Тема 6. Гроші

У процесі вивчення даної теми слід усвідомити, що гроші є категорією товарного господарства, а історія їхньої появи нероз­ривно пов'язана з появою товарообміну.

Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний та нерегулярний характер, а ні товари, які обмі­нюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відбувався безпосередній обмін товару на товар. А відповідна форма вартості (х товару А-у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової. Тут одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці сприяло роз­витку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епі­зодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної, чи випадкової, форми вартості до повної, або розгорнутої. її формулу можна виразити так: д: товару А = = у товару Б = і товару В = д товару Г = и> товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі екві­валентами в обміні виступають численні товари, а мінові пропо­рції вже отримують усталений характер, що пов'язано зі зростан­ням регулярності обміну.

Подальший розвиток обміну веде до стихійного виокремлення •з загальної маси товарів таких, які стають головними предмета­ми обміну і починають виконувати роль загального еквівалента Для всієї іншої товарної маси. Такими товарами в одних місцево

стях була худоба, в інших — зерно, в третіх — хутро тощо. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального ек­вівалента, є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової. Фор­мулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити так: х товару А; у товару Б; і товару В; д товару Г = и> товару Д. За­кріплення функцій загального еквівалента за окремим товаром означало появу грошей.

Після розгляду передісторії появи грошей доцільним є аналіз сутності грошей. Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну і є однією з його сторін, то відповідно вони самі є това­ром, але товаром особливим, таким, який служить загальним ек­вівалентом вартості інших товарів. Виходячи з цього, можна роз­крити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності [1, с. 121—123].

Являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступа­ють засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому, насам­перед, вони виконують функцію міри вартості. її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а подають її в русі, переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оп­латі товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов'язань). Платіжний засіб ви­ступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтефується у функцію засобу обігу. Через ці функції товари приводяться в реальний рух.

Гроші також виконують функцію засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному: засіб утво­рення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але сут­ність цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій оди­ниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Наступним кроком у розгляді проблеми грошей є вивчення основних етапів їхньої еволюції.

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виок­ремити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповно­цінні. Повноцінні гроші — це ті, що є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені пев­ними споживчими продуктами, які були матеріальними носіями

вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву _продуктових грошей.

Продуктовими грішми у різні періоди історії були худоба, зерно, хутро, метали та деякі інші речі. Вищою формою розвитку продуктових грошей стали металеві гроші. Цьому сприяли такі споживчі властивості благородних металів (золота та срібла), з _яких виготовлялись ці гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого збереження та висока трудомісткість за невеликої ваги.

Разом з тим повноцінна монета являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних, які мають власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з доро­гоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповнова-гова монета може представляти повновагову, потім була викори­стана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з не­благородних металів. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов'язаних зі стиранням монет з доро­гоцінних металів, а й дав змогу значно зменшити потребу у видо­бутку самих цих металів.

У подальшому на зміну неповноцінній монеті прийшли папе­рові гроші. Паперові гроші — це такі гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з паперу, і які заміщують в обі­гу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початко­во випускалися державними казначействами для покриття дефі­циту державного бюджету і були обов'язковими для приймання по всіх видах платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Розвиток знаково-грошової форми вартості привів до появи кредитних грошей. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредит­них грошей став вексель. Вексель — це боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у ви­значений строк. На основі простого векселя з'являється банкно­та — боргове зобов'язання (вексель) банку.

При цьому вексель як боргове зобов'язання починає обертати­ся і функціонувати як звичайний засіб обігу. Це пов'язано з тим, Що отриманим від боржника векселем той, хто його отримав, може розрахуватись по своїх власних боргах. У подальшому бан­ки почали скуповувати звичайні векселі, розраховуючись по них

своїми власними векселями (банкнотами), а це надало вексельї ному обігу ще більшої поширеності.

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріально основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у гро­шовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредит но-паперових знаків вартості (монети та банкноти) на рух певнвд доручень (чеки, квитанції тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний ра хунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банк} перерахувати кошти з належного власнику рахунку на інший. Все це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у формі записів щ банківському рахунку. Нині, коли ці записи на банківських ра­хунках існують у вигляді електронного запису у пам'яті комп'ю-тера, то говорять про появу електронних грошей.

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно перемін щуються від одного суб'єкта економіки до другого. Такий ру* грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, назива­ється грошовим обігом. При цьому між процесами реалізації су спільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок який отримав назву закону грошового обігу. Сутність закон} грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які перебу вають в обігу, визначається сумою цін усіх товарів та послуг, щ(підлягають реалізації, та швидкістю обігу грошової одиниці. Цеі зв'язок можна виразити формулою

Ц.Т

М = ---------------

Ш

де М — кількість грошей, які перебувають в обігу; Т — кількісті товарів; Ц — ціни товарів; Ш — швидкість обігу грошової одиниці. При цьому за умов існування кредитно-паперового грошовогс обігу у разі перевищення реальної кількості грошей, які перебу вають в обігу, потреб у них суб'єктів економіки відбуваєтьсі процес зростання цін. А це означає, що купівельна спроможністі кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто ні кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше това­рів. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошово' одиниці отримав назву інфляції. Розрізнять три види інфляції за лежно від того, якими темпами зростають ціни. Якщо ціни зрос­тають темпом до 10 % на рік, то це повзуча інфляція. За темпії зростання цін від 10 до 100 % на рік говорять про галопуючу ін-

фляцію. А коли темпи зростання цін перевищують 100 % на рік, _т0 виникає гіперінфляція.

Потрібно зазначити, що за умов інфляції гроші припиняють виконувати таку функцію, як засіб збереження вартості. А це призводить до того, що їх все більш неохоче починають брати в обмін на свій товар, намагаючись якомога швидше їх позбутися. Через це нормальне життя суспільства, в якому обмін уже став нормою, починає порушуватися, що викликає потребу у стабілі­зації купівельної спроможності грошової одиниці. До цієї мети ідуть кількома шляхами. Перший — це обмеження емісії (емісія — це випуск в обіг додаткової кількості грошей), а другий — це змен­шення вже наявної в обігу грошової маси. Останнє може здійс­нюватись за допомогою грошових реформ. Грошова реформа — це перебудова наявної в країні грошової системи. При цьому грошові реформи можуть переслідувати не тільки вузькі цілі ста­білізації грошової одиниці, а й більш широкі — перебудови дію­чої в країні системи грошово-кредитних відносин.

Розрізняють три основні види грошових реформ: формальну, деномінаційну та конфіскаційну. Формальна грошова реформа зводиться до запровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Деномінаційна полягає у тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на ку­пюрах). Цей процес ще іноді називають нуліфікацією. Конфіска-ційна грошова реформа полягає у безоплатному вилученні дер­жавою частини грошей суб'єктів економіки.