Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 11. Домогосподарства






Починаючи вивчати тему «Домогосподарства» [1, тема 11; 2, тема 9], необхідно спочатку визначитись з самим поняттям, з економічною сутністю цієї категорії. Не слід плутати термін «домогосподарство» з терміном «сім'я». Термін «домогосподар-ство» більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). У ринковій економіці вони виконують дві основні; економічні функції: основного постачальника економічних ре-| сурсів і основної витратної групи в національному господарстві.

В економічній системі суспільства домогосподарства безумовно] виступають у ролі отримувачів доходів. Важливо проаналізувати і такі основні джерела доходів домогосподарств, як заробітна плата, ] відсотки на вкладений капітал, доходи від інвестиційних товарів,! дивіденди, отримання плати за кредит, доходи від ведення особис-І того підсобного господарства тощо. Для систематизації основних! джерел доходів в економічній літературі використовуються дві ос-.] новні класифікації розподілу доходів домогосподарств. Це — функ-| ціональний розподіл доходів і особистий розподіл доходів.

Вивчаючи розподіл доходів, важливо звернути увагу на при-| чину такого явища ринкової економіки, як нерівномірність роз4 поділу доходів. Необхідно проаналізувати сутність категорій про-! житковий мінімум, оптимальний споживчий бюджет, мінімаль-'| ний споживчий бюджет, трансфертні платежі.

Отримавши доходи, кожне домогосподарство їх витрачає. Т| му аналізуючи доходи господарюючих одиниць, не можна обійти ] увагою витрати домогосподарств. Отриманий дохід витрачається] у двох основних напрямах, з метою задоволення таких цілей: ' споживання і заощадження. Студенту важливо опрацювати сут-| ність зазначених категорій, розглянути структури споживання і І заощадження.

Закономірності поведінки господарюючих суб'єктів на ринку] допомагає зрозуміти аналіз таких понять: ефект доходу, ефекті заміщення, закон спадної граничної корисності, правило макси-] мізації корисності, бюджетні лінії, криві байдужості.

З'ясувавши сутність категорії «домогосподарство», джерела! доходів господарюючих суб'єктів та напрями їх витрат, важливо'! визначити місце домогосподарств в економічній системі суспіль-] ства. У першу чергу — це важіль встановлення економічної рів- і новаги. У даному разі слід проаналізувати рівність інвестицій і заощаджень, сукупних витрат і вартості виробленого продукту, попиту і пропонування. Домогосподарства також мають надзви-1 чайно важливе значення в економіці суспільства, оскільки вони разом узяті формують сукупний попит, який зорієнтовує всю рин­кову систему в цілому. Безумовно, роль домогосподарств у дер­жаві визначається їх статусом постачальників ресурсів, а саме: робочої сили, капіталу, грошей, готових товарів, призначених для задоволення потреб особистих і суспільних.

Сьогодні інтерес до вивчення діяльності домосподарств зрос­тає, оскільки постійно з року в рік посилюється їх значення в економіці. В Україні, наприклад, значно збільшилась їх частка у валовому внутрішньому продукті.

Цікаво було б, вивчаючи дану тему, розглянути статистичні дані, які б допомогли зробити висновок про джерела доходів громадян України, про їх диференціацію, та дістати уявлення про державне регулювання цього значного сектору економіки.

 

Тема 12. Підприємство і підприємництво

Починаючи вивчення теми, студент повинен усвідомити місце підприємства як суб'єкта ринкової економіки. У темі 5 було по­казано, що суб'єктами товарних відносин є насамперед товарови­робники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єк­том ринкової економіки і ринкових відносин. Водночас, товаро­виробник виступає і як суб'єкт пропонування товарів на ринку. В даному разі він уже виступає торговцем.

Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно є первинною ланкою суспільного поділу праці і водно­час основною ланкою народногосподарського комплексу, є това­ровиробником і забезпечує процес відтворення на засадах само­стійності та самоокупності.

В умовах ринкової економіки діють підприємства, різноманіт­ні за формами. їх класифікують за різними критеріями: І) форма­ми власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності [1, тема 12; 2, тема 10].

Звертаємо увагу студентів на те, що в розгорнутому вигляді місце підприємства як товаровиробника розглядається в питанні «Капітал підприємства і його кругообіг». У ринковій економіці капітал підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Умови виробництва — це умови відтворення. Жодне підпри­ємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового дохо­ду знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом вироб­ничого циклу, наприклад року, заміщуються рівною кількістю но­вих екземплярів того самого роду і т. д. Це буде просте відтворення.Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Які виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістич­ну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економіч-1 ну форму. У навчальній вітчизняній політекономічній літературу розглядається капіталістична форма відтворення, оскільки са\ така форма і на початку XXI ст. залишається провідною в розви-| нутих країнах світу, у тому числі і в Україні.

Будь-який індивідуальний капітал, тобто капітал підприємст­ва, у процесі свого кругообігу послідовно проходить три стадії,! які охоплюють виробництво і сфери обігу, набуває на кожній з| них певної функціональної форми і повертається до своєї вихід­ної форми — грошової. Використовуючи матеріали, викладені у| навчальному посібнику [1, § 12.2], докладно вивчіть зміст кожної| зі стадій процесу кругообігу, їх особливості і місце у відтвори вальному процесі.

Вивчаючи першу стадію кругообігу Г — Т (Рс + Зв), зверніть! увагу на те, яким чином підприємець розв'язує проблему купівлі! ресурсів, тобто підбір такої комбінації ресурсів, яка забезпечує! виробництво певного обсягу продукції з найменшими витратами.! З'ясовуючи місце другої стадії — стадії виробництва...В...Т',) зверніть увагу на такі аспекти: 1) чому капітал у цій стадії функ-] ціонує як продуктивний; 2) яким чином підприємець може реалі-1 зувати свою мету — максимізувати прибуток; 3) чому вироблена| продукція виступає у формі товарного капіталу Т'?

У діяльності підприємства як суб'єкта ринкових відносин ве-: | ликого значення надається третій стадії кругообігу капіталу —•І Т" — Г', яка характеризується як стадія реалізації виробленої! продукції Т', тобто товарного капіталу на конкурентному ринку.! З'ясуйте, чому грошовий капітал Г', який підприємець витратив! на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г+АГ. Об-| ґрунтуйте економічний зміст ДГ.

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

Г—Т(3»...В..ВГ'— Г',

ще раз проаналізуйте, в яких його стадіях капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній функціональній формах.

У навчальному посібнику [1, с. 214] показується, що в розгор­нутому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства, що спеціалізується на виробництві готових життєвих благ, на­приклад хліба, можна подати таким чином:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Грошовий ДОХІД Ринок виробничих ресурсів Г — Т< 3" Рс Витрати
Домашні господарства Ресурси Ресурси Підприємств(...В...Т' ->
     
    Товари і послуги Товари (хліб) і \
     
  Ринок товарів і послуг Г Г'  
  Споживчі видатки Виторг    
               

Рекомендується уважно вивчити зміст цієї схеми, в якій пока­зано тісний зв'язок кругообігу капіталу підприємства з домогос-подарствами як постачальників (продавців) економічних ресурсів і споживачів (покупців) життєвих благ. На цій схемі кругообіг капіталу, усіх його функціональних форм показується в стані рин­кової рівноваги, за якої існує повна відповідність між пропонува­нням і попитом.

Починаючи вивчення обороту капіталу, слід звернути увагу на його зв'язок з кругообігом капіталу та специфічні відмінності. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером оборо­ту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал — це частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, перено­сить свою вартість (за принципом втрачених альтернативних мож­ливостей) на новий продукт частинами (у міру зношення). До ос­новного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці. Перенесена частина вартості основ­ного капіталу створює амортизаційний фонд. При цьому слід за­пам'ятати два види зношування основного капіталу — фізичне і моральне, їх особливості і значення.

На відміну від основного капіталу, оборотний капітал являє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошо­вій формі після їх реалізації.

У ринковій економіці виробнича, інвестиційна, комерційна ді­яльність підприємства органічно пов'язана з підприємцем — од­ним з людських чинників виробництва. Щоб стати підприємцем у наш час, не обов'язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки капіталом підприємця є його господарський хист. Використовуючи свій господарський талант, підприємець може успішно вести економічну діяльність, залучаючи позичковий ка-

пітал, тобто банківський кредит, або орендуючи цілісні комплек-1 си чи використовуючи лізинг тощо. Проте зазвичай підприємець | є власником, іноді великого, капіталу, а також тією чи іншою мі- ] рою менеджером. Підприємництво часто визначають як уміння і починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціати- і ву, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що під­приємництво — це самостійна ініціатива, систематична на влас­ний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Слід звернути увагу на три головні функції сфери підприєм­ницької діяльності:

• ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу,
трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

• організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і
реклами та інших господарських справ);

• творчу (новаторські ідеї, генерування та активне викорис-)
тання ініціативи, уміння ризикувати).

Використовуючи матеріали [1, § 12.4; 2, тема 10, § 1], необ­хідно вивчити ознаки підприємництва, його риси та доцільні еко­номічні і правові умови діяльності.

Завершити тему слід аналізом проблем розвитку цивілізова­ного підприємництва в Україні. У цілому підприємництво в на­шій країні як чинник виробництва формувалось у 90-ті рр. XX ст. Воно утвердилось в усіх сферах економічної діяльності. Проте з погляду цивілізаційних норм та уміння вести бізнес віт­чизняне підприємництво ще не досягло рівня підприємництва цивілізованих країн. Показником цього є тіньова економіка, приховування суб'єктами підприємницької діяльності більшої; чи меншої частини доходів з метою уникнення податків, коруп­ція, хабарництво, рекет тощо.

В економічній теорії вважається, що основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) формування науково обгрунтованої законодавчої бази,
сприятливої для формування ефективного і цивілізованого під­
приємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі по­
даткового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих
органів з тіньовим бізнесом; усі сфери бізнесової діяльності (до­
ходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) по­
винні відповідати вимогам чинних законів;

4) нформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяль­
ності суб'єктів великого, середнього і дрібного підприємництва.

З цього випливає, що ключова роль у розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва належить українській державі, її центральним законодавчому і виконавчому органам.

Тема 13. Капітал і наймана праця

Економічний устрій сучасного суспільства органічно пов'я­заний з такими категоріями, як капітал і наймана праця. Можна сказати, що ці явища економічних відносин органічно пов'язані між собою, водночас вони характеризують складні відносини, які виникають і функціонують між власниками капіталу і влас­никами робочої сили, тобто суб'єктивної продуктивної сили, якими є робітники, інженерно-технічний персонал, менеджери, науковці тощо.

Іноді під капіталом розуміють усі вироблені засоби виробниц­тва (усі види інструментів, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутові мережі), що ви­користовуються у виробництві товарів і послуг і доставці їх кін­цевому споживачу. «Капітал (сарііаі) — створені людиною ре­сурси для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосеред­ньо не задовольняють потреби людини; інвестиційні товари; за­соби виробництва», — пишуть К. Макконнелл і С. Брю [7, с. 388]. Але таке розуміння капіталу не пояснює, чому засоби виробниц­тва як категорія загальна одержали назву капітал, а суспільно-економічний устрій — похідну від капіталу назву — капіталізм. Більш вдало сутність капіталу визначає П. Самуельсон. «Наша економіка», — пише він, — одержала назву «капіталізм», тому що цей капітал, або «багатство», перебувають головним чином у приватній власності тих, хто іменується капіталістом» [15, с. 61].

Найбільш вдало, на наш погляд, визначення, сутність капіталу сформулював К. Маркс. Він писав, що капітал це:

•«... не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру»;

•«монополізовані певною частиною суспільства засоби виро­бництва, відособлені у відношенні до живої робочої сили проду­кти і умови приведення в дію самої цієї робочої сили, — ось що в силу цієї протилежності персоніфікується в капіталі»;

суспільна форма «... одного з факторів суспільного процесу виробництва, що історично утворився (ПІ8ЮГІ8СП ґаЬгігіеЛеп)» [Маркс К. Капітал. Т. 3. — К.: Держполітвидав УРСР, 1954. — С. 820—821].

Для більш глибокого усвідомлення сутності капіталу необхід­но вивчати такі явища, як перетворення грошей у капітал, первіс­не нагромадження капіталу та визначення сутності капіталу у віт­чизняній навчальній літературі [1, с. 227—230; 2, с. 167—170].

Категорія капіталу як суспільна форма функціонування засо­бів виробництва передбачає існування найманої праці. її наяв­ність є обов'язковим соціально-економічним чинником функціо­нування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Капітал приводиться в дію робочою силою, яку наймає влас­ник капіталу (чи уповноважена ним особа). Наймання робочої сили — це письмовий чи усний договір між власником підприєм­ства або його представником і працездатною особою про викори­стання робочої сили суб'єкта, що працевлаштовується, у вироб­ничому процесі підприємства за певну грошову винагороду. Слід з'ясувати чинники, які змушують власника певних фізичних, ро­зумових, професійних тощо здібностей до праці виносити свою особисту продуктивну силу на ринок праці і продати її наймачеві як товар. Розгляньте специфічні властивості цього товару (див.: Кривенко К. Деякі методологічні проблеми товару «робоча сила» // Оплата праці: Проблеми теорії і практики: 36. наук. пр. — Луцьк: ВДУ.2000. —С. 17—18).

Важливе місце в політичній економії посідає тлумачення сут­ності заробітної плати. Вітчизняна політична економія розглядає заробітну плату як категорію такої системи виробничих відносин, складовою яких є наймання робочої сили, здійснюване через ри­нок праці. Далі, заробітну плату називають трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці.

У політекономічній теорії важливе значення має сутність цьо­го трудового доходу. К.Маркс доводив, що такою мірою є вар­тість робочої сили. Він вважав, що заробітна плата «...є перетво­рена форма вартості або ціни робочої сили» [10, с. 561]. Він доводив, що робітник більше половини свого робочого дня вико­ристовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи (власник капіталу, підприємець, власник землі) під різними при­водами розподіляють між собою [10, с. 230, 232].

По-іншому природу заробітної плати розуміють неокласики. По-перше, вони вважають, що «... заробітна плата, або ставка за­робітної плати — це ціна, яку платять за використання праці» [7, с. 156]. По-друге, кількісно ставка заробітної плати відповідає граничній продуктивності праці. Тим самим теоретично запере­чується необхідність і правомірність неоплачуваної частки робо­чого дня найманого працівника, а разом з тим і його експлуатація у формі привласнення капіталістом доданої вартості, створеної найманою працею.

Завершуючи вивчення цих протилежних за сутністю теорій заробітної плати, зверніть увагу на те, що деякі вітчизняні еконо­місти вважають, що заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так і оплату за працю [3, с. 417]. Таке визначення заробітної плати більш повно характеризує її сутність. Крім того, слід пам'ятати: заробітна плата є категорією капіталістичної економіч­ної формації.

Після вивчення сутності заробітної плати студент повинен з'ясу­вати її форми та системи. Капіталістичний спосіб виробництва «породив» дві форми заробітної плати: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них має відповідні системи, які з розвитком суспі­льства розвиваються й удосконалюються [10, гл. 18—19].

Заробітна плата нараховується і виплачується робітникові у грошовій формі. У зв'язку з наявністю інфляційних процесів кож­на гривня заробітку знецінюється. Тому прийнято розрізняти но­мінальну і реальну заробітну плату. З'ясуйте, які чинники визна­чають рівень реальної заробітної плати.

Варто звернути увагу на взаємозв'язок між зростанням продук­тивності праці і заробітної плати. Існує закон: із підвищенням про­дуктивності праці обов'язково зростає і реальна заробітна плата працюючого населення країни. Такий зв'язок між продуктивністю і рівнем заробітної плати є об'єктивним, оскільки мірилом остан­ньої є граничний продукт. У зв'язку з цим ще раз розгляньте чин­ники, що впливають на підвищення продуктивності праці.

Завершуючи вивчення теми, розгляньте відмінності в заробіт­ній платі та її об'єктивні і суб'єктивні чинники: компенсаційні відмінності, відмінності в якості праці, елементи унікальної пра­ці, сегментація ринку праці, відмінності в розвитку продуктивних сил окремих галузей та регіонів.

Одна з причин нерівності в розмірах заробітної плати полягає в тому, що ринки поділені на неконкуруючі групи. Учитель фізи­ки не може замінити інженера-металурга, оскільки важко і надто Дорого замінити одне з потрібних умінь, які конкурують лише в загальному плані. Оскільки люди внаслідок поділу праці спеціа­лізуються в певній діяльності, то вони стають частиною певних субринків суспільного виробництва: сільського господарства, вгільної промисловості, літакобудування, освіти, торгівлі тощо. Через те вони є об'єктом пропонування та попиту на це вміння, а тому їхні власні трудові доходи зростають чи спадають залежно від стану справ, наприклад, в українському машинобудуванні, що характеризується глибокою кризою; цим пояснюється низька оплата праці, яка в цій галузі загалом є висококваліфікованою.

 

Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері

Ця тема вивчається політичною економією тому, що аграрна сфера має ряд особливостей для підприємницької діяльності, трудового процесу, місця землі та інших ресурсів природи у ви­робництві продукції.

Вивчаючи особливості сільськогосподарського виробництва, потрібно, по-перше, звернути увагу на те, що в даній галузі еко­номічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Це виявляється в тому, що наслідки господарювання в сільсько­му господарстві залежать як від працівника, його технічної озб­роєності, так і від природних умов.

По-друге, до особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як чинника виробництва. В інших галу­зях виробництва земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. У сільському ж господарстві земля безпосередньо ви­ступає як засіб виробництва. При цьому особливе значення має родючість ґрунту. Далі, сільське господарство характеризується сезонністю виробництва.

По-третє, в системі аграрних відносин провідними є земельні відносини, тобто відносини власності на земельні ділянки, що вико­ристовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.

Продовжуючи вивчення теми, слід звернути увагу на те, що в системі аграрних відносин значне місце посідають відносини оренди земельних ділянок і рентні відносини. Рентні відносини в аграрному секторі являють собою відносини між людьми щодо виробництва, розподілу і присвоєння земельної ренти.

По-четверте, розвиток капіталістичних відносин у постсоціа-лістичному сільському господарстві передбачає перетворення за­гальнодержавної власності на землю в такі форми, які пристосо­вані до законів капіталістичного виробництва. Наслідком цього може бути перетворення вітчизняного землеробства на капіталіс­тичний лад. Вивчення аграрних відносин при утвердженні в них капіталістичних форм виробництва, розподілу і обміну передбачає як вихідний пункт дослідження підприємницького капіталу, бо саме підприємницький капітал є тією силою, яка визначає фор­ми економічної реалізації власності на землю за капіталістичного виробництва. З іншого боку, аграрні відносини за капіталізму — це специфічні економічні відносини, зумовлені особливостями прикладення капіталу до землеробства.

У зв'язку з цим розглянемо зміст селянського типу буржуазної аграрної еволюції, яка відбувається в усіх постсоціалістичних країнах, у тому числі і в сучасній Україні. Цей тип буржуазної еволюції здійснюється на базі приватної власності на землю се­лянських господарств. Це селянський тип буржуазної аграрної еволюції. Класичний зразок такого типу спостерігався в США. На значній частині території США землі, забрані в основному в індійських племен, поступали у вільний розподіл. Безплатно або за невелику плату кожен міг придбати земельну ділянку розміром 65 га. Так сформувалося вільне від будь-якої залежності селянсь­ке, фермерське господарство, висока ефективність якого є зраз­ком для всіх країн світу.

Переваги селянського шляху буржуазного розвитку полягають у тому, що він пов'язаний з швидкою ліквідацією старих відно­син, із звільненням селянства від будь-яких форм залежності від соціалістичної держави, її бюрократичного апарату, колгоспних і радгоспних порядків.

В Україні, як і в багатьох країнах СНД, — усі сільськогоспо­дарські угіддя безплатно передають у приватну власність селян.

При цьому слід звернути увагу на те, що найбільш розвину­тою формою аграрних відносин при утвердженні в сільському господарстві капіталістичного підприємництва є така, котра пе­редбачає приватного земельного власника (селянина), що здає свою землю за орендну плату, капіталіста-орендаря (він може на­зиватися фермером, підприємцем), який бере землю в оренду, сплачує землевласнику орендну плату і веде господарство, і на­йманого працівника, тобто: селянин-землевласник — капіталіст-підприємець — найманий працівник.

Звідки орендар-підприємець може взяти кошти для сплати оренди? Як і промисловий капіталіст, він завжди намагається одержати щонайменше нормальний підприємницький прибуток і тому він не буде віддавати частину підприємницького прибутку земельному власникові. Безумовно, у дійсності можливі випадки, коли підприємець буде задовольнятися прибутком меншим за нормальний. Але такі випадки суперечать нормальним умовам, коли підприємець не одержує нормальний прибуток.

Студент повинен уважно вивчити складові орендної плати та їх джерела. В орендну плату підприємця земельному власникові іноді включається плата за користування тими чи іншими спору­дами, будівлями, які були збудовані до орендування земельної ділянки. Розмір цієї плати визначається згідно з тими законами, якими взагалі визначаються принципи користування будь-чиїм капіталом [1, § 9.3]. У цю плату входить також амортизація цих споруд і будівель як речових форм основного капіталу, а також звичайний позичковий відсоток.

Інша частина орендної плати пов'язана тільки з користувач-,; ням землею, цим природним засобом праці, а не користуванням продуктами людської праці. Ця частина орендної плати в полі­тичній економії одержала назву земельної ренти. У цій темі її вивчення має ключове значення, оскільки стосується таких фігур аграрної підприємницької економіки, яким є селянин-землевлас-ник і підприємець-орендар.

Земельна рента — це ціна, що сплачується за використання землі, кількість якої (запаси) строго обмежені. Саме унікальні умови пропонування землі — їх фіксована кількість — відрізня­ють рентні платежі від заробітної плати, відсотка прибутку. Слід мати на увазі й те, що рентні відносини у ринковій економіці ви­никають у всіх сферах виробництва, де можлива монополія на той чи інший природний чинник виробництва. Це насамперед стосується добувних галузей народного господарства.

Фіксований характер пропонування землі означає, що попит виступає єдиним чинником, що визначає земельну ренту. А які чинники визначають попит орендатора на землю? Про це йшлося у темі 9 — ціна продукції, вирощеної на землі, яка у свою чергу залежить частково від кількості і якості ресурсів, у поєднанні з якими використовується земля, та ціни на них.

За таким основним якісним показником як родючість землі кожної країни не однакові. У зв'язку з цим вирізняють три основ-ні класи земельних ділянок: кращі, родючість яких висока; серед­ні, які мають середню родючість; гірші земельні ділянки, родю­чість яких низька.

Якщо припустити, що інші чинники виробництва, що застосо­вуються у землеробстві (праця, капітал тощо), якісно і кількісно (на одиницю площі) однакові, то економічні витрати на вироще­ну продукцію (наприклад, цукрові буряки) будуть диференційо­ваними відповідно до рівня продуктивності кращих, середніх і гір­ших за родючістю земель. Згідно з концепцією вітчизняної теорії у землеробстві витрати виробництва, які виступають як суспіль-і, формуються на базі індивідуальних витрат на відносно гірших землях, що залучені до обробітку.

Складовою економічних витрат у землеробстві має бути також і мінімальна рента на гірших ділянках землі, яку б підприємці-орендарі мали б можливість сплачувати їх власникам. Земельна рента будь-якої форми являє собою додатковий дохід, який під-приємець-орендар сплачує землевласникові за користування його земельними ділянками.

Рента, яка сплачується з усіх видів земельних ділянок незалеж­но від їх якості, називається абсолютною рентою. її причиною є: 1) монополія на землю як на об'єкт власності і 2) відчуження землі в оренду.

