст.