Тема 5. Форми організації суспільного виробництва

Ця тема висвітлює широке коло питань, пов'язаних з історич-⁵ ними формами економічного ладу суспільства. При її вивченні студентам потрібно звернути увагу на те, що форма (спосіб) еко­номічного ладу суспільства має історичний характер. Це означає, ¹ що різним історичним епохам властиві суттєво різні економічні організації суспільного виробництва. У навчальній літературі пе­реважно вирізняються такі історичні форми економічної органі­зації суспільства: натуральне виробництво; товарне виробництво, або ринкова економіка; безпосередньо суспільне виробництво.

Розглянемо сутність натурального виробництва (господарст­ва). Воно є історично первинним, базується на низькому рівні продуктивних сил за відсутністю, як правило, суспільного поділу праці. Визначальною ознакою натурального господарства є те, що продукти праці призначені для власного споживання всереди­ні економічної одиниці (плем'я, рід, патріархальна сім'я, феодаль­ний маєток тощо). Виробництво і споживання прямо пов'язані між собою. Продукти праці не обмінюються, а прямо розподіля­ються між членами економічної одиниці. Розподіл може ґрунту­ватися на різних засадах: рівності; статі й віку; позаекономічного примусу (рабовласницькі та феодальні маєтки).

У процесі історичного розвитку натуральне господарство поступається місцем товарному виробництву.

Більше інформації про натуральне господарство студент може отримати з посібника [1; с. 92—93; 2, с. 70—71].

Починаючи вивчення товарного виробництва, слід усвідомити, що воно є панівною формою організації виробництва майже в усіх країнах світу. Матеріальною основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці та спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або послуг. Але сам по собі суспільний по­діл праці ще не породжує товарних відносин. З боку суспільної фор­ми їх виникнення зумовлене економічною відокремленістю виробни­ків. Найбільш відомою формою економічного відокремлення є при­ватна власність на засоби виробництва та його продукти.

Товарне виробництво — це така організація суспільного го­сподарювання, за якої економічні відносини між виробниками виявляються через купівлю-продаж продуктів їх праці, тобто через ринок. Розрізняють просте та капіталістичне (розвинуте) товарне виробництво. Просте товарне виробництво ґрунтується на особис­тій праці власників засобів виробництва, а капіталістичне— на використанні найманої праці.

Наступним кроком є вивчення такої категорії, як товар. При вивченні сутності товару слід мати на увазі, що існують різні ви­значення продукту праці. Трудова теорія вартості визначає про­дукт праці як товар, а теорія граничної корисності як благо. Ці теорії роблять акценти на різні сторони продукту праці і їх слід не стільки протиставляти, як взаємодоповнювати.

У визначенні категорії продукту праці студентам пропонуєть­ся користуватись історичним методом. Відповідно до нього спо­чатку слід вивчити категорію товар, яка отримала всебічний ана­ліз у трудовій теорії вартості, а потім в історичній послідовності інші категорії, які характеризують продукт праці.

За трудовою теорією вартості товар — це продукт праці, який призначений не для безпосереднього споживання там, де він ви­готовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку), тобто то­вар — це суспільна форма продукту праці (за К. Марксом, його «соціальний образ»).

Сутність товару та його властивості розгортаються через та­кий взаємозв'язок відповідних категорій: товар як наукова абст­ракція суспільного багатства — споживча вартість — мінова вар­тість як форма виявлення вартості — вартість як уречевлена в товарі праця — визначення величини вартості — визначення су­спільно необхідного робочого часу — продуктивність та інтенсив­ність праці як чинники формування величини вартості — конкрет-^На та абстрактна праця — відмінність товару від продукту.

Кожний товар — це насамперед річ, яка завдяки своїм власти­востям задовольняє певні людські потреби, що і надає йому спо-і живчої вартості.

Мінова вартість — це властивість товару у відповідних про­
порціях обмінюватись на інші товари. Кожен товар може обмі­
нюватись на будь-який інший, бо всі вони є втіленням суспільної
праці, витраченої на їх виробництво. Затрати суспільної праці на
виготовлення товару формують його вартість. |

Робочий час, який витрачається окремим виробником на виго­товлення товару, є індивідуальним робочим часом. Суспільно не­обхідним, за марксистською теорією, називають той робочий час, який потрібен для виготовлення певної споживчої вартості за іс­нуючих на даному етапі економічного розвитку суспільно нормаль­них умов виробництва.

За трудовою теорією вартість товару залежить від продуктив­ності та інтенсивності праці. Величина вартості одиниці товару обернено пропорційна до продуктивності праці і прямо пропор­ційна до її інтенсивності. Вважається, що споживча вартість і вар­тість товару є двома органічними сторонами товару, які взаємно передбачають і одночасно виключають одна одну [див.: 2, с. 72—81].