На рис. 14.1 крива 55 показує пропонування орної землі гір­шої якості, що є в країні (відрізок 05), а крива £ > 2 — попит орен­дарів на використання цієї землі для вирощування, наприклад, цукрового буряка. Попит на землю гіршої якості є похідним, тобто залежить від попиту і цін на вироблену продукцію на рин­ках цієї продукції.

Рис. 14.1. Визначення абсолютної земельної ренти

На рис. 14.1 ми бачимо, що абсолютна рента з гірших ділянок мінлива. Оскільки крива пропонування цих земель абсолютно не-еластична (55), то єдиним визначником земельної ренти є попит.

Збільшення з ОгДО Б\ або зменшення з Огдо Оз попиту на цукро­вий буряк призведе до значних змін величини абсолютної рен­ти — з #а2 до /? аі і з К& до #аз За таких умов уся пропонована гір­ша земля буде орендуватися аграрними підприємцями, бо вона відшкодовує їм усі економічні витрати, в тому числі й абсолютну земельну ренту, яка є платежем власникам за використання їхніх земель. Таким чином, абсолютна рента, як і нормальний прибу­ток, є складовою суспільних економічних витрат у землеробстві, а тому не впливає на величину підприємницького прибутку. При цьому слід пам'ятати, що в сільському господарстві суспільні економічні витрати, а отже, і вартість продукції землеробства формуються на основі індивідуальних витрат господарств, що господарюють на гірших земельних ділянках.

Наступним кроком є вивчення диференціальної ренти, яка має велике значення у землеробстві. Диференціальна земельна рента: сплачується підприємцем-орендарем за використання у земле-; робстві кращих і середніх земель (за родючістю чи місцезнахо- ] дженням). На рис. 14.2 показано, що підприємці — орендарі кра- і щих і середніх земельних ділянок сплачують власникам цих зе­мель водночас абсолютну земельну ренту і диференціальну ренту.; Абсолютна рента Ка сплачується з усіх земель (кращих, середніх і; гірших), що здаються в оренду, її величина вимірюється площи- * ною аЕу5, а диференціальна — лише з кращих і середніх а\ \К, а).

 

Теоретично диференціальна рента є різницею між суспільни­ми економічними витратами, які формуються на базі економіч­них витрат у господарствах, що використовують відносно гірші землі, та індивідуальними витратами, що складаються на віднос­но кращих землях, тобто диференціальна рента (7? д) визначається за формулою:

Кп = ЕВС — ЕВік

де ЕВС — суспільні економічні витрати; ЕВік — індивідуальні економічні витрати на відносно кращих землях.

Повернемось до рис. 14.2. На ньому показано, що всі землі (кращі, середні, гірші), які є в країні і придатні у нашому прикладі для вирощування цукрового буряка, орендуються. Ринкова ціна відповідає суспільним економічним витратам, тобто ЦР=ЕВС За такої ціни підприємці — орендарі кращих земель отримуватимуть ренту у розмірі ОіЖіДді, у тому числі диференціальну у розмірі КаЕзДіКяі і абсолютну у розмірі 08ЕзКа, Диференціальна рента на середніх за якісними показниками ділянках буде меншою, ніж на кращих. Підприємці — орендарі гірших земельних ділянок одер­жуватимуть лише абсолютну земельну ренту. Усі орендари спла­чують ренту власникам земель відповідно до укладених договорів.

Таким чином, диференціальна рента — це диференціальний додатковий дохід, який підприємець одержує з відносно кращих земель і сплачує власникові цих земель.

Далі слід вивчити особливості диференціальної ренти II та монопольної земельної ренти [1, с. 250—252].

Для кращого розуміння сутності земельної ренти слід зробити таке порівняння. Абсолютну нееластичність землі порівняємо з відносною еластичністю таких майнових ресурсів, як будівлі, устаткування, цілісні виробничі комплекси, які теж здаються в оренду. Пропонування цих ресурсів не фіксоване. Так, підвищен­ня цін буде заохочувати підприємців будувати і пропонувати біль­шу кількість цих майнових ресурсів і навпаки при зниженні цін. Отже, ціни, сплачені за такі ресурси, виконують заохочувальну функцію: вони збільшують або зменшують обсяги цих ресурсів.