У західній економічній літературі теорія трудової вартості має небагато прихільників. Класична і Марксова теорії вартості не позбавлені недоліків, багатьох економістів вони не задовольняли ще за життя К. Маркса. В останній третині XIX ст. ряд економіс­тів розгорнули дослідження щодо пошуку нової теорії вартості. Уже в 70-х рр. XIX ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером розробила суб'єктивно-психологічну теорію вартості, використавши для цього теорію граничної корисності. Звертаємо увагу студентів, що теоретичні проблеми граничної корисності розглянуті в [1, те­ма 2]. Представники суб'єктивно-психологічної теорії, зокрема Є. Бем-Баверк, вважали, що «...цінність речі вимірюється вели­чиною граничної корисності цієї речі» (див.: Е. Бем-Баверк. Ос-новьі ценности хозяйственньїх благ // Зкономическая теория: Хрестоматия. — М.: Вьісш. шк., 1995. — С. 59).

Зауважимо, що більшість сучасних економістів не поділяє та-< кож і суб'єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва. По­шуки видатними економістами прийнятної теорії вартості завер­шились у кінці XIX ст. розробкою неокласичної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл є першим економістом, який у систематизованому вигляді виклав сутність цієї теорії вартості.

— з іншого. Модель матиме такий вигляд (див. рис. 5.1 (Маршали А. Принципи зкономической науки: В 3 т. / Пер. с англ. — М.: Прогресе, 1993. — Т. 2. — Гл. III; Т. 3. — Гл. XII.)

У навчальному посібнику [1, с. 102—104] вихідним пунктом розуміння терміна «вартість» є так звані втрати (вартість втраче­них можливостей). У виробництві завжди доводиться вибирати. Оскільки ресурсів бракує, люди повинні вирішувати, як викорис­тати обмежені час, працю, землю, капітал. У кожному з варіантів вибору (а їх безліч) вибір у світлі обмежених ресурсів означає відмову людини від чогось. Побудувати завод чи розкішний дач­ний будинок? Збільшити робочий день і зменшити тривалість відпочинку чи навпаки? У кожному з цих випадків людина при­речена щось втрачати. Ця втрачена альтернатива називається вар­тістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

Вартість втрачених можливостей — це не що інше як вартість товару чи ресурсу, в тому числі робочої сили, від яких відмовились.

Витрати на виробництво товарів, робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних чинників виробництва, являють собою вартість втрачених мож­ливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що люд­ство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилу­чило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого викорис­тання. Отже, це така економічна категорія товарного господарства, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей, що пов'язано з виробництвом будь-якого товару. У свою чергу, виробничі ре­сурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Безумовно, найціннішим ресурсом є праця.

Вартість утрачених можливостей складається з вартості втра­чених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість.

Для того щоб можна було глибше засвоїти сформульоване по­ложення щодо сутності вартості, використаємо таку модель межі виробничих можливостей, в якій об'єктами аналізу є не продукти [1, рис. 2.1], а залучені до виробничого процесу основні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробницт­ва

Продукція,

пропорційна

потребам

Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей

На рис. 5.1. показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (за­соби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця най­кращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати ви­робництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта.

Якщо, наприклад, виробництво продукта здійснюється за ва­ріантом С, то це потребуватиме затрат 3 одиниць праці і 12 оди­ниць капіталу, а всього 15 одиниць цих чинників виробництва. За варіантом £ > на виробництво продукту буде затрачено 9 одиниць капіталу і 4 одиниці праці, а всього 13 одиниць праці і капіталу. І трудові, і речові затрати будуть втілені в товарах як їх вартість.

Зображена на рис. 5.1 макромодель вартості характеризує дію загального закону вартості, сутність якого можна сформулювати так: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспро­можних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продук­ту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.

Таким чином, цей закон орієнтує та примушує виробників то­варів повсякчас оптимізувати виробничі ресурси, щоб вони вико­ристовувались на межі виробничих можливостей, а товари за своїм обсягом, структурою та якістю відповідали повністю суспіль­ним платоспроможним потребам.

До проблем вартості ми будемо ще повертатись в інших те­мах, що дозволить нам глибше пізнати цю надто складну катего­рію політичної економії. Більш змістовний виклад цієї теорії мож­на прочитати в науковій літературі [8].

Товарне виробництво, як зазначалось, є певним організаційно-економічним устроєм, якому характерна власна система економіч­них законів. Серед цих законів слід виокремити насамперед та­кий, який виражає сутність системи. Це, перш за все, закон, який виражає спосіб руху і характеризує функціонування товарного виробництва. Таким є закон вартості, зміст якого вивчається в цій темі. Поряд з ним діють і інші економічні закони, а саме: конку­ренції, попиту і пропонування, грошового обігу, максимізації при­бутку та ін. їх зміст розкриватиметься в наступних темах курсу.