Щодо землі, то ситуація інша. Рента не виконує ніякої заохо­чувальної функції, оскільки сукупне пропонування її фіксоване. З цієї причини економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є необхідною в тому значенні, що вона не забез­печує наявності землі в економіці.

З іншого боку, як доводять П. Самуельсон і В. Нордгауз [15, с- 369], земельна рента сприяє ефективному розв'язанню проблеми: як виробляти продукцію землеробства. Отже, рента є показ­ником обмеженості чинника виробництва — землі та інформує | про це виробників-підприємців, допомагаючи їм вибирати най- І прийнятніше з погляду суспільства використання цього чинника виробництва. Таким чином, вона є необхідним елементом при ви- І борі найкращого варіанта поєднання чинників виробництва у земле­робстві: як на рівні господарств, так і на рівні всієї галузі.

У студента може виникнути таке питання: хто привласнює ренту в таких господарствах, які ведуть землеробство на власних | землях, тобто не орендують її?

Вище аналізуючи ренту, ми мали справу з таким станом, коли
землеробство ведеться на орендованих землях. Однак в аграрній
ринковій економіці існує ще два таких типи сільськогосподарських підприємств, у яких власність на землю і на всі засоби виробництва поєднані в одній особі. Один тип — це дрібне товарне!
виробництво, основане на особистій праці власника землі і засобів виробництва, інший тип — капіталістичне підприємство з найманою працею, де капіталіст-підприємець водночас є й земельним власником. І

Якщо земельна ділянка, на якій підприємець-землевласник веде своє господарство, має відповідну родючість, наприклад, ^ рівні середньої, то як капіталіст він вироблятиме і реалізову­ватиме додатковий дохід, який за змістом є рентним, а як земель-, | ний власник — його привласнювати. Таким чином, за інших рівних умов прибуток такого капіталіста зросте на величину абсолютної і диференціальної ренти, які є для такого підприємця додатковим (економічним) прибутком.

Якщо дрібнотоварне селянське господарство є продуктивним, на рівні землеробського капіталістичного господарства (як на гір-| ших, так і на відносно кращих землях), то воно теж отримує д^ датковий дохід рентного змісту, який привласнює і використовує! у своїх інтересах. Як для капіталістичного, так і для дрібно-; товарного селянського господарства цей додатковий дохід є сти-, мулом для нагромадження і прискореного розвитку індивідуаль-'| ного капіталу. Безумовно, що кожне приватне чи приватно-ко-.* лективне сільськогосподарське підприємство мріє бути провід­ним підприємством аграрної сфери.

Завершити тему слід вивченням розвитку підприємництва в-сільському господарстві. Згідно із Земельним кодексом України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній! власності. В Україні створене правове забезпечення для існуван-1 на різноманітних організаційно-правових форм господарювання:,

кооперативів, фермерських (селянських) господарств, акціонер­них товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, оренд­них підприємств, селянських особистих господарств тощо.

Таким чином, Україна перейшла до створення на основі ко­лишніх колгоспів і радгоспів нових організаційно-правових форм на засадах приватної власності на землю та розвитку аграрного підприємництва. У сільському господарстві в основному завер­шуються буржуазні аграрні перетворення. Основним критерієм цих перетворень є селянська приватна власність на землю.

Нині в Україні налічується понад 3 млн. землевласників, тобто стільки селян обміняли земельні сертифікати та одержали держав­ні акти на власність своїх наділів. Загалом це становить 42 % від усього українського селянства. Передача земель у власність се­лян триває (Про землю і зарплату // Голос України. — 2002. — С. 1—2).

Досвід усіх країн показує, що аграрний сектор має потребу в державній підтримці: правовій, фінансовій, науково-технічній, ресурсній, податковій.

У питанні реформування аграрно-промислового комплексу найгострішою є проблема завершення земельної реформи на науко­вій основі та з урахуванням набутого за період перебудови передово­го досвіду. Використовуючи навчальний посібник [1, с. 25& —260], треба засвоїти ключові напрями поглиблення реформ в аграрно­му секторі України.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.02 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал